Я б побажав зникнути, розчинитись у нічному місті. Стати шлейфом блядського парфуму, свистом стертих покришок таксі, звуком падаючого на землю недопалка, звуком відчинених дверей, тихим стогоном зі спальні.
Блукай зі мною темним містом. Кохайся зі мною у парку, залишай на мені рвані рани та фарбовані помадою сліди поцілунків. Я стану цигаретним димом та розчинюсь у ночі. Буду пестити твою ніжну шкіру димними завитками, буду лоскотати твій ніс португальським тютюном.
Ти тільки живи. Хоча б існуй тут. Складно втрачати матеріальне, складніше ставати нічим. Давай загубимось у лабіринтах під'їздів, підземних переходів та тонелів метро. Будемо пити Егер та скаржитись на те, який він бридкий. Але ми вже дорослі, дідько, ми давно стали цифрами у облікових листах, наші життя вимірюють зарплатнею. Тікаймо.
Тікаймо по дротах та інтернетних кабелях. Все далі й далі, від наших проблем з лібідо, проблем на роботі, проблем по життю. Це так цікаво: кохатись на пляжі при повному місяці, заходити голим у воду, втікати у море за хвилею. Де ми пішли не туди?
Та чи пішли ми все ж? Може все наше життя—це хвилинний оргазм на маленькому пляжі у Генічеську?
Може, це все дофамінова прірва? І я лечу на зустріч тобі. Де ми, на піщаному пляжі, при повному місяці, у тиху погоду, під крики чайок, долаємо межі нашої пристрасті. Де я—лише коханець, а ти—лише коханка. Між нами не може бути почуттів, окрім найкращого у моєму житті оргазму, окрім найкращого поцілунку, найкращого мінету та найкращих слів після сексу. Пробач. Я не встиг подорослішати до того моменту, як закопали тебе у труні. Під 2 метрами багна та землі, під уїбанськими жовтими квітами на вінку, під моєю прірвою болю.
Тікаймо. Хоч уві сні, чи найтяжчому тріпі, чи у тваринному сексі з незнайомкою під єкстазі. Головне—не зупинятися, не відволікатися на дрібниці, не кашляти опісля тяги водного, не брати більше дрібки, коли не взяло. Ми загубились. Розійшлись не там, де повинні. Я повинен був лежати поряд. Як колись вночі, на маленькій ковдрі, яку весь час засипувало піском.
Я більше не можу. Я не витримую. Ці спогади ріжуть мій мозок, ріжуть мої почуття. Як колись, твої нігті врізались у мою спину, як твої зуби залишали синці на моїй шиї, як твій шепіт пестив мій розум. Я тварина, пес, що загубив свій дім. На моїй шиї не залишились синці, а подряпини на спині загоїлись. Тепер ніхто не знайде шлях до нашого особливого місця.
Місця, де ми були справжніми, де секс був невід'ємною частиною нашого маленького буття, де ми досліджували одне одного з обережністю хірурга. Місця, де я второпав, чому жінки—це богині, чому я повинен вклонятися їм. Ти затьмарила все, моє існування, перший поцілунок, першу цигарку та секс втрьох. Перед тобою я був безпомічним, і ти кохала мене так, наче знала все наперед, знала, що більше ми не зустрінемось.
Я більше не можу втрачати тебе. Це схоже на щоденний інсульт, я бачу у дзеркалі огидного чоловіка, який щось втратив, та вже не знайде.
Може, ми й колись пішли з того пляжу, але