Power metal як жанр музики, особливо багатий на різні тематичні гурти, які максимально вживаються в певний вигаданий образ. Жанр де співають про лицарів, ельфів, драконів… Наші ж герої обрали своїми аватарами вовкулак і презентували свій вовчий погляд на релігію, обернувши її на музику.
Гурт доволі активно використовує елементи християнської (здебільшого католицької) естетики для створення потрібного антуражу. На нього працюють і запозичені з тієї ж традиції хорові і органні вставки. Але подумати що цей гурт є черговим продуктом “християнського року” було б великою помилкою.
Вони сторонні спостерігачі за боротьбою янголів і демонів. А іноді навіть ляльководи що скеровують ці сторони в їх одвічному танці життя і смерті.
Вони не приймають сторін, вони не проповідують ані пекла, ані раю. Вони іронічно коментують як католіцизм, так і сатанізм, маючи в усьому цьому власне бачення.
Вони носії дечого вищого за релігію: мистецтва, а конкретніше музики. Їх релігія це Геві-метал! І свої концерти вони самі називають не інакше як “святою месою Геві металу”.
Вони ті, хто голосно заявив: metal is religion!
Історія. Початок
Історія цього гурту почалась в 2003 році в Німеччині, коли двоє друзів-гітаристів Чарльз і Метью Грейвульф вирішили створити свій гурт. Доволі швидко вони знайшли свого першого ударника француза Стефана Фюнебра, а також клавішника на ім’я Фальк Марія Шлегель.
Зібравши цей початковий склад вони почали працювати над піснями і паралельно шукати останній, але дуже важливий елемент: вокаліста. І його засновники гурту зустріли під час своєї подорожі Румунією. Випускник Музичної Академії Бухареста, Аттіла Дорн (Дорн здорової людини, пригадуючи відомий мем), переїхав до інших в Німеччину і окрім свого голосу привніс в гурт любов до румунських легенд про перевертнів.
Саме таку офіційну версію початку існування гурту можна зустріти багато де (наприклад в українській вікіпедії), з легкої руки клавішника Фалька (першоджерелом такого опису стало одне його інтерв’ю з 2005 року). Реальність же… дещо інша.
Справа в тому, що, за великим рахунком, коріння Powerwolf треба шукати в іншому гурті: Red Aim. В 1995 році цей стонер-рок гурт був заснований двома шкільними товаришами, один з який пізніше стане Метью Грейвульфом (так, саме стане. Тіки ударники в майбутньому гурті перевертнів виступатимуть під справжніми іменами, решта ж імен це сценічні псевдоніми).
В 1999 один з товаришів йде з гурту, і на його місце вокаліста приходить майбутній Аттіла Дорн, з яким починається поступовий зсув гурту в сторону геві-металу. В 2002, після чергових змін складу, з’являються і майбутні носії імен Чарльза Грейвульфа і Фалька Марії Шлегеля. Ця четвірка в подальшому так і залишиться нерозривним ядром гурту. А в 2003 замість Red Aim вони засновують Powerwolf, беруть собі вигадані імена і придумують певну легенду своєї банди.
Якщо комусь цікаво як звучав гурт з якого народився Powerwolf:
Return in Bloodred
Першою піснею написаною вже як Powerwolf стала “Mr. Sinister”. Ця пісня була присвячена Владу ІІ Дракулі, батьку всім відомого Дракули. А її звучання стало орієнтиром для гурту при написанні подальших пісень, тож можна сказати, що вона визначила звучання гурту на роки.
Ця пісня стала частиною їх першого альбому “Return in Bloodred” (2005), здебільшого присвяченого подіям з румунської історії і міфології. Наприклад, одна з теорій щодо пісні “Kiss of the Cobra King” каже що боротьба вовка проти змії це алегорія на війну Румунії проти Османської імперії. Хоча є і куди прозаїчніше пояснення: ніби то ідея пісні з’явилась коли Аттіла пригрозив якомусь поп гурту “укусом Короля Кобр”.
Особливо вдалим в цій пісні вийшов приспів. Через 15 років, вже куди більш досвідчений гурт перевипустить її, переробивши відштовхуючись в куди більшій мірі саме від приспіву:
В цьому ж альбомі була одна доволі незвична для гурту робота: трек в якому нема ані гітар, ані ударних, тільки орган і вокал. Ця пісня називається “Son of the Morning Star” і описує біблійний апокаліпсис.
Lupus Dei
Другим альбомом гурту став “Lupus Dei” (2007). Вважається що назва відсилає до історії про “Лівонського перевертня”, за якою в 1692 році в місті Юргенсбург головний герой історії оголосив себе перевертнем і “божою гончою”. Тій же історії приписується і заява про те що він і інші вовкулаки пішли в пекло для битви з дияволом. Чи надихались музиканти цією легендою чи ні достеменно не відомо, але доволі вірогідно, враховуючи що подальша міфологія гурту дещо пересікається з легендою.
З пісень цього альбому можна відмітити “Satuday Satan”, в звучанні якої є щось що нагадує Меріліна Менсона.
Або “Vampires Don't Die”, статистично найпопулярнішу пісню альбому. Особливо варто тут відмітити Аттілу за роботу голосом і палітру емоцій що він зміг вкласти в цю пісню.
Хоча, як на мене, найбільш цікавою вийшла “In Blood We Trust”, яка має цікаві структурні елементи і дуже величне і об’ємне звучання.
Bible of the Beast
Справжнім проривом для гурту став їх третій альбом “Bible of the Beast” (2009). З одного боку, це був перший їх альбом що потрапив в німецькі чарти, а отже був помічений вже достатньо широкою аудиторією. З іншого ж, з кожним альбомом зростала якість виконання і це перший альбом де остаточно викристалізувалось їх фірмове звучання і де кількість видатних пісень вже вийшла на справді вражаючий рівень. Тут вони відійшли трошки далі від канонічного церковного звучання і почали куди сміливіше гратись і експериментувати з ритмами і динамікою пісень.
В цьому альбомі нарешті почав розкриватись на повну і їх фірмовий саарказм (до цього вони намагались звучати серйозніше). Наприклад, я досі не можу уявити як можна було придумати сентенцію “Panic in the Pentagram”? А пісня вийшла навколо неї вийшла реально цікава. Епічна, бадьора, достатньо різноманітна своїм звучанням в різних частинах.
Слідом за нею йде “Catholic in the Morning ... Satanist at Night”. Доволі смілива провокація, враховуючи любов певних активістів до того щоб звинувачувати металістів в сатанізмі. Але за своєю суттю пісня якраз і зводиться до відстороненості позиції гурту як від релігії, так і від її антиподу. І до доволі іронічної позиції до обох.
Завершується ж пісня справжньою вірою цих вовкулак: “Metal in the morning… Metal in the night”.
Зараз вже важко згадати яку з їх пісень я почув першою і навіть коли. Точно це було ще до початку бойових дій на Донбасі, бо наткнувся на них я на просторах соц-мережі яку, ніби ім’я Волдеморта, нині краще не називати і яка слугувала ще тією Тортугою для не дуже ліцензованого прослуховування музичного контенту. Але здається однією з перших почутих була “Werewolves of Armenia”, одна з найбільш пам’ятних пісень гурту того періоду. Та мабуть і не тільки того, оскільки вона є окрасою їх концертів і досі.
А от що я добре пам’ятаю, то це як ще одна пісня з цього альбому навчила мене звертати увагу не тільки на музику, а і на тексти. Англійську я тоді ще знав постільки-послкільки, тому на те про що співається в піснях звертав увагу не завжди. І от якось, коли ми сиділи вдома з тодішньою дівчиною і грав мій плейлист, вона мене спитала чи їй почулось там одне ну дуже знайоме слово… Не почулось! Це стало зрозуміло вже коли я звернув нарешті увагу на назву: “Resurrection By Erection”…
Було дуже весело зрозуміти про що саме там співалось. І враховуючи веселий сатиричний текст, а також веселі пов’язані спогади, сприйняття цієї пісні стало навіть краще. Але тепер я завжди звертаю увагу про що чергова пісня навіть якщо вона незнайомою мені мовою.
Повертаючись же до пісні, це однозначно вершина провокативності їх гумору. Причому дійсно офігенно написана і зіграна вершина! Цікава і підводка, яку вони використовують на концертах готуючи аудиторію до цього “обряду”. Вони пропонують відсвяткувати дуже значну подію. Ви зрозуміли яку.
За великим рахунком це “воскресіння” стало ідеальним символом цього альбому. Епічне, яскраве, бешкетне, провокативне… і все ще з достатньо церковним звучанням. Дуже сміливе поєднання яке спрацювало ідеально!
Я можу тут розсипатись в дифірамбах перераховуючи майже всі пісні альбому, оскільки це один з тих альбомів які можна, варто і навіть треба слухати повністю. Перший такий в їх творчості, але далеко не останній.
Відмічу ж я ще одну пісню з нього. Ту що найбільше вирізняється своїм більш баладним настроєм і закриває альбом: “Wolves Against the World”.
2010 і 2011 роки відзначились двома змінами ударника. В решті решт до гурту приєднався голландець Роель ван Гельден, який залишається з гуртом і донині.
Blood of the Saints
Окрім зміни ударника 2011 в історії гурту запам’ятався виходом альбому “Blood of the Saints”, а також першим в історії гурту справжнім відео-кліпом. Цей альбом продовжив тенденцію покращення гурту і ознаменував поступовий вихід на позиції дійсно визначного для жанру гурту.
Пісня “Sanctified With Dynamite” цікава не тільки своїм звучанням і тим що стала першим синглом цього альбому, а і доданим відеорядом. По ньому можна побачити які образи музиканти використовували на той момент (дуже відмінні від сучасних), а також помітно що на момент зйомки у них ще не було ясності з постійним ударником, тому в кадрі їх лише четверо.
А першим справжнім відео став кліп до пісні “We Drink Your Blood”. Для зйомок їм дозволили використати церкву одного стародавнього монастиря (уявляю що було б якби у нас якийсь гурт з такою стилістикою попросився в монастир на зйомки…), що разом з їх образами і музикою створило дійсно видатне поєднання.
До речі, деякі українці (бажали вони того чи ні) мали шанс познайомитись з цією піснею в 2019 стараннями 15-річної Хельги, що прийшла з нею на місцевий Х-фактор (респект дівчині, це однозначно один з 3х найкращих виступів на цьому шоу, що я тіки чув).
Взагалі альбомчик видався врожайним на соковиті пісні. “Murder at Midnight”, “Dead Boy Don’t Cry”, “Son of the Wolf”, “Night of Werewolves”, “Die, Die, Crucify”…
Наприклад “All We Need is Blood” (альбомчик явно не веганський). Епічна пісня яка примудряється поєднати і релігію, і відсилки до Біблії, і некрофілію… Дивне здавалось би поєднання, але під час написання цього тексту я згадав відео з дружиною медведчука і мощами… і прийшов до висновку що для деяких “віруючих” некрофілія це таки поєднуване, тож хай буде.
В 2012 під час поїдки по турам вони випускають ЕР-шку в яку увійшла одна до того ніде не видана композиція “Living On A Nightmare”.
Також цього року відбувається ще одна значна подія в історії гурту: приєднання до Napalm Records, лейблу що відкривав абсолютно нові можливості для гурту.
Preachers of the Night
А вже 2013 роки вони вперше досягають 1го місця в німецькому чарті зі своїм новим альбомом “Preachers of the Night”.
На цей момент вже можна сказати, що Powerwolf вже гравці вищої ліги європейського (а за великим рахунком і світового) металу. В 2014 вони навіть випускають в 2х частинах альбом “History of Herecy” який став ре-релізом їх старих пісень, що відзначає появу інтересу до їх ранньої творчості на фоні успіху новішої.
А в новій там було що послухати. “Coleus Sanctus”, “In the Name of God (Deus Vult)”, “Extatum Et Oratum”…
В нашому ж регіоні, де на той момент ще не було помітних кордонів між культурними бульбашками нас і русні, мабуть більше ніж де завгодно уваги отримала пісня “Nochnoi Dozor”. На двох словах що потрапили в ім’я пісні + слові “унес” весь російськомовний текст щоправда і вичерпувався (решта тексту англійською, зі здається примішками латини), але як же мало часом треба щоб привернути увагу (“О, знайомі слова!” :) ).
По заявам гурту, більшість їх пісень пишеться не кимось конкретно, а виникають під час спільних сесій, де вони створюють якісь ідеї і розвивають найвдаліші з них до повноцінних пісень. Підхід працює і їх креативності лишається тільки дивуватись.
До речі, якщо фірмовий шрифт гурту існував з самого початку, то саме на 2013й приходиться поява офіційного логотипу гурту:
Blessed and Posessed
Наступною віхою в їх історії став 2015 з альбомом “Blessed and Posessed”.
Головним хітом цього альбому стає “Army Of The Night”. Енергійна, епічна, велична і дуже вдало акцентована композиція.
Іншою знаковою піснею з цього альбому, без якої важко уявити будь яке шоу від вовків, стала “Armata Strigoi”. Кожен раз Аттіла проспівує мелодію цієї пісні на звуку “о” разом з аудиторією. І завжди можна оцінити наскільки досвідчена трапилась публіка по тому, наскільки багато народу починає співати це навіть без підказок. Тут я спеціально вставлю живе відео, щоб можна було почути як повний зал співає це разом з гуртом.
Взагалі живі концерти цього гурту це особлива історія. Мені пощастило бути на їх живих виступах двічі і вони виправдовують свою самоназву “святої меси геві металу” на 100%. Є щось в цьому таке, що просто таки очищає тебе, забирає з душі весь накоплений негатив і дозволяє в собі відчути якусь новознайдену легкість. Цьому сприяє не тіки музика і антураж, а і харизма і вміння працювати з аудиторією Аттіли і Фалька. Вони роблять шоу.
Приведу такий приклад. Пам’ятаю на київському концерті як Аттіла приліг на сцені на бік, Фальк оперативно зметикував і накрив його поданим публікою прапором, а той як ні в чому не бувало розмовляє з аудиторією. І уявіть собі ефект, коли грузний бородатий чоловік лежачи на боці пропонує публіці уявити що він чарівна дівчина. Я вже не згадаю до якої це була пісні підводка, але настільки гумористичної поведінки я не бачив від жодного іншого гурту на сцені. І в цьому також є свій шарм і елемент емоційного розвантаження.
Але час повернутись до історії. На нашому віртуальному хронометрі 2018 рік, а значить час “гріхів похіті”…
Sacraments of Sin
“Sacraments of Sin” (2018). Концептуальний альбом сконцентрований здебільшого на похіті, як одному з гріхів. Символом альбому і справжньою окрасою їх кліпографії стала пісня “Demons Are A Girl's Best Friend”. Велична, прекрасна і по вірусному ціпуча пісня, яку доповнило відео з яскравою і доволі провокативною естетикою.
На випадок якщо хтось скаже, що мол відео це лише вульгарщина, а не естетика, одразу приведу контрприклад. Є у нашого східного сусіда один виконавець, що називає себе на честь взуття (називати не буду, щоб не рекламувати, але хто в курсі думаю відсилку зрозуміють). І він спробував не просто записати переклад цієї пісні російською, а ще і зробити схожий кліп… Так от його потуги зробити аналог кліпу, що виглядає ніби юний поп, дорвавшись до церковної казни, викликав на всі гроші собі посеред дня дівчину не дуже важкої поведінки одягнену монашкою (там дівчина на монашку не схожа навіть віддалено), дуже яскраво показують на контрасті скільки естетики є в кліпі Powerwolf і як вдало підібрані у них всі елементи композиції.
Повертаючись же до альбому, то це один з тих альбомів які звучать максимально цілісно. Практична кожна пісня це влучання в самісіньке музичне серце слухача.
Окремо ж виділити хочеться 2 пісні з нього, по дещо різним причинам. Перша це “Where The Wild Wolves Have Gone”, яка має настрій доволі відмінний від більшості їх пісень. Не дивно що наприкінці 2018 року саме її гурт використав для відео-подяки фанатам, бо є в ній щось таке ностальгічне, підсумовуюче, щось що змушує задуматись про минуле…
А друга, це найменш відома пісня альбому, через те що вона увійшла не в усі збірки і видання, і тому багато хто її міг банально не чути, навіть слухаючи диски або альбом на стрімінг платформах повністю. Це “Midnight Madonna”. Одна з моїх улюблених пісень цього гурту. Одна з найкрасивіших пісень цього альбому.
Окремо зауважу щодо арту який було додано до цієї пісні коли вона була випущена окремим синглом пізніше. На відміну від багатьох гуртів, вульфи часто роблять окремі обкладинки навіть для синглів. Конкретно обкладинка мадонни є по суті спрощеною версію обкладинки від “демонів друзів дівчат”:
Обкладинки їх альбомів це майже завжди цікаві витвори навіть самі по собі.
В “делюкс” версії цього альбому слухачів на додачу до творчості самих Powerwolf чекав сюрприз: підбірка каверів на пісні вовкулак зроблених іншими гуртами. Доволі цікаві роботи з доволі альтернативним звучанням вже знайомих пісень.
Наприклад переробка “We Drink Your Blood” від Saltatio Mortis:
Або кавер на “Let there be Night” від Kissin’ Dinamite.
Сумарно 10 таких каверів з залученням доволі гучних імен як наприклад Battle Beast або Amaranthe. Це також можна вважати формою визнання. Мало який гурт може отримати таку увагу до своєї творчості від колег по цеху.
В ковідний 2020 рік гурт випускає альбом-збірку “Best of the Blessed”, куди увійшли найбільші на той момент хіти гурту з усієї дискографії.
Call of the Wild
А в 2021 виходить “Call of the Wild”, на мій погляд найкращий їх наразі альбом.
Першою ластівкою став сингл “Beast of Gevaudan”. Пісня заснована на історії що трапилась у Франції і пізніше гурт довипустив до неї ще і версію французькою мовою.
Але справді здивувати вони змогли своїм другим синглом: “Dancing with the Dead”.
Powerwolf і танці? Здавалось це щось що неможливо поєднати. Але в своїй власній манері вони таки це змогли. І вийшла реально хітова річ.
А коли вийшов нарешті альбом, я як вчора пам’ятаю яке захоплення викликали титульна пісня альбому “Call of the Wild” і її колежанки “Underss to Confess” та “Reverenge of Rats”.
Було знову ж і доповнення, у вигляді пісень гурту знову перевиконаних іншими виконавцями, але на цей раз з запрошеними вокалістами і рідним аранжуванням. Аліса з Arch Enemy, Доро Пеш, Кріс Хармс з Lord of the Lost… Колектив вони зібрали дійсно вражаючий і з вокалом кожного з них якась з пісень заграла новими фарбами. Це доповнення можна знайти і окремо під назвою “Misa Contorem I”.
Є і “Misa Contorem II”. Схожа збірка, але вже 2022 року, де знову ж таки запрошені вокалісти перевиконали вокальні партії для пісень з нещодавнього альбому “Call of the Wild”. По суті вони перевипустили той же альбом, але з альтернативними вокалами і вийшло доволі цікаво. Особливо хочеться відмітити 2 такі переозвучки:
“Alive or Unded” з вокалом Нільса Моліна (вокаліст гуртів Dynazty і Amaranthe). Нільс один з найцікавіших метал вокалістів сьогодення і те що він зміг вкласти в цю пісню розкрило її зовсім по новому.
“Call of the Wild” з вокалом легендарного Хансі Кюрша. Тут і говорити щось зайве, настільки унікальним і впізнаваним є його голос і манера виконання. Він додав пісні цікавого більш хижого і агресивного настрою.
Interludum
В 2023 вже самі Powerwolf випустили кавер на іншого виконавця. Мішенню стала Poison легендарного короля жаху і майстру епатажу Еліса Купера.
І того ж року вони випускають ще один свій альбом: “Interludum”, в який увійшли як деякі їх старі пісні (як наприклад вище згадана “Midnight Madonna”), так і нові. Головною піснею альбому стала “My Will Be Done”.
По звучанню цей альбом зробив певне повернення до свого коріння. Він доволі відрізняється на фоні “Sacraments of Sin” та “Call of the Wild”, але чудово гармонує з більш ранніми альбомами. Схоже гурт вирішив зробити м’який ребут в цьому компоненті.
З цим альбомом вийшла і чергова добірка каверів на пісні вовків. На цей раз, як і в випадку з “Sacraments of Sin”, це повноцінні кавери з новими аранжуваннями, а не тільки варіації вокалу. Особливо здивували два кавери.
“Werewolves of Armenia” у виконанні гурту Wind Rose. Цей гурт, що зазвичай співає про гномів, а не вовкулак, не є орієнтал метал гуртом, тож дещо неочікуваним стало те, що вони змогли надати бріджу цієї пісні більш східного звучання ніж в оригіналі.
“Dancing With the Dead” від гурту Annisokay. Для мене особисто цей кавер став знайомством з гуртом що його записав. І я був приємно здивований, що вони змогли змінити більш готичну в оригіналі пісню на більш електронну без втрати енергетики і шарму.
Наприкінці 2023 року гурт записує ще один кавер. На цей раз вони присвятили його 75-річчу Оззі Озборна. Використана була його пісня “Bark At The Moon”.
Що ще нам подарує цей гурт покаже лише час, але останні кілька років були для них дуже продуктивними, тож є всі підстави очікувати нові сингли і альбомі вже в осяжній перспективі.
Дуже сподіваюсь, що не за горами той день, коли спадуть обмеження на кордоні і з беспекою, і вони знову запалять сцену в Києві своєю метал-месою.
Ну а поки відкланююсь і да прибуде з вами магія святого Геві-метал ;)
