Як сьогодні грається культова дилогія квестів Syberia

Ще з самого дитинства я був небайдужим до такого жанру ігор як квест.

Мені подобалося досліджувати ці інтерактивні ігрові світи, спілкуватися з їхніми персонажами, шукати на локаціях різні предмети та використовувати їх у заплутаних головоломках. Щоправда під час проходження доводилося частенько звертатися до гайдів – через свою неуважність та неочевидні пазли.

Напевно найяскравішим квестом у який я грав була дилогія “Syberia”, справжня класика свого жанру. У цих іграх цікавим було все – сюжет, головоломки, персонажі, так і сам детально пропрацьований та досить сюреалістичний ігровий світ.

Проте що ж конкретно з себе представляють перші дві частини “Syberia”, які тут наявні підводні камені, та чи варто сьогодні у них грати? У цьому ми й спробуємо сьогодні розібратися!

Дилогія “Syberia” була розроблена французькою студією Microids та релізнулася в 2002-му та 2004-му роках на ПК. Трохи згодом ігри портували й на PlayStation 2 та XBOX, а ще пізніше на мобільні пристрої, новіші станціонарні й портативні консолі. І це вже є неабияким показником культовості дилогії, яка, до речі, спочатку планувалася як одна велика гра. 

Як я раніше сказав – це point-n-click квести, де для керування можна використовувати одну лише мишу. За допомогою неї доведеться переміщувати головну героїню по численних ігрових екранах, досліджуючи локації, і частенько стикаючись з різноманітніми головоломками, вирішення яких відкриває, відповідно, нові екрани та елементи на вже досліджених локаціях.

Таким чином ми прогресуємо сюжетом, який є невідмінною складовою у іграх жанру квест. Та який ж він у Syberia?

Syberia (2002)

Історія першої частини фокусується на подорожі американської юристки Кейт Вокер до Французьких Альп, а конкретно містечка Валадилена, з ціллю спостерігати за передаванням місцевої фабрики механічних іграшок імені сім’ї Форальбергів великій транснаціональній корпорації.

Проте по приїзду у місто Кейт дізнається прикру новину – власниця фабрики, Анна Форальберг, померла. Поспілкувавшись з нотаріусом дівчина дізнається, що у Анни, виявляється, був молодший брат на ім’я Ганс, який донедавна вважався мертвим. Проте смерть та поховання виявилися фікцією, організованою батьком сімейства.

Діло в тому, що у дитинстві хлопчик отримав важку травму голови, через яку затримався у розвитку, але разом з цим розвинув дивовижні навички по майструванню автоматів – пристроїв подібних до роботів, проте які працюють на пружинах й шестернях.

Відповідно єдиним спадкоємцем та власником іграшкової фабрики на сьогоднішній день залишається Ганс Форальберг, тож головним завданням Кейт – стає його пошук задля отримання підпису на документах про продаж. Саме з цього моменту дівчина стає одержимою пошуками цього дивного, проте дійсно геніального чоловіка.

Якщо казати про ігролад – то це класичний представник свого жанру, де присутньо багато головоломок, велика частина яких базується на механізмах спроєктованих Форальбергами.

Інколи вони можуть бути невеличкими та простими, а деколи й займати кілька екранів, на кожному з яких знаходиться певний елемент головоломки.

В якості екранів у дилогії “Сибірія” виступають вже відрендерені пласкі 3D фони, на яких по справжньому трьовимірними є, власне, персонажі та деякі предмети. Подібний візуал ми могли зустріти, наприклад, у перших трьох частинах іконічного горору “Resident Evil”.

Так само, як і в CAPCOM-івській серії, у “Syberia” екрани можуть відображати локацію з різноманітних планів та ракурсів. Коли ж ви взаємодієте зі значною частиною головоломок, перед вам розгортається окремий екран, на якому ви оперуєте суто механізмом.

Одним з головних персонажів серії є автомат на ім’я Оскар, якого Кейт знаходить на фабриці Форальбергів.

Після прилаштування йому ніг, він нарешті має можливість виконувати свою головну роботу та ціль – бути машиністом великого механічного поїзда, на якому Кейт і вирушає на пошуки Ганса цим незвичним механічним світом в обох частинах дилогії, яку можна приписати до такого сеттінгу, як клокпанк (від слова “clock”, тобто “годинник”). 

Та з часом кожна пружина зупиняється та потребує повторного заведення – тож на кожній зі станцій де зупиняється пані Вокер доведеться шукати завідний механізм для поїзда.

А зробити це буде не просто, бо на першій станції у містечку Баррокштадт транспорт не доїзжає до місця “дозаправки”, і щоб довезти його туди доведеться виконати багато різних умов та поспілкуватися з місцевими жителями у кількох локаціях.

На наступній ж станції у радянському індустріальному місті Колкомзґрад ми робимо свою справу без проблем для нас та поїзда, але, нажаль, негаразди спіткають нашого заводного машиніста, бо хтось викрадає в нього руки.

Як у багатьох представників жанру, у дилогії Syberia вам доведеться використовувати такий метод, як “pixel-hunting”, бо періодично ви ступоритеся на певному місці через те, що могли пропустити важливий предмет або головоломку, дуже часто через те, що вони могли просто злитися з ігровим фоном.

Тому єдиним для вас варіантом залишається – бігати туди-сюди по екранам та проклацувати їх вздовж і впоперек в надії на те, що ви знайдете щось нове (благо ігровий курсор тут змінюється залежно від об’єкту на який він наведений).

За що я люблю дилогію “Syberia” – то це за її чарівну та майже не схожу ні на що інше атмосферу. У ці ігри закохуєшся вже з першої кат. сцени. За цей магічний та сюреалістичний світ слід завдячувати вже покійному Бенуа Сокалю – французькому художнику коміксів, та за сумісництвом гейм-дизайнеру чотирьох ітерацій у серії “Syberia”.

Кожний екран, локація та персонаж тут зроблені з трепетом та любов’ю, а механічна складова світу пророблена ледь не до найменших деталей. Велику любов я плекаю й до саундтреку, який у першій частині був написаний у співавторстві композиторами Дімітрієм Бодянським та Ніколасом Варлі. 

За час своїх пошуків Кейт Вокер проникається історією Ганса Форальберга та відсторонюється від своєї матері, подруги, та нареченого у Нью-Йорку, які під час гри періодично надзвонюють дівчині на телефон, тим самим індикуючи про нашу прогресію сюжетом.

Так само Кейт телефонує й її бос, пан Марсон, який кожного разу, все більш роздратовано, запитує юристку про прогрес у її пошуках. І кожного разу їй доводиться їм усім повідомляти, що ця справа завела її все далі та далі від Валадилени, цивілізації, та таке відчуття, що здорового глузду.

Таку саму одержимість почали спостерігати після злощасної травми й у Ганса Форальберга, тільки ціллю свого життя він обрав пошук мамонтів, вже давно вимерлих тварин, які можливо зникли не повністю. Все почалося з ляльки у печері поряд з валадиленським лісом, через яку він й отримав травму голови.

Подорослішавши він відправився на пошуки міфічної країни Сибірія, на якій, за легендами, проживає древнє плем’я юколів, у яких мамонт вважається священною твариною та нерозривно пов’язаний з їхніми життями. І під кінець першої частини одержиміть пошуками Ганса у Кейт переростає в одержимість пошуком Сибірії.

Syberia II (2004)

Друга частина “Syberia” вийшла у 2004-му році. І дійсно видно, що увесь цей час розробники не сиділи на місці, а шукали способи покращити ігролад та графіку першої частини.

Подекуди у них це дійсно вийшло зробити, а подекуди, на мою думку, – вони дещо перемудрили. Це я кажу про головоломки, які ще в першій частині були не завжди очевидними при своєму проходженні. Але до їхнього вирішення можна було хоча б більш-менш додуматися через певний час – згадаємо злощасну головоломку з готуванням коктейлю одній з персонажок гри. 

У перших двох третинах сиквелу головоломки є відносно логічними, але ближче до кінця, логіка у них зникає майже повністю. 

Також у “Syberia 2” стало більше піксель-гантингу, бо тут, що деякі предмети на локаціях, що навіть елементи на окремому екрані з головоломками дійсно дуже важко помітити. Перша проблема мене переслідувала усю гру, а друга стала дійсно помітною на передостанній локації.

Дія сиквелу відбувається ще далі від цивілізації – на території російського Сибіру та поза ним. І навіть тут виявляється наявні станції для заведення механічного поїзда Форальберга, спроєктовані самим Гансом.

З заведенням на першій станції в місті Романсбург у нас не виникає жодних проблем. Проте такі з’являються, коли Оскар повідомляє Кейт що вирушити далі вони зможуть тільки після погрузки вугілля на поїзд, задля його опалення. Але машина по подачі палива тупо не працює.

Ну і за час вирішення вже цієї проблеми, все нові негаразди починають сипатися на голову Кейт в додачу до всюдисущого снігу. 

Локації у другій частині “Syberia” стали ще більш мальовничими та наближеними до природи, яку по-повному та не по власній волі ви зможете відчути у сибірській тайзі.

У неї ви потрапите через той факт, що поїзд на якому прибула Кейт викрадають. Незадовго перед цим у пані Вокер з’являється новий домашній улюбленець – мімішна істота під назвою Юкі – суміш ведмедя та тюленя. 

Саме за допомогою нього Кейт відправляється на якійсь подобі вагонетки за поїздом, який в підсумку нам вдається врятувати. На ньому ми прибуваємо до останньої станції залізничного шляху – підземного селища древнього плем’я юколів, того самого яке живе у симбіозі з мамонтами, та яке проживає на міфічному острові Сибірія.

Саме їхню ляльку Ганс знайшов у печері поза Валадиленою, бо у древні часи юколи проживали на території Альп, але їм довелося мігрувати до Сибіру. За лором ігор плем’я відправилися до Сибірії на великому кораблі-ковчезі, який періодично повертався до селища з припасами та відпливав назад.

Але в один день корабель повернувся пустим, та з тих пір таким залишався й надалі. Саме на нього нам доведеться пересісти з поїзда та відправитися далі, оминаючи льодовики.

До речі, хочу відмітити, що CGI-йних кат. сцен у “Syberia 2” стало помітно більше, та й в цілому вони стали набагато якіснішими в плані пропрацювання, зовнішнього вигляду та постановки. Ну і нарешті персонажі в них почали розмовляти. 

У сиквелі більш помітною стає фішка усієї дилогії – дуже повільний пейсінг. Все діло в тому, що анімації головної героїні – найближені до реалізму, через що у нас випливають декілька факторів, які значно сповільнюють наше проходження:

• перш за все Кейт Вокер досить повільно переміщується по ігровим екранам, навіть якщо бігає (ця дія викликається подвійним клацанням лівої клавіші миші);

• по-друге, вона повільно та без поспіху взаємодіє зі сходами, драбинами та іншими подібними засобами переходу на інші екрани;

• і третє що мене найбільше харить – ви ніяк не можете скіпнути усі ці анімації та одразу переходити на інший екран (як варіант це можна було б зробити по потрійному клацанню лівої клавіші миші).

Можливо усе це було зроблено щоб сповільнити ваше проходження дилогії. Але все одно, мене ці речі дуже харять, особливо у другій частині, де локації стали більшими, і ви тупо задовбетеся бігати по них колами. 

Яким би цікавим не був сюжет у другій частині “Syberia”, все одно починаєш помічати таку річ, як відсутність нормального прописання характеру у головної героїні, бо особисто мені не зрозуміло, навіщо Кейт Вокер вирішила кинути все що у неї було, та відправитися далеко від тепла та цивілізації вже на пошуки самої Сибірії.

Таким питанням задається й мати Кейт, яка просить колишнього працедавця дівчини, пана Марсона, відправити на її пошуки приватного детектива, який завжди дихає нам у спину.

Ну і також з речей, які трохи розчарували особисто мене, можна згадати саму кінцівку сиквелу. Не хочу вам нічого спойлерити, опишу лиш враження. Закінченню “Syberia 2”, як на мене, чогось не вистачає. Воно поспішне та навіть у якомусь розумінні приторне. Останню локацію гри я навіть не вважаю повноцінною, бо проходиться вона якось аж занадто швидко. І можливо цю швидкість вирішили дуже невдало збалансувати фінальною головоломкою, яка наполовину зрозуміла, а наполовину – ну не дуже щоб очевидна.

Атмосфера та візуальний стиль у сиквелі відрізняються від попередника. Локації тут стали менш індустріальними, якщо так можна сказати, а багато головоломок опирається на взаємодію з природою та древнішими за пана Форальберга механізмами. 

Я б не сказав, що атмосфера та сам вайб стали значно гіршими, просто вони інші, і, чесно кажучи, подобається мені менше за попередню частину. Але що у “Syberia 2” крутіше – то це саундтрек! Автором музики зазначається вже більш іменита постать – Інон Зур, який вам може бути відомим по бесездівським “Fallout’ам” та серії “Dragon Age”.

Він зміг створити дійсно чарівні композиції, які зможуть зачепити найглибші та найтонші струни душі гравців. І по моїм відчуттям саундтреку тут більше і грає він значно частіше.

Ну а якщо ж казати про ігролад, то друга частина стала більш різноманітною порівняно з першою – тут навіть з'явилася якась подоба міні-ігор, де вам доведеться половити рибу, або ж побувати в ролі скелелаза.

Ну і в технічному плані гра стала більш графонистою – на статичних ігрових екранах стало більше анімованих елементів, з’явилися калюжі з відображеннями, а персонажі почали відкидувати динамічні тіні.

Плюс у грі Кейт кілька разів змінює своє вбрання, адаптуючись до навколишнього середовища, що дійсно прикольно та урізноманітнює ігролад та візуал.

Проте якою б гарною та мальовничою не була друга “Syberia”, вона мені сподобалася менше за першу. Хоч ця гра стала красивішою та технічно кращою, але загадки тут стали більш заплутаними та неочевидними, а кінцівка взагалі мене розчарувала.

Особисто мені не вистачало більш очевидних підказок до головоломок, та в цілому якоїсь системи підказок, що ми можемо побачити у сучасних подібних іграх. Можливо вся проблема в тому, що розробникам довелося штучно розтягнути другу частину “Syberia” до повноцінної гри, по міркам хронометражу та ігроладу.

Проте, це все одно дуже хороший представник ігор у жанрі квест, просто дещо гірший по наповненню ніж перша частина. Але як би я не любив серію ігор “Syberia”, тут наявна одна дуже помітна річ, яка мене дійсно бентежить.

Російський слід 

Напевно ви вже помітили, що у першій, а особливо у другій частині “Syberia” багато персонажів та локацій пов’язані з росією. Проте, на особисто мою думку, ця країна та її резиденти тут змальовуються в досить негативному ключі, у вигляді таких собі маргіналів (обережно, спойлери!).

Першим представником цих самих маргіналів є росіянин Боріс Чаров, колишній льотчик випробувач, що живе на базі савецького космодрому в затяжному запої.

Його, з кайфом, ми по сюжету, відправляємо прямо в космос на ракеті, яку розробив Ганс Форальберг для совкової космічної програми.

Пізніше, він щоправда з’являється у другій частині, розбиваючись в тайзі ледь не насмерть.

Іншим ж не дуже щоб позитивним персонажем є Сєргєй Бородін, який, якщо не бреше вікі “Syberia”, є головним антагоністом першої частини.

Через цього неадекватного чоловіка нам і доведеться затриматися в савєцькому індустріальному містечку Колкомзґрад, вирушити на пошуки улюбленої оперної співачки Сєргєя Єлєни Романскої та потім навіть рятувати її від нього, бо цей сталкер вирішив піймати жінку в клітку під час виступу. 

У другій частині роснявих згадок ще більше, бо дія гри відбувається буквально на оркостанській території.

Тут ми відвідаємо російське містечко Романсбург та монастир на його околицях, з якого ми ефектно втікаємо на домовині.

Ну і вгадайте хто ж є головним антагоністом вже у “Syberia 2”? Ще один росіянин – його звати Іван, і він типовий бандіт з 90-х.

Саме він зі своїм братом краде потяг на якому прибула Кейт (заради пошуку бивнів мамонтів та навару на них). Щоправда з Іваном, пізніше, карма зіграє злий жарт (його буквально роздеруть на шмаття пінгвіни).

Ну і як ви бачите, дійсно, багато російських персонажів у дилогії “Syberia” – є негативними та неприємними за своєю натурою, що помітно згладжує кути російської ситуації у цій серії ігор.

Висновки

На особисто мою думку, сьогодні дилогія “Syberia” відчутно застаріла в ігроладному плані. Особливо друга частина. Загадки тут не завжди очевидні, а пейсінг – ну дуже повільний.

Але ось візуально, аудіально, сюжетно та атмосферно перші дві частини історії Кейт Вокер зроблені, так сказати, на всі часи. Це дійсно дуже гарні та винахідливі ігри, з унікальним світом, який пропрацьований ледь не до найменших механічних деталей.

І хоч ситуація з дилогією Бенуа Сокаля, в плані місця дії та сеттінгу, чесно кажучи, двояка та може відштовхнути від покупки й запуску цих ігор, але я все ж таки рекомендував би вам пограти в першу та другу частину “Syberia” – бо це дійсно одні з найкращих представників свого жанру, і можливо саме вони змусять вас полюбити класичні квести та саму ігрову серію. 

Тим більш на ці ігри наявний якісний українізатор від пана ArtKandy з адаптацією як ігрового тексту, так і документів, книжок та брошур, які вам доведеться читати під час проходження. І рекомендую грати з ним саме з використанням оригінальної французької озвучки, бо вона шикарна.

А що ви думаєте про дилогію Syberia та про жанр квестів загалом? Чи хотілося б вам більше ігор у цьому жанрі сьогодні, або ж він вже повністю помер?

І чи хотіли б ви побачити огляди наступних частин серії? Можете написати про це в коментарях!