Жанри: Містика, жахи
Анотація: «Мальва з донькою переїжджають у приватний район, і сусіди влаштовують заради них вечірку. Чи варто йти? Та чи не дарма Мальва взяла з собою на святкування доньку? Та відмовлятися запізно: дівчинка вже побачила страшні речі... а вони побачили її.»
— Мам, у неї немає голови, — прошепотіла Ада.
Мальва обпекла дівчинку роздратованим поглядом і скривила губи, але промовчала. Ада знов обернулася до жінки, що сиділа за столиком під стіною. Вона була вдягнена в чепурну чорну сукню з мереживом і сиділа, ввічливо склавши долоні на колінах. Голова жінки валялася на столі поруч, ніби хтось її недбало кинув.
— У неї чорні очі… Мам, у неї немає очей!
— Я сказала, поводься добре! — просичала Мальва і боляче смикнула Аду за руку. Хтось із сусідів, що стояли поруч, обернулися на голос жінки, і вона миттєво розтягнула губи в привітній усмішці.
— Не неси дурниць, — знервовано зашепотіла Мальва, нахилившись до самісінького вуха Ади. — Бодай сьогодні, поки ми в гостях!
Дівчинка зітхнула. Жінка-без-голови підняла руку і легенько поманила її до себе. У Ади шкірою побігли сироти.
— У Вас таке чудове ім’я! А яка мила донечка!
Мальва ввічливо всміхалася та відповідала на привітання. Натовп діяв на неї гнітюче, але сусіди влаштували цю зустріч заради них з Адою, в честь переїзду — хіба вона могла відмовитися? Лишалося лише тиснути руки, дякувати за доброту та слідкувати, аби ця невгамовна дитина не втягнула їх до халепи.
Ада чіплялася за її спідницю, ніби потопельник за рятувальне коло, і щосили відверталася від пустого столика під стіною. Мальва проковтнула роздратування: не зараз. Треба просто пережити цей вечір. Ще пара годин, і все.
— Ось, Ваш напій, — пробурмотіла Ольга, худорлява висока жінка з витягнутим обличчям, схожа радше на якогось єгипетського бога, ніж на людину. Вона протягнула Мальві келиха і недбало махнула рукою: — Сподіваюся, Вам тут подобається?
Мальва зрозуміла, що мова не за будинок.
— Дуже милий район, справді, — з готовністю відповіла вона і зробила ковток. — Думаю, Ада буде щаслива рости тут. Підкажете, які тут є цікаві дитячі гуртки?
Ольга замість відповіді розпливлася в кривуватій усмішці і гучно промовила в сторону:
— Пропоную всім спуститися у вітальню і нарешті перейти до найцікавішої частини вечора!
Мальва спробувала відмовитися, але жінка лише стисла пальцями її плече — мабуть, це був прояв дружніх почуттів, — і розчинилася серед інших гостей. Мальва коротко зітхнула і обернулася навколо.
Ади ніде не було.
Мальва швидко перетнула кімнату, тоді вибігла надвір. Де це дурне дівчисько? Господи, у неї була лише одна задача — просто мовчки стояти поруч і нікуди не відходити! А що, як…
— Що Ви робите? — почувся голос Ольги.
Мальва обернулася.
— Ви не бачили Аду?
— Ох, люба, — форкнула жінка. — Вона вже в підвалі.
— В підвалі? — тупо перепитала Мальва. В голові паморочилося.
— Так. У вітальні. Разом з усіма. Ходімо.
Голова важчала, до горла підступала нудота. Дарма вона випила алкоголю. Дарма вони сюди прийшли! Потрібно знайти Аду і йти додому.
Сусіди поплескували її по плечах, пропускаючи по сходах вниз. Хтось зашепотів про “вмістилище”, і Мальва смикнулася, обертаючись.
Знову Ольжине обличчя. Господи, яка ж вона потворна! Зморшкувата шкіра розпливалася, стікала з кісток, а тоді знову опинялася на місці.
— Де Ада? Що ви з нею… Нам треба додому, — пробелькотіла Мальва, осідаючи.
— Тихіше, — прошепотіла Ольга.
Люди навколо почали вдягати білі маски — чи це їхні обличчя перетворювалися на безформну глину?
— Не чіпайте її, — простогнала Мальва. Ольга посміхнулася.
— Мам?
Ада стояла над нею — бровки збентежено зведені, волосся розкудлане, очі заспані. Мальва підхопилася, роззираючись. В будинку панували пустка й тиша, стояв задушливий солодкавий запах із металевим посмаком. Мальва згребла доньку в обійми, міцно притисла.
— Де ти була? Трясця… Ніколи більше так не роби! Ти в порядку?
В животі розгортався тугий клубок болю й нудоти. Чим ці бісові люди її накачали?
— Ходімо, — скомандувала Мальва. — Скоріше.
Вони вибігли з порожнього будинку в туманний холодний світанок. Аду доводилося тягнути силою — дівчинка пручалася і борсалася, а тоді висмикнула руку і гримнула:
— Поводься добре. Все майже скінчилося.
Голос доньки був дивний, розкотистий. Мальва збентежено поглянула на неї.
— Що…
Очі Ади були чорні, без зіниць.
У неї взагалі не було очей.
Нутрощі скрутило новим спазмом, щось поповзло попід шкірою. Мальва скрикнула, падаючи на коліна. Живіт під її долонями надувався, наливався болем — воно копало зсередини, борсалося, рвалося на волю.
— Бог народиться — і Світ паде, — прогуркотів голос Ади. — Кожна жертва в ім’я твоє, Десятиокий.
Оглушливе відлуння її голосу билося в голові Мальви, оглушуючи, осліплюючи, позбавляючи сил та волі.
Наступної миті живіт луснув, і Мальва заверещала від болю.
А тоді урвалась і осіла.
Ада опустилася на коліна, дістала з іще гарячого черева матері безформне брунатне створіння. Воно відкрило десяток очей, кліпнуло в різнобій, сфокусувалося на дівчинці. Засмикалося, розправляючи скривавлене пір’я, а тоді раптом зачаїлося, прислухаючись.
І весь світ затамував подих, боючись, що Він почує.
Дякую вам за прочитання! Це оповідання — маленький приквел до нового роману, над яким я зараз працюю. Сподіваюся, він зможе відповісти на всі запитання, що у вас з’явилися під час читання цього оповідання 💛
Пишіть ваші думки та відгуки у коментарях!
Щиро ваша,
Олександра Буревій
