В День Незалежности України польський ресурс WarNewsPL який має 300000 підписників в Твіттері опублікував наступне привітання:
На що видатні представники “спільноти вікіпедистів” зреагували таким чином:
У квітні 1919 року перекинув на український фронт армію генерала Юзефа Галлера, яка призначалась Антантою винятково для ведення воєнних дій проти більшовиків. Поставши перед загрозою широкомасштабної війни з РСФРР, Пілсудський, з метою сформування спільного антибільшовицького фронту, підтримував Симона Петлюру в боротьбі проти Радянської Росії. Уклав Варшавський договір 1920. У квітні 1920 року Пілсудський став першим маршалом Польщі. Вів польсько-радянську війну 1920 року і уклав Ризький мирний договір 1921 року.
Отже ми бачимо, що Петлюра з Пілсудським були навіть союзники!
Поза всіляких сумнівів, “пацифікація” була актом терору, себто залякування. В т.ч. супроводжувалося це вбивствами.
Реакцією на пацифікацію була повна паніка цивільного населення, яке не мало жодного захисту від свавілля поліції й армії. За українськими даними зазнали побоїв 1357 осіб, серед них 93 школяра (починаючи навіть з восьми років), понад 40 жінок було зґвалтовано, загинуло за різними даними від 7 до 35 осіб. Під час акції було арештовано 1739 осіб, переважно студентів та учнів шкіл. Вже на 17 березня 1931 року з 909 відданих під суд, більшість — 698 — було виправдано та звільнено. Крім суто поліційних та каральних акцій було арештовано кількох провідних українських політиків, закриті осередки Просвіти, Сокола та заборонена діяльність Пласту. У кількох містах були розпущені українські школи та гімназії — на кінець 1930 року у цілій Галичині залишилося лише чотири державні школи з українською мовою навчання.
Недарма на Галичині мирним часом називають Австрійський період до Першої Світової! Проте, при всій трагичності подій, це неможна порівняти з Першою Світовою, Громадянською, та Другою Світовою війнами.
Скільки українців вбили петлюрівці, махновці та інші? Громадянська війна була війною всіх проти всіх, як “за ідею” так й просто бандитів. У Другій Світовій українці так само воювали одне проти одного у складі різних армій. В при цьому бандерівці спочатку воювали проти мельниківців, наприклад вб’ють німця і залишать посвідчення ОУН(м), а потім вони воювали з керівництвом УПА за контроль над армією.
Крім того, непорозуміння поглиблювалось тим, що Ви визнаєте фашистську засаду безоглядної диктатури Вашої партії, а ми стояли на позиції кровної та духової єдности всього народу на засадах демократії, де всі мають рівні права і обов'язки. На цих засадах ми ще тоді знайшли площину для співпраці з багатьма націоналістами без того, щоб вони, або ми зрікались своїх поглядів. Ми стверджуємо світоглядову багатогранність серед українського народу й не бачимо потреби ліквідувати її штучними засобами штучної єдности, а вважаємо, що єдино правильна буде та концепція, яка, замість того, щоб розпалювати внутрішню міжусобицю за владу, змобілізує всі сили народу до боротьби насамперед з зовнішніми ворогами та підпорядкує її не тій чи тій партії, а маєстатові нації й держави.
Отже жертв “пацифікації” значно менше, ніж жертв братовбивчих війн між українцями.
Польську “пацифікацію” можна порівняти з терором ТЦК.
Ось викрали і побили підлітка-сироту:
Ось викрали та вбили студента:
Ось побили дівчину так, що довелося накладати шви:
Так само цивільне населення не має жодного захисту від осіб у військовій формі, і навіть військові:
Хіба що жінок не ґвалтують, але це поки що:
Якщо всі цивільні чоловіки тепер колаборанти, то жінки виходить — колаборантки?
Це пише рашистський військовий злочинець Аркадій Бабченко ґрунтуючись на власному досвіді ґеноциду в ЧРІ.
Мобілізація в нас, на думку старшини армії Путіна, ще недостатньо кривава і недостатньо примусова. Тому цілком можна припустити, що співробітники ТЦК через деякий час так само будуть викрадати жінок, адже якщо чоловіки мають воювати, то жінки мають народжувати захиснисків, бо якщо вони не народжуватимуть захисників, то прийдуть буряти і всіх зґвалтують (окрім співробітників ТЦК і корупціонерів).
І це, нагадую, не просто клоун, а головний український патріот, який “допомагає ЗСУ”, продає автографи Залужного та уламки “Мрії”.
А ось що каже друг цього старшини армії Путіна, креативний директор “Московського Комсомольця”:
Погодьтеся, що з такими патріотами нам ніякі буряти непотрібні!
Айдер Муждабаев: «О русском народе, „патриотах“ и „русофобах“ — Викиновости
Нема опису
ru.wikinews.org
Про всяк випадок нагадую, що військові мають воювати з ворогом, українські військові не можуть воювати проти цивільних: Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. (ст 17 п 2 Конституції) Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. (ст 17 п 4 Конституції)
І це вже не кажучи про Голодомор, кількість жертв якого було в МІЛЬЙОН разів більше ніж кількість жертв “пацифікації”!
Але ось що кажуть видатні представники “спільноти вікіпедистів” про Голодомор і Розстріляне Відродження:
— Якщо хто не в курсі, почитайте, хто такий Андрій Хвиля, з яким згодні видатні представники “спільноти вікіпедистів”…
Очевидно, що тут ми маємо справу з таким явищем: хліб позакопували, поховали, а тепер на час хлібозаготівки - виїздять. Ми організовуємо зараз боротьбу проти тих, хто виїздить. Припинили видачу всіляких довідок, посвідчень з сільрад. У вирішальних селах встановили на ніч пікети, завдання яких затримувати усіх, хто вивозить хліб з села.
Це пише Андрій Хвиля 10-го січня 1933-го року, у розпал Голодомору. Всі ті ж блок-пости, все та ж сама заборона виїзду, все та ж сама несамовита боротьба з “ухилянтами” що рятуються від “ефективних менеджерів”…
Зверніть увагу на мову. Я тут, на Друкарні прочитав багацько постів, що головне зараз це мовляв щоби всі українці розмовляли філологичною мовою 80-го левела (володіння якою на жаль унесла з собою в могилу Ірина Фаріон). Однак Андрій Хвиля не тільки вільно розмовляв українською, але й дійсно писав праці з мовознавства, так що він би й Фаріон фору дав. Однак все це не заважало йому відбирати останній хліб в людей і буди ініціатором масового знищення інтелігенції.
Ось як розмірковують з цього приводу видатні представники “спільноти вікіпедистів”:
Упродовж лекції, блогерка кілька разів ставить одне і те ж саме риторичне запитання: якби мова не мала би значення, то чи забороняли б її стільки разів? Українську мову забороняли 134 рази, а ще вносили правки, аби максимально уподібнити до російської. До прикладу, у 1933 році заборонили Харківський правопис 1928 року, який був розроблений видатними мовознавцями та письменниками України. Таким чином, з українського алфавіту забрали літеру Ґ, тому що в російській мові такої букви не існує. Інтелігенцію, яка напрацьовувала Харківський правопис репресували. Серед них Агатангел Кримський, Олена Курило, Олекса Синявський, Микола Хвильовий та інші. До 1934 року було знищено 1649 українських філологів.
Послухали лекцію, і що далі? Будемо як те Розстріляне Відродження самі собі могилу копати, щоби нас розстріляли за “кремлівську ІПсО” старшини запасу армії “рф”, московські комсомольці, і послідовники Андрія Хвилі, які всі тепер патріоти?
А звинувачення ж по суті такими самимим залишилися: “ти — ворожий аґент”, “ти — ворог народу”.
Я думаю що цифра 1649 знищенних філологів є правдивою. Наприклад порядка 90% учасників Харківської правописної конференції було репресовано.
Хоча це звісно не привід голослівно стверджувати про знищення українських мовознавців, на думку видатних представників “спільноти вікіпедистів”.
Не відомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. За деякими даними, це число сягало 30 000 осіб.
Натомість досить просто визначити приблизну кількість репресованих осіб серед письменників: за наявністю їх публікацій на початку і наприкінці 1930-х. Так, за оцінкою Об'єднання українських письменників «Слово» (організації українських письменників у еміграції), яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з'їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36 (13,9 %). За даними організації, 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи засланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство.
Отже 86% письменників було репресовано.
Ось що кажуть видатні представники “спільноти вікіпедистів” про Галичину:
Здається, у Львові усе переплутали свідоміти. (вікі)
В місті ж або російська, або боротьба з нею екзотикою: львовізмами, Проєктом.
(Чи користуєтеся ви харківським правописом?) Не користуюся - ненавиджу.
Отже як й будь-які сталіністи, видатні представники “спільноти вікіпедистів” зоологично ненавидять Галичину, діаспору та харківський правопис.
Це просто на тему того, хто в нас може лити крокодилові слізки через “пацифікацію”…
Отже історія це тема ЗАВЖДИ контроверзійна, особливо якщо розглядати її як історію воєн.
Наприклад: Чингізхан — національний символ Монголії:
— В тему про кримських татар, хани яких були чингізідами, себто нащадками Чингізхана:
У 1437 році, за наказом хана Тохтамиша, збудували мавзолей на пам'ять про його доньку Джаніке-Ханим.
До речі, чому там неподалік у Бахчисараї є пам’ятник Пушкину, але нема пам’ятника Міцкевичу, хоча в Міцкевича є цілий цикл сонетів присвячених Криму!
Вид, що відкрився з цього обриву, надихнув Міцкевича на рядки сонета «Дорога над прірвою в Чуфут-Кале»
Так само треба навчитися співіснувати й з поляками, а не чаїти тисячолітні образки, як русня.
PS
Згадані видатним представником “спільноти вікіпедистів” Шевельов та Булаховський дійсно уникнули репресій, однак по-перше якщо нацисти не вбили всіх євреїв це не значить, що Холокосту не було, а по-друге Шевельова ватники Кернеса, до яких належать й видатні представники “спільноти вікіпедистів”, ненавидять навіть більше за інших:
Як повідомляє "Медіапорт", чоловіки назвалися працівниками комунального підприємства "Жилкомсервіс".
Спочатку чоловіки намагалися відділити дошку від стіни будинку по Сумській 17 за допомогою сокири. Коли їм це не вдалося, вони розбили дошку на кілька частин, забрали їх, і поспішно зникли з місця події.
https://www.istpravda.com.ua/short/2013/09/25/136684/
Справа в тому, що Шевельов ухилився від мобілізаці, продовжив свою діяльність в німецькій окупації, а потім перебрався на Захід.
Меморіальну дошку на тому ж будинку по вулиці Сумській, 17 було відновлено вже після смерті харківського міського голови, який символічно пішов саме у день народження Юрія Шевельова.
Шевельов у період репресій тільки-но розпочинав навчання в аспирантурі, і не належав до діячів Червоного Ренесансу. Булаховський зробив академичну кар’єру в СРСР, став лауреатом Ленинської премії, очолював Інститут мовознавства імені О. О. Потебні. Але з Тичиною не порівняти. Отже ми маємо поодинокі виключення які підтверджують правило, так наприклад всі дивувалися, що не був репресований Вернадський, якому довелося піти з усіх постів. Чому комусь вдалося вціліти, а комусь ні, хай нам розповість “спільнота вікіпедистів”, яка являє собою діючу модель сталинського режиму (єдине що вони максимум забанити можуть, але якщо дати їм волю, то залюбки й розстрілюватимуть за “ґефікацію” з “політичних міркувань”).
