Спочатку ти прив'язуєшся. Потім починаються стосунки. Все добре — під вами квіти й сонце, і здається, що краще чи гірше вже не буде.
А потім — тріщина. Тонка, майже невидима, але невідворотна.
Стосунки перетворюються на ніж міксера, що перемелює в пластиковій чаші живе курча, кинуте туди жорстоким малолітнім виродком для розваги.
Те, що було любов'ю, стає кривавими клаптями м’яса й липкими пір'їнами, розкиданими по стінах.
А потім — розрив. Ви падаєте на дно озера, утвореного нескінченною травмою.
І ні ти, ні вона не можете навіть підняти руку, щоб торкнутися кінчика власного носа.
Ти — суцільна гиря. У твоїх жилах тече не кров, а застигла ртуть.
Час іде по канату нескінченності, але не лікує — сушить.
Він висушує сльози. Окислює серце.
Ви більше не люди одне для одного. Ви — уламки. Ви — сміття з попелу спалених газет із фотографіями зруйнованих домівок і вибитих зубів.
Ви — смердючий обгорілий мотлох, який хочеться швидко змісти на совок і викинути.
Тільки зробити це вже неможливо.
(Фрагмент)
