Вступ
Всім привіт.
2015 рік виявився доволі насиченим для ААА ігор. Лише Bloodborne, Metal Gear Solid V: The Phantom Pain, Fallout 4, The Witcher 3: Wild Hunt зайняли весь мій вільний час. Це ігри в яких я провів не один десяток, а то й сотні годин. Але реліз Pillars of Eternity від культової студії Obsidian Entertainment пройшов повз мене. І на це було декілька причин, я, наприклад, вже давно не граю на ПК, а перші “Стовпи” виходили спочатку саме на цю платформу. Крім того, The Witcher 3: Wild Hunt вже весь час був у центрі уваги, і лише кілька ЗМІ або YouTube-каналів обговорювали щось інше, що призвело до того, що Pillars of Eternity опинилися в інформаційному тіньовому вакуумі. І, нарешті, жанр класичних ізометричних РПГ у 2015 році вже не був на вершині популярності. Тому моє знайомство з Pillars of Eternity відбулося, можна сказати, трохи пізніше.
У 2018 році, читаючи "Кров, піт і пікселі" від Джейсона Шрайера, я дізнався історію становлення студії Obsidian та неймовірний успіх їхнього краудфандінгового проєкту для розробки гри Pillars of Eternity. Ця історія сильно вразила мене і викликала моє зацікавлення. Я завжди був шанувальником рольових ігор, тому вирішив, що обов'язково повинен спробувати цю гру. Диск для PS4 було придбано через деякий час, але одразу поринути у пригоди світом Еори мені не вдалося. Так він залишився стояти на полиці, навіть не розпакований, чекаючи свого часу, який настав у 2022 році.
Нарешті, влітку, коли нових релізів не так багато, після тривалого очікування, я почав своє проходження Pillars of Eternity. І це був дуже цікавий досвід, такий, що саме ця гра стала для мене найкращою у 2022 році. Далі я розкажу, як так сталося, що саме вразило мене в цій грі, а також поділюся тим, що мені не зовсім сподобалося.
Перше враження
Підчас запуску гри мене зустріла приємна картинка головного меню, на якій були зображені кристали зеленого кольору, як я дізнався пізніше, це була адра, дуже важливий для лору і сюжету органічний матеріал. Все супроводжувала спокійна музика. Я натиснув "Нова гра" і відразу мені дали вибір складності. Розробники не рекомендували обирати "нормальну" складність для тих, хто не має досвіду у партійних RPG в реальному часі. Новачком у іграх такого жанру я не був, тому й без вагань обрав "нормальну складність". Слід зазначити, що я не експерт у системі Стовпів і не шукав максимального виклику. Мені просто хотілося насолоджуватися сюжетом і мати трохи випробувань у боях. Ну що ж, скажу наперед, випробувань для мене виявилося більше, ніж достатньо.
На екрані створення персонажа я провів трохи менш як годину. Тоді, влітку 2022 року, я не міг пригадати, коли я в останнє так довго приділяв увагу не лише зовнішності персонажа, а і його расі, класу, походженню та іншим атрибутам. Виявилося, що всі ці речі впливають на те, як на вас реагує світ, як поводяться з вами NPC, на доступні вам фрази в діалогах, на геймплей і, нарешті, на відігравання ролі — адже це ж рольова гра. Ммм забуте відчуття.
Коли я завершив створення персонажа, настав час для прологу. Історія одразу підкорила мене: перші події просто вражали, і чим далі я заходив у сюжет, тим більше мене захоплював розвиток пригод мого героя. Текстові квести, які супроводжувалися чудовим звуком, викликали у мене дуже позитивні емоції. Вони створювали відчуття, ніби ти опинився всередині фентезі роману, що захоплює. Такі ретельно намальовані розкадрування, створені художниками з Obsidian, компенсували відсутність епічних кат-сцен. Гра просто поглиблювала мене у свій світ і вражала своєю літературною складовою. Щодо візуальної сторони Pillars of Eternity, вона також була доволі приємна. Obsidian майстерно передали атмосферу класичних РПГ у сучасному вигляді. Ще з самого початку гри мені стало зрозуміло, що це продукт старої школи рольових ігор, створений для аудиторії, яка насолоджується читанням та прийняттям складних рішень з неочікуваними наслідками. Щодо вражень від гри на консолі, важливо зазначити, що спочатку керування партією героїв було дещо незручним, але з часом я вже не помічав цього.
Світ
З самого початку гра занунурювала мене у свій унікальний світ, пропонуючи безліч нових назв місць, рас, фракцій і історичних подій. Спочатку було важко осягнути таке великий обсяг інформації, але з часом цей процес став захопливим, і я залюбки вивчав нові деталі про місця, де розгортаються події гри. Тон цієї розповіді виявився дуже похмурим, а деякі деталі надто жорстокими.
Світ Pillars of Eternity, що пережив декілька війн і катаклізмів, наповнений жорстокістю та кровожерливістю різних фракцій. Тут людей вішають на деревах, наче ялинкові прикраси, і застосовують темні закляття для порятунку власних земель. Віра в богів та безсмертя душ, що повертаються у світ живих знову і знову, є центральним елементом цього світу. Pillars of Eternity - це атмосферний, глибоко пророблений світ, що приваблює своїм ретельним відображенням і історичною деталізацією. Він пронизаний магією, містицизмом і загадковими природними явищами, такими як Біамак - духовний вітер, що підіймається в проклятих руїнах і здатен відірвати душі від тіл їхніх власників. Світ Pillars of Eternity - це історія старих імперій, з їхньою колоніальною політикою і притисканням корінного населення, а також молодих держав, що здобули незалежність в боротьбі з метрополією. Це світ, де більшість мешканців приречена на дике і жорстоке існування. Підкресленням унікального поєднання фентезійних та реалістичних елементів є одна з найвизначніших особливостей гри Pillars of Eternity. Її світ пропонує розмаїття культурних аспектів, різних рас та історичних періодів, що надає глибини імерсивності та створює особливу атмосферу.
Бойова система та геймплей
Бойова система Pillars of Eternity вражає своєю комплексністю та складністю, що робить її однією з найсильніших сторін гри, після сюжету, звичайно. Вона об'єднує елементи бою у реальному часі та тактичного планування в режимі активної паузи, що дозволяло мені оперативно реагувати на зміни на полі бою і насолоджуватися швидкими, динамічними та складними сутичками з ворогами. Під час запеклої битви я декілька разів розмірковував, чи кинути магічну вогняну кулю серед ворогів, чи спочатку відвести своїх супутників, оскільки в грі є френдлі фаєр, і закляття можуть зачіпати як ворогів, так і вашу партію. Це створює потребу в дуже великому мікроконтролі вашої команди, оскільки недбале керування може призвести до швидкої загибелі або перетворення бою на повний хаос. Всупереч таким незначним недолікам, битви в грі залишалися захоплюючими, оскільки навіть на нормальному рівні складності вони дарували мені достатньо виклику.
До речі, мене здивувало, що за перемогу у боях ваша група отримує мінімальну кількість досвіду, а коли інформація про конкретних ворогів повністю заповнює ваш бестіарій, досвід взагалі перестає нараховуватись. Отже, єдине джерело розвитку персонажів - це виконання основних та побічних квестів. І досі у мене залишаються сумніви стосовно цього рішення розробників. З одного боку, боїв в грі достатньо, а радість від перемоги над ворогами залишається в можливості здобути винагороду у вигляді високоякісної зброї або іншого екіпірування. Однак, з іншого боку, така система запобігає перекачуванню героїв і трансформації їх у непереможні машини знищення, залишаючи кожен бій на Еорі непередбачуваним та небезпечним.
Ще одним цікавим, але, як на мене, дивним рішенням від Obsidian стало надання головному героєві власного замку, який потрібно було відновлювати, захищати від різних загроз та досліджувати його 15-рівневе підземелля. Звісно, мати свою власну оселю в грі, де можна відпочити та створити їжу, зілля або зброю, завжди приємно. Хоча я і радів повертатися до свого стронгхолду і спостерігати, як змінюється його зовнішній вигляд, але в мене залишалося відчуття, що це рішення було зроблено в останній момент розробки гри, і було наче “особливість” заради “особливості”. Крім того, дослідження підвалу викликало просто неприємні відчуття і відверто дратувало мене. Це було настільки “не моє”, що я відмовився від ідеї повністю очистити підземелля.
Але в цілому, боєва система та геймплей у грі виявились для мене дуже захоплюючими. Я з великим задоволенням брав участь у боях, досліджував складну систему прокачки героїв, вдосконалював мистецтво крафту, відшукував давні скарби та реліквії, відновлював свою власну фортецю та переймався долею мешканців різних поселень та подіями гри. І усе це було можливо завдяки захопливому сюжету та чудово прописаним персонажам.
Сюжет та персонажі
Хоч зараз вже 2024 рік, я все ж таки хочу уникнути спойлерів, щоб не псувати враження гравцям, які ще не занурювалися у цей шедевр від Obsidian. Тому я розповім загальними фразами, щоб зберегти основну інтригу. Гра розпочинається з того, що наш головний герой випадково опиняється у вирі подій, що розкривають головну таємницю цього світу. Щоб підняти цю загадкову вуаль, йому належить відправитися в епічну подорож, наповнену несподіванками й небезпеками. Вашому персонажу доведеться зіткнутися зі своїм минулим та прийняти важливі рішення, що впливатимуть на подальші події й визначатимуть майбутню долю цього світу. Сценаристи гри майстерно вплітають в розповідь елементи магії, містики, політичних інтриг та філософських роздумів, створюючи дуже непередбачувану сюжетну лінію. Я вважаю, що сюжет - найсильніша сторона Pillars of Eternity, яка змушує мене навіть зараз час від часу рефлексувати над питаннями призначення людини у цьому всесвіті.
Для мене, третьою суттєвою складовою гри були мої компаньйони, яких я міг запросити до своєї команди або, навпаки, відмовити їм у спільній подорожі. Obsidian вдалося створити захоплюючих героїв, кожен з яких має цікаве минуле, власні мотивації та унікальний характер. Слухати їхні історії було справжнім задоволенням. Приємні голоси акторів, що озвучували практично всі репліки головних супутників, надали кожному з них власну індивідуальність та особливий колорит. Особливо цікаво, що я залюбки включав до своєї партії інших персонажів, яких можна зустріти в грі Pillars of Eternity. Мені були до вподоби саме особистості цих персонажів, а не просто їхні бойові навички. Це додавало грі глибини та імерсії, роблячи кожну пригоду ще цікавішою та запам'ятовуваною.
Чи є в мене улюблені герої в Pillars of Eternity? Звісно, їх навіть декілька. Дозвольте мені розповісти про мою улюблену трійцю.
Едер — 32-річний чоловік з широкими плечима, із солом’яним волоссям і світлою бородою, високого зросту. Його найлегшими впізнаваними атрибутами є лускатий обладунок, клинок і люлька, яку він не випускає з рота у вільний час. Разом з тим він має невимушений погляд на життя з чорним гумором, що ще очікувати від ветерана війни Святого. Хоча деякі можуть вважати його наївним через зовнішність, походження та пристрасть до куріння, Едер насправді дуже спостережливий та має власні принципи.
Дюранс — неймовірно потворний чоловік з опуклими червоними щоками, порізаними віспяними шрамами та скуйовдженою бородою. Йому на вигляд близько 40 років і він одягнений у потерту мантію служителя богині Магран. Він володіє унікальними знаннями, таємничим минулим і не менш дивовижним посохом, який сяє магічним полум'я. Насправді Дюранс — це не його ім'я, і протягом гри воно ніколи не розголошується.
Палледжіна mes Rèi — 26-річна худа, атлетична жінка з темно-коричневою шкірою, коричнево-чорним волоссям і сумішшю пташиних рис: золоті пташині очі та пір’я, що росте з її волосся та кінцівок, ознака богоподібної спадщини Небесної мати. Вона народилася від батьків у маленькому рибальському селі поблизу Б’ягеппе. Під час пологів її незвичайне тіло заподіяло матері величезний біль і внутрішню кровотечу, ледь не вбивши її. Побачивши тіло немовляти, акушерка зрозуміла, що Палледжіна повинна бути богоподібною, що доторкнувся один із божеств і «благословлена» незвичайними рисами. Хоча вона отримала ім’я своєї прабабусі з боку матері, місцеві її назвали mes Rèi, як і всіх богоподібних серед Вайліан.
І це лише краплина у великому морі компаньйонів, яких можна зустріти як в основній грі, так і в доповненнях. Всього їх одинадцять, і кожен має свою власну глибоку історію, що тісно переплетена з центральним конфліктом гри. Це впливає на вашого персонажа та на ваші рішення. Кожен компаньйон має свої власні квести та сюжетні лінії, які розгортаються та можуть мати різноманітні кінцівки, залежно від ваших виборів та взаємодій. Не забувайте, що вони також можуть загинути назавжди, що робить спілкування з ними ще більш важливим.
Мені було б цікаво почитати, які саме герої відіграли найбільш значущу роль у грі для вас. Буду вдячний за ваші відгуки в коментарях!
Підсумок
На проходження Pillars of Eternity я витратив приблизно 97 годин. Цікаво, що PSN зарахував мені майже на 20 годин менше і вказує у своїй статистиці лише 79 годин на цю гру. Дякую за таку точну статистику, Sony. Попри те, що 2022 рік відзначився видовищними релізами, такими як Elden Ring і Horizon: Forbidden West, досвід, емоції та враження, які я отримав, граючи в Pillars of Eternity, перевершили все інше. Після завершення гри я зрозумів, наскільки мені не вистачало якісної рольової гри, де магія поєднується з політикою, де персонажі не лише декорації, а дійсно живі особистості, де гра постійно ставить перед тобою складний вибір, а твої рішення розмивають межу між чорним і білим. До кінця 2022 року жодна гра не змогла мені забезпечити таких неймовірних вражень. Тому, дивно чи ні, для мене грою року у 2022 році стала саме старенька ізометрична Pillars of Eternity, яку Obsidian створили ще у далекому 2015 році за допомогою коштів, зібраних на Kickstarter.
Дякую, що знайшли час, щоб прочитати мій допис до кінця. Будь ласка, поділіться своїми думками щодо Pillars of Eternity в коментарях під цією статтею. Чекаю на ваші враження та обговорення героїв та їхніх пригод. Не соромтеся висловлювати свою думку, я завжди відкритий до дискусії та готовий почути різноманітні погляди.
До речі, розповідь про моє повернення до консолей Nintendo після більш ніж 30 років відсутності також чекає на вас. Сподіваюсь, вона вас зацікавить. Дякую всім ще раз і до зв’язку!
