З точки зору буддизму все виникає з порожнечі, та все має закінчитись нею у кращому випадку, тобто розірвати коло перероджень — та розчинитися в універсумі (Всесвіті). Певний час я захоплювався буддизмом, та навіть практикував трохи медитації у позі лотоса. Але буддизм відкидає існування Бога. Вірування хороше, бо маєш творити добрі вчинки, щоб у тебе була гарна карма — і ти міг заслуговувати на краще: якщо не в цьому житті, то в іншому. Але, але…
Череда не надто позитивних подій привела мена до віри в Бога. Бог крає, коли живеш не тим життям, яким треба жити, або випробовує твою душу на міць. Але та порожнеча, котра оселилася в мені, так досі і існує зі мною. Не знаю, можливо вона спровокована прийманням препаратів, котрі мені приписали, але з цією порожнечею я живу з 18-ти років. Інколи бувають проблески — і я, бодай щось, відчуваю. Я живу більше набутими навичками та свідомістю, але не душею. Навіть коли щось пишу, то це не поклик або порив душі — а, більше праця мозку. Трохи набридло, але я тримаюся…
Триматися у цьому житті мені допомагає молитва і віра. Плекаю мрію, що колись я все покину — та піду у монастир послушником, і якщо витримаю випробування, то стану іноком, простим монахом — більшого мені не треба.
А поки що трохи щось пишу, читаю книги, молюся. Від життя багато не прошу, та навіть не очікую. Вся моя праця та події, котрі відбуваютсья в моєму житті — відбуваються спонтанно. Більшість часу я перебуваю у Порожнечі, міряючи кімнату кроками, або лежачи на дивані, про щось розмірковуючи.
Порожнеча — це коли ти один у пустелі, та відчуваєш спрагу заповнити її новими довершеннями та емоціями. І тут на порятунок приходить Бог, котрий напоює тебе своєю Благодаттю через молитву, вгамовуючи цю спрагу…
