Прогнозується, що Африка стане одним із найбільших джерел світового економічного зростання протягом наступних 50 років. У той же час, демографічний дивіденд цього континенту може призвести до масової міграції та наступного зростання ультраправих урядів по всій Європі. Міжнародне співтовариство має діяти зараз, щоб уникнути цього кошмарного сценарію.
НЬЮ-ЙОРК – Африка може стати найбільшим джерелом світового економічного зростання протягом наступного півстоліття. Але в той самий період континент також може спровокувати наступну велику європейську війну.
Goldman Sachs прогнозує, що ВВП Африки зросте з приблизно 3 трильйонів доларів сьогодні до 44 трильйонів доларів у 2075 році, а у світовому ВВП з 3% до 11%. Це зробить континент одним із головних двигунів розвитку у світі, поступившись лише Індії, яка, за прогнозами, додасть $46 трильйонів ВВП за той самий період. Щоб поглянути на це в перспективі, між 2030 і 2075 роками модель Goldman Sachs передбачає, що ВВП Китаю впаде на 8,5 трлн доларів, а ВВП Сполучених Штатів стане на 16,5 трлн доларів менше, ніж ВВП Африки.
Насправді до 2075 року Нігерія, за прогнозами, стане п’ятою за величиною економікою світу з ВВП у 13 трильйонів доларів, а Єгипет – сьомою за величиною з ВВП понад 10 трильйонів доларів. Тим часом очікується, що Ефіопія посяде 17 місце, а Південна Африка залишається приблизно на 25 місці з ВВП понад 6 трильйонів доларів США та 3 трильйони доларів відповідно.
У той же час населення Африки має зрости з 1,4 мільярда сьогодні до 3,3 мільярда в 2075 році, що становить 32% населення світу, порівняно з 18% сьогодні, згідно зі звітом ООН «Перспективи народонаселення світу до 2022 року».
З усього цього можна зробити два висновки.
По-перше, до 2075 року майже одна третина населення світу становитиме 11% світового ВВП. Це означає, що африканські країни все ще будуть боротися з тим, щоб нагодувати, одягнути та забезпечити доходом усіх своїх жителів, що, ймовірно, спровокує вибух міграції до Європи.
По-друге, невелика частина африканського суспільства отримає непропорційну вигоду від цього періоду створення багатства, тоді як великі верстви населення, швидше за все, залишаться в бідності, що означає зростання нерівності та ризику соціальних заворушень.
Безсумнівно, демографічний дивіденд Африки відкриває величезні можливості для інвесторів, особливо в галузі технологій, споживання, чистої енергії, сільського господарства та інфраструктури. Але ризик гуманітарної катастрофи зростає з кожним днем, оскільки все більше людей борються з бідністю, безробіттям і насильницькими конфліктами.
Континент насправді є бомбою уповільненої дії. Глобальні постпандемічні економічні умови, включаючи зростання вартості капіталу, різкий ріст інфляції та підвищення процентних ставок, — сильно вдарили по африканським країнам, закривши ринки капіталу для більшості африканських емітентів. Дефолти Замбії, Гани та, нещодавно, Ефіопії — є попереджувальними ознаками кризи суверенного боргу, компенсованої успішним випуском облігацій Кот-д'Івуару в січні та нещодавнім, хоча й дорогим, випуском облігацій Кенії. Не меншу тривогу викликають стрімке зростання врожайності та стіна боргів, що настають у таких країнах, як Кенія та Ангола. У результаті ці країни були змушені до кісток скоротити державні витрати та підвищити податки, що погіршило соціальні та ділові умови.
Крім того, коливання обмінного курсу, які сприяли драматичному обвалу нігерійської найри, посилили фінансові умови, зменшили пропозицію доларів і ускладнили обслуговування корпораціями боргів в іноземній валюті та репатріацію своїх доходів у доларах. У міру наростання гуманітарної кризи і кризи суверенного боргу, а також погіршення умов ведення бізнесу багатопартійна демократія на континенті почала руйнуватися, що відображено в нещодавній серії військових переворотів у Західній та Центральній Африці.
Нинішня ситуація вже спричинила різке зростання міграції. У вересні минулого року Управління Верховного комісара ООН у справах біженців повідомило, що понад 2500 людей загинули або зникли безвісти під час спроби перетнути Середземне море до Європи за перші дев’ять місяців 2023 року, багато інших загинули, не досягнувши узбережжя. За той самий період 130 000 мігрантів, багато з яких вирушили з Тунісу чи Лівії, висадилися в Італії.
Ці цифри різко зростуть, якщо зростання населення Африки не супроводжуватиметься покращенням економічних умов. Викликає занепокоєння те, що поточні прогнози Міжнародного валютного фонду передбачають зростання ВВП приблизно на 4% в Африці на південь від Сахари протягом наступних двох років, що значно нижче довгострокових тенденцій. Нинішній приплив масової міграції до європейських країн, таких як Італія, Іспанія та Греція, може бути лише початком.
Вплив африканської міграції на внутрішню політику європейських країн уже можна помітити у зростанні популярності правих, антиміграційних партій по всьому континенту. Політичні потрясіння, які масова африканська міграція спричинить по всій Європі в найближчі десятиліття, можуть навіть призвести до зростання фашизму. Щоб уникнути цього кошмарного сценарію, політики повинні діяти зараз.
Відправлення шукачів притулку назад на континент – як це передбачено суперечливою угодою Сполученого Королівства про депортацію з Руандою – не зупинить міграцію (і, що важливо, не відповідає стандартам прав людини). Єдина відповідь полягає в тому, щоб вирішити структурні проблеми, які мучать Африку. Це означає підтримку різноманітних місцевих африканських ініціатив, включаючи Африканську континентальну угоду про вільну торгівлю, інноваційні інструменти фінансування інфраструктури та місії миру та безпеки.
Міжнародна спільнота має розглянути можливість впровадження комплексного плану Маршалла для Африки під керівництвом G20. Шляхом мобілізації великомасштабного фінансування, стимулювання торгівлі, інвестування в ініціативи з розбудови потенціалу та надання військової підтримки, G20 могла б співпрацювати з Африканським Союзом та провідними африканськими країнами для прискорення економічного зростання, сприяння людському розвитку та забезпечення соціальної стабільності на континент.
Щоб такий план спрацював, Сполучені Штати, європейські країни та Китай повинні об’єднатися для розробки, обговорення та реалізації цієї ініціативи. Для здійснення структурних перетворень необхідні спільні зусилля, оскільки найкращих намірів окремих країн буде недостатньо для вирішення економічних, соціальних і політичних проблем Африки. Якщо цього не зробити, проблеми континенту врешті-решт розпалять глобальну пожежу, яка найяскравіше палає в Європі.
План Маршалла для Африки під керівництвом Великої двадцятки може допомогти знайти стійкі рішення для найбільших проблем континенту. У поєднанні з місцевими ініціативами та щорічним зростанням ВВП майже на 1 трильйон доларів США, яке прогнозує Goldman Sachs, це може стати стимулом, необхідним для мобілізації величезних інвестицій приватного сектора, яких потребує континент.
Джерело — Project Syndicate
