«Putas asesinas» – «Повії-вбивці» – це друга збірка короткої прози Роберто Боланьо, що вийшла вперше у 2001 році, хоча самі оповідання датовані 1992-1999. Тут автор вже не намагається переконати вас у тому, що йому є що сказати, він значно більш прямолінійний та впевнений у втіленні своїх ідей. Часто протагоністом виступає такий собі Артуро Белано, або просто Б., альтер-его автора, а текст рясніє алюзіями до «Диких детективів» («Los detectives salvajes»), «2666» та навіть до поезій автора.
Збірку відкриває «Око Сільва» («El Ojo Silva») – історія чилійського фотографа на спецзавданні, у процесі виконання якого він потрапляє до дитячих борделів в Індії. За нею слідує «Гомез Паласіо» («Gomez Palacio») – тривожна та незручна оповідь про нічні поїздки з директоркою місцевого центру мистецтв (старіючою femme fatale, що додає дрібку Девіда Лінча, до в цілому мексиканського пейзажу).
Далі - «Останні вечори на землі» (Últimos atardeceres en la tierra), на мою думку, одне з найсильніших оповідань усієї збірки, у якому йдеться про те, що може трапитись, під час сімейної поїздки з Мехіко в Акапулько у 1975, а надто коли ви подорожуєте з батьком та читаєте життєписи французьких поетів як от Гі Розі. Батько, на відміну від сина, не дуже цікавиться французькою сюреалістичною поезією, натомість, його невгамовна потреба «повеселитися» вперто штовхає розповідь уперед: він заговорює до незнайомців, напивається, влазить у бійки, шукає проституток (не обов’язково саме у цій послідовності). Це тревел-бінго неминуче добігає кінця, залишаючи по собі відчуття неспокою і, можливо, кілька синців.
Саме оповідання «Повії-вбивці» - це історія помсти, яка за своїм настроєм та клаустрофобною атмосферою нагадує «Хроніку оголошеної смерті» Ґабо. Жертві нікуди подітися, провину не доведено, але за нього немає кому заступитися, тож йому лишається тільки слухати. Так само і читач лише «слухає» лютий, напівбожевільний і гіркий монолог жінки, нагромадження фраз, за яким простежується план вистежити «винуватця», привести його додому, помучити напівнатяками та, врешті, вбити його.
Усім цим Боланьо, звісно, не обмежується. У збірці є й вигадані фільми про середньовічну Росію, альтернативна версія Анрі Лефевра та його графічна поезія, порнофільми, футболісти, що займаються африканською чорною магією, дантисти, що розшукують перспективних поетів у Ірапуато та привиди (як реальні, так і звично примарні).
