Плавильний котел проти імперського міту

Корінні народи України та російська пропаганда

В українському законодавстві статус корінних народів мають автохтонні етнічні спільноти, які сформувалися на цій землі, мають самобутню культуру і не мають власного державотворення поза межами України. Цей статус не створює ієрархії прав громадян, а є міжнародно визнаним механізмом захисту.

Часто виникає плутанина, коли українців намагаються зарахувати до цієї категорії. Проте українці — це державотворчий народ, який реалізував своє конституційне право на самовизначення і створив суверенну незалежну державу.

Називати українців “корінним народом” означає юридично понижувати статус із нації-творця до спільноти, що потребує зовнішнього захисту. Саме суверенна Українська держава виступає єдиним гарантом збереження та захисту для корінних народів, для яких Україна — єдиний дім.

Законом України “Про корінні народи України” офіційно визначено три корінні народи, і всі вони сформувалися на Кримському півострові: кримські татари, караїми та кримчаки.

Проти найчисельнішого з них століттями працює найагресивніша російська пропаганда. Вона послідовно насаджує міт, ніби кримські татари прийшли на півострів разом із монголами, “вирізали” чи витіснили все попереднє населення й загалом загарбали чужу землю.

Цей міт потрібен росії з однією метою — виправдати власні злочини. Мовляв, якщо “татари колись усіх знищили”, то й російська зачистка півострова, геноциди та колонізація — це нормальна історична практика й “дзеркальна відповідь”.

Але це суцільна фальсифікація. Спроби пояснити кримський етногенез через загарбницький процес викривлюють історичну логіку. Крим — це класичний плавильний котел, з якого вийшли корінні народи.

Європейська модель етногенезу

Це модель формування багатьох європейських націй, схожа на інші західні “тупики” Великого степу — сучасні Угорщину чи Болгарію. Угорці сформувалися, коли мадяри асимілювали слов’ян та аварів Паннонії. А болгари з’явилися внаслідок змішування тюрків-булгар із фракійцями та слов’янами.

Подібні процеси йшли й на протилежному краю Європи. Англія — це точно такий самий географічний “тупик” на північному заході Європи. В її острівному котлі століттями варилися кельти, римляни, германські племена англів та саксів, вікінги й франко-нормани. Ці хвилі зрештою сформували англійську націю зі спільною lingua franca.

Кримський етногенез ішов тим самим європейським шляхом: мова прийшлого населення об’єднала місцеві етнічні групи.

Процес асиміляції таврів як найдавнішого відомого населення півострова охоплює тисячоліття складної історії. Спочатку у передгір'я прийшли скити (скіфи) — і античні автори почали фіксувати тавроскитів.

Еллінізація місцевої еліти поєднувалася зі збагаченням грецького пантеону автохтонними культами. Показовий приклад — шанування Діви (Партенос), чий образ народився на перетині грецьких мітів та таврських обрядів.

Згодом на півострів хвилями приходили готи, алани, хозари, кипчаки (половці), і все це варилося протягом усього середньовіччя. Це був безперервний багатовіковий процес міграцій та етногенезу.

Ми досі можемо простежити вплив цих народів та спільнот: так, навіть антропологічні дослідження середини XX століття — попри їхню тодішню ідеологічну заангажованість — фіксували серед кримських татар виразні готські антропологічні риси. 

У кримськотатарській мові зберігся пласт грецької лексики — наприклад, yalı (берег) від грецького γιαλός чи liman (гавань) від грецького λιμένας, а серед кримчаків досі зустрічаються імена та прізвища італійського походження, такі як Анжело або Ломброзо.

Кримські татари, як і караїми, кримчаки, уруми та румеї, є результатом консолідації абсолютно всіх етнічних компонентів, що проживали на півострові протягом тисячоліть.

Мовна консолідація та конфесійне поєднання

Щоб цей багатошаровий сплав став єдиним цілим, була потрібна спільна мова. Нею стала тюркська мова кипчацької та огузької груп, якою спілкувалися в повсякденному житті всі громади півострова.

Це не означало знищення інших мов — румеї паралельно зберігали свою мову еллінської групи, а чисельна вірменська громада не лише зберігала власну, але й створила унікальну вірмено-кипчацьку мову, тюркську за звучанням, але з вірменською абеткою.

Перехід на тюркську мову не змінював віри людей. Це спростовує російський міт про нібито примусову ісламізацію тюрками усього півострова.

Тюрки теж ставали мусульманами поступово, а деякі спільноти не переходили в іслам узагалі — достатньо згадати хозарів, урумів чи ґаґаузів. Навіщо хозарам із їхньою юдейською елітою було когось ісламізувати? Натомість ми маємо безліч історичних свідчень про християн із Криму з тюркськими іменами, і навпаки — про мусульман із грецькими.

Християнські та юдейські спільноти — уруми та румеї, вірмени, караїми, кримчаки — зберігали свою унікальну ідентичність і релігію на півострові впродовж усього існування Кримського ханства.

Спільний простір творив і спільну побутову культуру, де конфесійні межі ставали умовними. Повсякденне життя, обрядовість та навіть кухня були єдиним регіональним надбанням.

Так само іслам у Криму сформувався свій, синкретичний. На південному узбережжі досі є мечеті, де під час служби запалюють свічки. Для ортодоксального ісламу це нонсенс, але тут це явна спадщина тривалого співіснування з християнством.

Яскравий приклад — шанування Святого Георгія, який у народній свідомості ототожнювався з пророком Хидиром — головним покровителем свята Хидирлез. Свята відзначалися спільно, а джерела та сакральні місця вважалися цілющими незалежно від того, яку саме молитву промовляла людина.

Імперське розділення

Іслам у Криму поширювався століттями через природні економічні та правові чинники. Його різкий сплеск наприкінці XVIII століття був спровокований не мітічним “ханським примусом”, а військовою операцією російської армії 1778 року. Примусове виселення християн у Надазов'я поставило людей перед нелюдським вибором: збереження віри та переселення в невідомість чи перехід в іншу віру заради порятунку домівок.

Після анексії Кримського ханства 1783 року російська адміністрація заохотила караїмів віддалятися від кримських татар та кримчаків, оскільки за російськими законами караїми опинилися в значно привілейованішому становищі, ніж мусульмани чи юдеї. Натомість кримчаків підігнали під загальну категорію “євреїв” через сповідування юдаїзму, проігнорувавши їхню тюркську мову та побут.

Так спрацював класичний принцип “розділяй і володарюй”. Імперська бюрократія силоміць загнала складний кримський етногенез у спрощені рамки релігійного націоналізму XIX століття.

Проте ті, кого росіяни назвали просто “євреями”, “греками” чи “татарами”, століттями творили на півострові єдину цивілізаційну систему. Цю систему імперія намагалася знищити виселенням 1778 року та подальшою сегрегацією.

Сьогоднішня правова рамка України — це не просто юридична формальність, а інструмент відновлення історичної справедливості.

Визнаючи кримських татар, караїмів та кримчаків корінними народами, чий етногенез невіддільний від кримської землі, Українська держава повертає їм вкрадену суб'єктність. Водночас цей захист поширюється на збереження ширшого цивілізаційного простору півострова, включно з пам'яттю про насильницьки вирваних урумів та румеїв — світу, який росія намагається знищити вже чверть тисячоліття.

***

Дякую за увагу! Долучайтесь до моїх каналів у Telegram, WhatsApp та на інших платформах, а підтримати мою роботу ви можете через Donatello або PayPal.