Сьогодні буде дуже довгий і агресивний допис. Про те, що болить кожного автора і те, що змушує мене пити заспокійливі, бо я жінка нервова. Про піратство.
Я у самвидаві вже 5 років. І встигла вивчити цю нішу від верхівки і до самого мулистого дна, яке, повірте, має не менше потвор, ніж маріанський жолоб. Це і наші відважні пірати, і клята москальня яка краде мох і болото для своїх недокористувачів.
Вести дискусії щодо того, чому піратство – це погано і намагатися довести щось людям, які не бажають платити за інтелектуальну власність – настільки ж результативно і приємно, як видаляти зуби мудрості без наркозу. От тільки видалення зуба бодай має якусь корисну мету і результат, тож цей біль вартий того, а от спілкування з піратами – ні.
Тому підійдімо до цього з точки зору бізнесу (господи, як же я ненавиджу все це).
Написаний текст – ще не книга. Це чернетка. Яка має пройти вичитку в бета-рідерів, аби помітити всі недоліки, які ми, як автори, часто можемо не помітити. Після цього – редагування в літературного редактора, адже знову таки, автор не може побачити всього, а редактор вміє відшукати моменти, які можна покращити, щоб текст заграв новими барвами і був легкий у читанні та сприйнятті. Після цього – коректор, який переглядає текст і знаходить одруки, помилки, зайві коми, або ж їхню відсутність. Подумки вже підрахували, скільки грошенят пішло на це? Якщо округлити, то вийде десь приблизно… дохріна.
Після цього, книга йде на верстку. Верстка для друкованої та електронної книги – це різні речі. Для друку є сталий макет, який виготовляється відповідно до кінцевого розміру книги. Для електронної – це рухомий макет, який підлаштовується під розміри екранів та різні програми для читання. Це теж інша оплата.
І на сам кінець – дизайн. Книга повинна мати обкладинку, а за бажання – ще й ілюстрації. Це справді важливий момент, адже обкладинка це те, що читач бачить першим. І часто те, за чим вирішує, чи цікавить його книга.
І на сам кінець – місця розповсюдження. Переважна більшість самвидавців реалізовує свої книги через власні сайти, або ж через інстаграм. Кожен обирає те, що зручно їм. Я можу розповідати лише про свій досвід, а відповідно – продаж книг через сайт. Для нього потрібна цілодобова підтримка, адже проблеми виникають і їх потрібно оперативно вирішувати. Тож додаємо до всього вищевказаного, ще підтримку і програмне забезпечення, аби проходили оплати, аби скачувалися електронні книги та оформлювалися замовлення на друковані.
І на сам кінець – промоція, адже яка б шикарна книга не була, про неї мають дізнатися читачі. Рекламні бюджети відрізняються і кожен обирає їх в міру своїх можливостей.
Усі ці витрати не враховують оплати роботи самого автора.
А тепер до самої теми піратства, тобто електронних книг.
Сьогодні мені закинули, що автори продають продукт, на який не витратились ресурси (знову важко зітхаю і перехиляю чергову склянку води, якою запиваю заспокійливі). Відповідно, на думку цієї людини, я не маю права брати кошти за електронну книгу. Тож давайте просто подумаємо… скільки грошей з усіх попередніх етапів створення книги, автор має просто «викинути», аби читач отримав безкоштовну книгу? Ціна книги утворюється такими факторами: витрати на створення (консультації, майстер-класи, часом навіть якісь лекції), витрати на послуги та обслуговування сайту + мій авторський прибуток. Після чого ця вартість розкидається на очікувану кількість проданих примірників. Для друку +- та сама ситуація: додаємо всі витрати + друк і ділимо на кількість примірників, після чого вже додаємо якийсь відсоток, як прибуток собі.
Електронні книги дешевші, позаяк вони не потребують витрат на сам друк, але вартість роботи усіх залучених до процесу людей нікуди не зникає. Чим більше електронних книг продається – тим дешевшою виходить вартість. Але в ніші самвидаву я не можу розкидати вартість всього, до прикладу, на 10 000 примірників, адже я просто не продам їх стільки, аби відбити всі послуги. Тому ціни відповідні.
Це до того, якого ж біса електронні книги платні (а деякі мої книги є лише в електронному вигляді і друкувати їх я не збираюсь, тож зменшити вартість через поділ тиражу на друк і електронні не можу).
Електронні книги – це ризик. Завжди ризик, адже є ті, хто просто їх продає потім на піратських каналах, є ті, хто просто піратить і викладає в мережу.
І все це, прикрашене поясненням: «А чо? Це ж копія, не маєш права за неї брати гроші, бо на бумажку не витратились» зменшує кількість електронних книг на ринку. Просто тому, що це вкладення, які автор, або видавництво, робить зі свого бюджету. А він не безлімітний. І рано, чи пізно автори припиняють викладати свої книги, видавництва не купують прав на електронні версії. А ті, хто справді зацікавлений у придбанні – не може знайти потрібної книги.
Сьогодні ти піратиш книгу, а завтра хтось припиняє писати, закриває видавництво, або йде на іноземний ринок, де авторське право та інтелектуальна власність захищені. Кожен вчинок має наслідки. І я дуже прошу не доводити авторів. Ми — живі люди. Зі своїми почуттями, емоціями та простим бажанням, аби нашу працю цінували.
Я щиро зневажаю піратів. І так, відповідаючи на всі питання – я маю підписки на нетфлікс і мегого, на Apple Music, на YouTube та всі програми, в яких працюю. Бо це свідоме споживання і мені б дуже хотілось жити в світі, де інтелектуальну власність поважатимуть, адже інакше ми ризикуємо втратити своїх митців, письменників, музикантів та кіноіндустрію. Бо все це – сфера, яка найбільше потерпає від піратів.
Ну а піратам хочу побажати, аби кожен їхній день був сповнений несправедливості і жорстокості, аби кожна їхня робоча година оплачувалась тим, що їх просто не гноблять, а все, що вони виготовляють, лежало на складах роками. Адже саме цього вони бажають авторам, лиш іншими словами і прикриваючись якимись вигаданими причинами.
