Залізничний вокзал стояв у своїй красі, на скільки він міг бути за стільки років. Сідаючи на потяг, нічого навіть нікого не очікував, бо вагони були п
«Берлін справляв цілком непогане враження. Цікаво, чи є тут німці?»
На одній з наступних станцій в вагон зайшла дівчина.
— Пустовато тут. — сказала явно чекаючи більше людей.
— Всі автобусами їздять, так швидше, але й дорожче. — сказав намагаючись підтримати діалог. — Я й сам їздив, але життя припекло.
— Хех, вдвох виходить що вперше їдемо.
— Мабуть.
— До речі, куди їдеш? — запитала супутниця — дорога довга, встигнемо поговорити.
Не дуже хотів з кимось говорити, але відповів — На Козятин, а далі подивлюся. Ну а ти куди?
— На Козятин також, а далі буду на Вінницю добиратись.
— До речі, як тебе звати?
— Вікторія.
— Матвій, будем знайомі.
Нова знайома сіла недалеко від мене. Від неї приємно пахне солодким вином та паленим тютюном.
— Все ж, всі хто їде має маршрут, а чому в тебе немає?
— Потрібно буде пережити ніч в Козятині, а вже зранку їхати далі, але тут вже можу або на Вінницю, або на Харків.
— А чому саме ці два міста?
— Потрібно було б в обидва, але скоріше всього перше кудись в одне. Мабуть, завтра з тобою буду їхати.
Після цієї розмови, деякий час ми просто мовчали.
Вікторія дістала з кишені пачку цигарок.
— Будеш?
— Відмовлюсь.
Вона підпалює одну та видихає дим у вікно.
— Це законно?
— Навряд, але курити хочеться.
Доїхали вже до Козятина, попрощались.
— До речі, тримай — протягнув листочок з номером телефону. — Може колись зустрінемося.
— В тебе є ще листочок?
— Звісно.
Вона швидко начеркала свій номер на ньому та все ж ми розійшлись. Її шляху я не знав. А я просто бродив містом шукаючи якийсь цілодобовий магазин, щоб трохи скупитись та можливо трохи там посидіти цю ніч.
Все ж знайшовши його, мій список покупок був не дуже великий пів хлібини, пара сосисок, енергетик, презервативи та сигарети. Цього повинно було вистачити на ніч, а далі знову дорога.
Ніч проходила дивно. Ходив від одного до іншого цілодобового. Обходив людей на вулиці, всіх. Коли набридло, повернувся до Залізничного та просто ліг на лавці спати. Снилось як я бігав з ланцюговим мечем по поїзду шукаючи «Гречку», а також різав людей які читають книжки російською. Дивні ж бувають сни, але не суть, настав час їхати далі. На Вінницю. Почавши ранок з бутербродів з дешевих сосисок що лишилися з ночі та енергетика. Думав, що не все втрачено, от доїду до Вінниці та й поживу трохи і продовжу подорож. Вже сівши у свою електричку, поглядом шукав Вікторію. Надіюсь вона зараз їде. Роздався дзвінок.
— Алло, це Вікторія, я хотіла сказати що хочу з тобою ще раз зустрітись, може підемо кудись
— Алло, добре. Якщо що, то я зараз буду їхати на Вінницю, подзвони як будеш там.
Все ж, вона так рано не їхала. Ну й гаразд. Їхав уже трохи в бентезі. Але хоч це що колись зустріну Вікторію вже радувало.. Цими роздумами і пройшла дорога, і вже переїздами добрався до будинку та піднявся до квартири.
