Пригоди Тарена Шепота. Частина 3. Могильний ліс і привиди.

Попередня частина

Минали години, а карета все: “Стук-стук“, коні цокають копитами, колеса скриплять. Після того як всі всілися на своїх місцях Едвіна ніби була в трансі, а нам не хотілося її чіпати - схоже вона сильно цим пройнялася і виглядала стурбованою, здавалося ніби у неї навіть з’явилися темні набряки під очима. Всі чекали коли вона сама почне щось розповідати. Цю важку “тишу” вирішив порушити Тарен.
— Так а шо ти почула? Ти так і не промовила ні слова. Схоже тебе це сильно пройняло, - з незворушним обличчям говорив Тарен дивлячися в одну точку напроти себе схрестивши руки на грудях. Едвіна ніби трохи дригнулася, обернула на півлиця голову в його сторону, вернула назад і знову втупила погляд в підлогу.
— Та вродіби нічого такого. Просто привид.
— Щось твоя реакція не дуже схожа як на “просто привида“.
— Та ні. Все добре.
Мені почало здаватися щось дивне… якийсь зв’язок між Едвіною і тим привидом таки мав бути. Не думаю, що це буде доречно допитуватися поки це не є критичним.
Ми їхали далі. Монотонний стукіт копит і постійний шум карети змусив заглибитися у свої думки і трохи відпускав у сноведіння.
Не було би все так прекрасно, якщо би не було трохи зле. Цей спокійний постійний ритм їзди мусило щось порушити. Аргас запркав і карета трохи рвучко зупинилася, що заставило вернутися зі своїх думок усіх, навіть трохи дьоргнуло. Чутно було бідкання Аргаса і Горі. Довго не думаючи всі вилізли з карети і вирішили перевірити причину зупинки. Цією причиною стало дерево, що лежало у поперек дороги. Чорт забрий, дерево?… чому саме зараз? Не вже засідка. Тарен вже наготувався і почав обдивлятися місцевість довкола, але ні найменшого руху не було помічено. Напевно дуже вправні. Кров у жилах пульсувала тілом і била трохи у скроні. Зір працював на максимум, але видимо ця ситуація переймала лиш Тарена. Ніхто більше сильно так цим не морочилися. Тарен знає чому він так себе поводить - від минулого дуже важко відцуратися, ба більше, якщо воно пов’язано з болючими спогадами.
— Дерево… хммм… не вірю своїм очам, - дуже замислено і жваво обізвався Горя, - Якщо є дерево на нашому шляху - значить його треба розрубати!
— Висновки вражають, - відізвалася Марса.
— Ну так давайте перерубаємо та й по всьому. Поїдемо собі дальше. Нема чого думати, - обізвався Аргас, - Тарене, допоможеш?
— Допоможу чим зможу, але я не думаю, що тут сильний помічник - швидше потаскати від вас обрубки щоби не заважали. У мене нема такої сили як у вас двох.
— Ну блін, і тут ти правий, - почухав свою кам’яну бороду Аргас, - Горя, маєш топірці? Ти ж дворф!
— Ти колись чув про дворфів лісників?
— Та ні… От блін. Але я багато бачив дворфів з бойовими сокирами.
— У мене свої методи впливу на ворогів, - зі смішком відповів Горя стукаючи рукою по руків’ю молота, - Але ти правий - я таки прихопив із собою пару сокир, лиш не думав, що вони нам можуть знадобитися у такій ситуації. Зараз збігаю за ними, вони в кареті.
Поки відбувалося це дійство і дуже важкі роздуми про дерево Марса запропонувала запустити ворона зорієнтуватися який зараз час, бо у цьому лісі відчувалося, ніби їдемо весь час у сутінках. Вона підійшла до карети, присіла, запустила ворона, закрила очі і чекала, поки він найде щось цікаве.
Тарен стояв біля Едвіни очікуючи побачити якісь дивні дії від неї, але поки що такого не відбувалося, вона ходила туди сюди ніби щось вишукуючи у траві час від часу копаючи маленькі камінці ногою. Нарешті Марса відізвалася з новими розвідданними:
— Ну, біля нас нікого не видно… ніякого руху. Буду летіти через гілля до верху лісу. Щось я трохи засумувала з гарним чистим небом.
Поки ворон злітав і пробивався кріз аж чагарникові зарослі верхньої частини лісу, Аргас з Горьою вже взяли ритм і почерговими ударами почали розколупувати стару трухляву деревину. Таке дерево піддавалося рубанню важче ніж свіжого або сухого - сокири впивалися у дереве, треба було надавати трохи більше зусилля, щоби їх витягнути звідтам, а потім проводити наступний удар. Ще трохи часу пройшло і вже обізвалася Марса з оновленнями:
— Боже яке гарне небо! Еххх…, -навіть трохи всміхнулася вона, - Сонце в зеніті. Зараз ми маємо полудень.
— Ну то все. Цього, в принципі, достатньо для розуміння нашої подорожжі. Думаю можеш вертатися - краще, щоби більше нас було у свідомості. - відізвався Тарен.
— Добре, добре.
Цей діалог не був довгим, але достатнім, щоби загубити пильність над Едвіною. Вона вже почала акуратно, трохи навприсядки як кіт, виштовхуючи голову то вліво, то вправо йти в сторону хащів.
— Едвіно! - трохи нервово звернувся Тарнет, - Ну чому ж ти так хочеш сама йти кудись навіть не говорячи про це нікому?
— А я що, повинна? - не відводячи очей огризнулася Едвіна.
— Не то щоби повинна, але зі всіх на даний момент тільки тобі щось вижається, а до того - не хотілося б втратити таку хорошу чарівницю, - продовжував Тарен, - Едвіно, ну та ж стій, або хоть скажи шо і де ти бачиш…
Едвіна підняла і витянула руку перебиваючи Тарена, а потім помахала рукою, щоби він підійшов. Тарен слухняно підібрався до Едвіни і став трохи лівіше від неї і почав обдивлятися те місце, куди дивилася Едвіна.
— Бачиш? Он там… - прошепотіла і показала пальцем Едвіна на четверте дерево він них справа, десь за двадцять метрів від них.
— Що я маю там побачити? - також шепотів Тарен.
— Молоду дівчину з довним волоссям, вбрану у білу довгу сукню з босими ногами?
— Ні Едвіно, не бачу, але мені це починає не подобатися ще більше.
— Вона показує мені рукою йти до неї.
— Ти сильно хочеш до неї йти?
— Не дуже. Може у неї вистрелити?
— Ну давай. Маєш чим? Ти стріляти взагалі вмієш? - трохи насмішкувато спитався Тарен.
— От і побачимо.
Вона взяла посох під ліву пахву, понишпорила у себе у капшуках і витягнула дуже красивий маленький ручний арбалет і пару болтів.
— А тепер дивися як треба стріляти, - гордо заявила Едвіна і почала цілитися кудись у дерева. Тарен схопився з свій арбалет, зарядив його і очікував реакції.
Едвінина руки трохи трусила, видно, що вона не дуже вмілий стрілець, але всетаки затамувала подих, провела постріл і зойкнула. Ясно чого: не очікувала віддачі. Ага, саме так.
— Попала?
— Здається, що так, - вона опустила руку з арбалетом і знову придивилася до місця куди полетів болт. Цікаво було те, що не було чути моменту попадання болта чи то в дерево, чи в землю, чи навіть в тіло. Але це не здалося дивним, бо ліс сам по собі дивний. - Вона, схоже, заховалася і більше не показується, - Едвіна сховала арбалет назад у свою сумку, взяла посох у правицю, а лівою рукою взялася за праве плече. - Йдемо назад до наших.
Вони підійши до карети до Марси, яка все там же сиділи опершись спиною об колесо і шось говорила до ворона, Тарен тримався трохи позаду лівіше Едвіни. Вона підняла погляд спочатку на Едвіну і зацікавленим поглядом на неї глянула:
— Щось цікаве най… Едвіно! У тебе кров! - її погляд впав на її плече де Едвіна тримала руку, потім в очі Едвіни, а потім на Тарена, була стурбованою, - Що там сталося?
Рубаки також зупинили свою пітну роботу і глянули у нашу сторону. Вони вже були роздянені до поясу, вкриті потом і трохи щепками від дерева. Тарен сам підскочив до пораненого плеча чарівниці і трохи відсунув її руку, щоби подивитися на рану, але кров проступала крізь одяг, а порваної тканини не було, виглядало ніби в неї розкрилася рана під одягом.
— Нічого особливого. Я просто вистрелила у привида, і навіть у нього попала. - також трохи стурбовано сказала Едвіна забираючи руку з плеча і дивлячись на неї трохи обляпану у крові.
— Як це могло статися? Я ж там був! Я не бачив, щоби щось летіло у нашу сторону, - бентежно говорив Тарен далі обдивляючить місце, де мала бути рана.
— Мені це не подобається, - вже Марса встала і підійшла до них, - Чому тільки в тебе вижаються ці привиди, а не у когось із нас?
— Що там у вас? Хтось поранений? Когось треба бити? - засапано промовив Горя.
— Ні, ні. Нічого страшного. Краще швидше перерубати дерево і продовжувати шлях, - відмовляла Едвіна.
— Давай я тебе полікую, - заходилася Марса.
— Ні дякую. Це лиш подряпина. Якщо у мене такі ілюзії показуються - то швидше за все можуть з’явитися у когось ще. Нам треба берегти сили, - далі відмовлялася Едвіна, а хлопці трохи віддихавшись знову взялися за свою монотонну роботу.
Що ж це могло бути? Може це не просто привид? Може це якийсь маг? Чому після попадання по ньому прилетіло Едвіні? “Дуже це все не добре” - трохи в голос пробурмотав Тарен.
— Ато! - підхопила Марса. Едвіна просто розвернулася і пішла до карети в середину.
— Я краще побуду всередині. Принаймні ці “тості“ в карету ще не приходили.
Ми з Марсою одночасно погодилися кинувши головою і трохи мугикнувши, а потім перезирнулися.
— Давай станемо на варту. Хоть трохи забезпечимо безпеку нашій стоянці, - запропонував Тарен.
Марса погодилася і ми почали патрулювати довкола карети. Пройшло досить так часу, коли нарешті почувся хрускіт деревини і радісні вигуки наших рубак:
— Ура!! Дерево подолано! - скрикнули вони.
— Перепочиньте трохи, а я вам допоможу їх розсунути, - озвався Тарен.
Хлопці трохи присіли біля того дерева геть вже знічені, попили води і далі відсапувалися. Аргас закинув руку на одну половину каряги, оперся спиною в неї, трохи себе облив водою і задоволено дивився на Горю, який також собі налив трохи води за шию, а Марса виконувала переможний танець.
— А ви, прямо, молодці! - почав вихваляти Тарен, - Я би вже певно давно здох.
— А ти бачив як ми найшли ритм: я удар, забрав сокиру - він удар, а я вже заношу сокиру за спину, мій удар і так далі. Мені це дуже сподобалося і навіть трохи завівся.
— А ти шо Горя, - запитав Тарен.
— Я шо? Очам своїм не вірю, що ми це перерубали, - розвів руками Горя. Пройшло трохи часу, рубаки трохи відпочили, підвелися і хлопці взялися за відсовування спочатку одної частини переможеної каряги, а потім другої. Рубаки вдягнулися, а Марса як прораб - слідкувала за правильним виконанням роботи і любувалася напівоголеним колективом. Нарешті всі вже були готові продовжувати подорож. Дорога чиста, всі вдягнені - пора.
— Давайте я з Едвіною сядемо за віжки, а ви йдіть відпочиньте. - запропонував Тарен.
— Я не проти, - відповів вже трохи втомлено Аргас, а Горя просто кивнув головою додолу.
Едвіна енергійно підвелася на переднє сидіння, Тарен за нею.
— Хочеш повезти? - запитав Тарен Едвіну.
— Я не вмію, та і не сильно хочу.
Вйо! І коні кинулися у біг. Тепер спішити не можна було. За Могильним Лісом, по відчуттям, вже майже доходило до заходу сонця, а в самому лісі ставало, ніби вже ніч. Тарен запалив передні ліхтарі, щоби хоть щось бачити попереду.
— Едвіно, ти в нормі? Як рана? - розпитував Тарен.
— Нібе все добре, рана затягується. - далі масувала влече Едвіна.
— Дивно як це спрацювало, нє?
— У мене таке вперше в житті. Можливо це навіть не привид. Чи це проекція когось? У цьому лісі я вже нічому не здивуюся.
— А чому ти так задумливо виглядала після першої зустрічі з тим привидом?
— Мені здалася, що вона схожа на мою молодшу сестру. І я думала чи вона часом не…, - Едвіна себе перервала. Запала мовчанка. Едвіна опустила погляд донизу. Тарен знову порушив мовчанку:
— Ти ж сама розумієш, що нас світ дуже жорстокий і…
— Та все я розумію, - обірвала його Едвіна трохи знервовано, - Я ж не мала дитина, щоби мені це пояснювати.
— Я цього не мав на увазі. Принаймні кажи коли ти щось бачиш - ми зможемо тобі допомогти до того як щось погане станеться. - Едвіна вже почала щось злобно бурчати, а поки це не сталося Тарен розвернувся до друзів в кареті, - Слухайте, може ви лягайте поспіть? Дорога ще трохи затягнеться.
— А це хороша ідея! - відізвався Горя і дуже швидким крутним рухом завернувся на лавиці у свій плащ і з гуркотом шмякнувся на неї горизонтально, навіть здається заснув. У Аргаса з Марсою відвисла щелепа, але вони себе швидко опанували.
— Цікаво, що про це думає Гальчик, - Аргас вигянув комінчик подарований йому від Марси на день народження з намальованими очима і ротом.
“Твоя кров ідеально підходить для виклику демона”, - прозвучало у Аргаса в голові. Аргас здригнувся.
— Що таке?, - зацікавилася Марса.
— Гальчик дивно себе поводить у цьому лісі. Раніше він мені якісь смішні речі говорив, а зараз дуже дивні, по типу, “Моя кров… для демонів”.
— Потім ще раз його спитаєш.
— Марсо, я тобі залишу цю лавицю, а сам ляжу на підлозі, - зажужукав Аргас Марсі.
— Чудово, лиш я витягну собі свій спальник. - беземоційно відповіла Марса.
Друзі дуже швидко повлягалися, а Тарен знизив швидкість до більш безпечної і відносно комфортнішої для сну.
Мовчанка у Едвіни з Тареном тримала цілу вічність. Едвіна набурмосилася і навіть не дивилася у сторону напіворка, а Тарену це взагалі не заважало. Проходили години, ставала все темніше, а хропіння коней ставало все гучнішим. Це давало зрозуміти кучеру, що вже пора шукати місце привалу. Тарен вже сам би був не проти прийняти горизонт і зазирнути у світ сноведінь, що не можна було сказати про нашу ельфійку, яка після розмови навіть не змінила пози, а щоки, здавалося, ніби ще трошки надулися. Помітивши з’їзд з дороги Тарен ще трохи пригальмував коней і звернув в узлісся, де розкривалася невеличка галявинка серед дуже густого лісу. Тарен зробив коло по краю галявини і став носом до виїзду для зручності, зліз з лавиці і почав обдивлятися навколо. Едвіна теж злізла і також обдивлялася галявину. Друзі в кареті почули, що ми зупинилися і також ліниво повилазили на галявину.
— Піду розставлю пастки біля карети, - озвався Тарен.
— В мене є краща ідея, - Аргас обдивився місце ще раз, - Давай підтягнемо карету задом до дерева, щоби закрити основний вхід в карету, варта буде придивлятися до всіх інших входів карети, - розмахуючи руками провадив Аргас тицькаючи то тудо, то сюди для пояснення.
— Я думав просто довкола поставити кругову оборону.
— Так, але якщо закрити хочаби один вхід в карету вже треба буде менше входів стерегти, - не вгавав Аргас.
— Ну добре, - видихнув Тарен після такого довгої поїзди вже сил не мав сперчитася. Пішов розпрягати коней і рухати карету у конфігурацію запропоновану Аргасом. Карету поставили одним виходом до великого стовбуру дерева, яке мало майже той самий розмір в ширину що і карета.
— Слухай, а якщо так подумати, - Аргас взявся за свою кам’яну бороду одною рукою погладжуючи її, - то нам і не сильно треба кругового захисту - достатньо лиш ззаду дерева, біля якого ми поставили карету поставити пастку, яка сповістить про наближення ворогів. - впевнено завершив голіаф і краєм ока глянув на Тарена. Тарен був дуже втомлений, щоби сперичатися.
— Добре, - видихаючи погодився пройдисвіт, - але давайте ми з Едвіною підемо відпочивати, а ви тоді станете на варту.
— Домовилися, - погодився Аргас та раз дуже впевнено кивнув головою.
— Ходімо Едвіно, тепер наша черга відпочивати.
Едвіна нічого не сказала просто мовчки пішла до карети. Тарен поставив пастку з дзвіноком за деревом як домовлялися і почимшикував до карети, задув свічки у ліхтариках, галявину залило темнотою, такою важкою, що аж на очі давило, і заліз в середину карети. На лавиці вже сиділа Едвіна прийнявши зручну позицію для “сну”. У ельфів нема як такого сну - вони впадають у глибокий транс-медитацію. Тарен взяв свій спальник, розклав на підлозі і засунувся в нього.
Нічна варта розділилася: Аргас був з одної сторони карети, Горя - з іншої, а Марса вирішила взяти верхній спостережний пункт на даху карети. Вона обережно вилізла, сіла скрутивши ноги у вузо, погладила ворона і випустила його. Він трохи пролетів довкола галявину і сів на якійсь високій гілці для кращого огляду. Марса закрила очі, трохи так посиділа, відрила очі і вляглася закинувши руки під голову.
Деякий час варта проходила тихо, було чути як Аргас намагаючись тихо ступати ходив нарізаючи кола зі своєї сторони посту вдивляючись в темноту. Горя також старався тихо ходити, але його обладунок хрустів і брязкотів, тому про тишу можна було забути. Раптом почувся глухий удар ніби а дошку кинули яблуком, потім ще один. Аргас глянув в сторону карети, але там нікого не було. Ще один удар… і тут крик! Крик Марси. Вона так швидко підхопилася на ноги, що аж каретою стухнуло. Почулося, ніби цілий кошик яблук висипали у дерев’яну бочку. Марса зістрибнула кричучи і Аргас миттєво підбіг до неї.
— Що?! Що сталося? Чого ти кричиш?!, - зхвильовано взяв Марсу з плечі.
— Я… не… ворони… багато мертвих ворон… там… на даху, - схлипуючи і трохи хриплим голосом говорила і трусилася Марса.
— Я нічого не бачу. Та що це в біса…
З карети майстерно вилетів на галявину Тарен і мовчазним запитальним поглядом глянув на них. За Тареном вилізла Едвіна.
— Ми самі не розуміємо що сталося, - побачивши Тарена погляд промовив Аргас.
— Марсо… - звернувся Тарен.
— Я… там… а потім…
— Та ж оволодій собою! - трохи голосно гаркнув напіворк.
— Я стараюся! Не кричи на мене! - відповіла так само Марса, - Фух…. зараз, - вона набрала повні груди повітря, повілно видихнуло оволодіваючи собою. —- Я собі лежала на кареті, час від часу дивилася через ворона, і тут, раптом, знізвідки на мене щось впало, щось холодне в пір’ях, не встигла я відкрити очі, як на мене ще одне таке саме впало. Я придивилася - а то був мертвий ворон… холодний… А потім, як з відра насипало на мене тих трупів.
Тарен озирнувся на карету, але нічого там не побачив.
— Я нічого не бачу. Аргас?
— Я теж нічого на бачу. Едвіно?
— Тепер мені стає лячно. Я їх теж не бачу.
— Що за, кота мені в зад, тут відбувається?! - заревіла Марса. Вже підбіг Горя з молотом у руках.
— Кого бити?
— Ми ще не знаємо, - відрізав Аргас.
— Я знаю, - спокійним голосом сказала Едвіна і показала пальцем біля дерева, - Це знову вона.
Всі глянули в сторону куди показала ельфійка і нарешті всі побачили те, що бачила Едвіна всі ці рази. Це була дівчина, на вигляд дуже молода, одягнена у білу довгу сукню, яка трохи літала ніби у воді, босі ноги, на вигляд як привид - трохи прозора. Вона дивилася у сторону Едвіни ніби трохи ховаючись за деревом. Вона підняла руку і почала махати зяп’ястям кличучи до себе.
— З цим треба покінчити! - Едвіна націлила посохом у привида й зачитала закляття.
З посоха вилетіла груба вогняна стріла і поцілила прямо привиду в груди. На галявині на мить стало трохи світліше. Роздався дуже високий нелюдський крик. Лице привида дуже дивно скривилося у злій гримасі, рот відкрився дуже широко так, що можна було побачити там дуже багато довгих гострих зубів. Біля неї на землі почали дуже повільно горіти деякі листочки. Ставало трохи світліше. Аргас довго не думаючи побіг до карети за смолоскипами, Горя став перед Едвіною закривши її від привида. Марса стала у бойову стійку готуючись кинути своє закляття. В цю мить привид з криком полетів в сторону Горі і пройшов крізь нього і з’явився прямо перед Едвіною. Едвіна зойкнула і відсахнулася назад. Горя ніби задихнувся, але знову почав нормально дихати і трохи загарчавши розвернувся до привида лицем. Почувся короткий свист і глухий удар об дерево - це Тарен випусти болта в привида і її силует трохи став дивним в місці де пролетів болт і знову став цільним. Привид замахнувся рукою з дуже довгими пазурами і вдарив Едвіну по діагоналі через все тіло. Вона скрикнула від болю. У відповідь вдарила посохом по прозорому тіла. Привид захихотів, потім знову низько закричав - їй у бік прилетіла ще одна вогняна стріла тільки від Марси. Привид подивився зі злістю на Марсу, потім знову на Едвіну і зі злим виразом обличчя заревів понизливим потойбічним голосом:
— Тобі вже мене не повернути. Ніколи!
— НІ! Ти не могла вмерти, - схильовано кричала Едвіна.
— Ще й як могла, - вже трохи насміхував привид. Впав перший смолоскип з однієї сторони, а потім другий - стало набагато світліше. Привид загарчав. Зі глухим гулом крізь її тіло пройшов великий камяний молот Горі, який також залишав димку по собі, яка знову швидко перетворилася в силует дівчини. Вона знову засичала і пройшла через Едвіну. Ельфійка впала навзнак. На місці, де зупинився привид пролетів з гулом ще один молот і вдарвися в землю. Привид ще пронизливіше закричив:
— Вам всім не жити! Ви мреці, як вона.
— Хрін тобі собачий, - заволали Марса кидаючи з руки морозний промінь в привида.
— А-а-а-а! Мале стерво! - малі крижинки ніби обтікали тіло привида. З цими словами вона розчинилася у повітрі. Близько місця, де привид стояв просвистів болт. Всі оглядалися. За мить вона з’явилася за спиною у Марси і проїхалася пазурами їй по спині. Марса скрикнула. Підбіг Горя з широким розмахом молота, але привид ухилився. Тоді прилетів ще один болт, який вже попав їй в плече. Привид з пронизуючим криком пройшов через Марсу. Марса впала на одне коліно вихаркуючи кров. Гупаючи важкими ногами підбіг Аргас в стрибку заносячи молот за спину для потужного удару, Бахх… молот важко вдарив по землі, але привид знову ухилився і пазурями подер Аргасу лице. Мимо пролетів ще один болт. Марса підбігла до Едвіни намагаючись її підняти. Вона залила вміст пляшечки з червоною рідиною їй в рот, що мала прив’язану в себе на ремені.
Горя підбіг до привида ззаду і наніс ще один розмашистий удар по тілу привида. Привид закричав що духу, ніби трохи піднімаючись над землею. Ще одна атака, яка вже стала останньою для привида була нанесена Аргасом. Він викинув молот з рук, склав руки перед собою утворюю чи одно площину долонями до привида, прочитав якесь заклинання і з його рук вилетіла потужне полум’я як з рота дракона і спалило привида в щент. Не залишилося і духу по привиду. Все потихеньку затихало.
Едвіна вже почала відкашлюватися і сідати на землі. Марса допомогла їй підвестися. Хлопці підняли смолоскипи і почали топтати листя і траву, які трохи зайнялися від вогню. Всі важко дихали, підійшли до Едвіни. Вона не піднімала голови, час від часу харкаючи кров’ю.
— Ти жива? - спитав її Аргас.
— Бувало й краще. Тьху. - схаркнула вона ще маленький згусток крові.
— А ти Марсо?
— Теж нормально.
— Горя, ти прямо майстер молота, - захихикав Аргас.
— Ну так а я його нашо ношу? Точно не для того щоб робити відбивні - хіба з ворогів. Ти теж, доречі, нічого.
— Дякую. Ну що давайте зализувати рани. Лиш я запалю світильники на кареті. - Аргас забрав свій молот, повісив у себе за спиною і пішов до карети.
Раптом стало світло та легко неначе у день у Вестбріджі. Всі озирнулися довкола. Раптом з’явилася хатка з другого кінця галявини. Вона виглядала дуже гарно, опрятно, стріха з соломи, білі стіни, одні дерев’яні дверцята і маленьке віконечко. Біля хатки стоїть казанок, під ним легенькл горить вогонь, біля казанка постать у вицвілій фіалковій мантії і довгому гостому капелюху кольору мантії, що сильно норовить ковтнути голову власника. Постать орудувала дерев’яною ложкою у казані і підносила її собі до уст.
— О! Так це ж Ельмінтер! - здивовано і з захватом проказав Аргас.
— Агов молодь! - озвався Ельмінстер махаючи вільною рукою.
— Вітаю вас! - відповів йому Аргас відповідаючи помахом руки.
— Стійте! - буркнув Тарен, - Звідки ви знаєте, що це спавжній Ельмінстер?
— Е-е-е-е, - задумалась Марса.
— Слушно, - перейняв на себе увагу Тарен, - Давайте хочаби якось перевіримо. - лиш завершив він, а Едвіна мала зовсім інші плани відносно цього. Вона просто не озираючись йшла до нього як до оазису серед пустелі.
— Та ж йошкирилимини. - забурчав Тарен. Всі інші також без вагань почали сходитися біля старигана.
— Ого. Видно вас сильно потріпали, - побачивши рани підмітив чарівник. - Прошу, скуштуйте цього прекрасного навару, - він вже окунув ложку у свій казанок і підняв ложку на рівень їхніх ротів.
“Тільки не думайте це брати в рот!” - подумав Тарен. Марса вирішила стати першим дегустатором. Сьорб. Рука Тарена наче хотіла проломити собі череп, ляп, це було менш боляче ніж дивитися на їхню халатність відповідно ситуації. АРГХ… Тарен видав звук ротом ніби старий кам’яний механізм запускався. Він витягнув арбалет, зарядив один болт і повільно наближався до своєї компанії і потенційного незнайомця. Він став в такій позиції, щоби можна було всіх бачити і в разі чого змогти вистрілити у цього незнайомця де би він не був.
— Тарене, не переживай, з Марсою буде все добре. - Ельмінстер глянув своїм добрим поглядом на Тарена, - Я бачу вам допомогла моя картина зрозуміти куди треба їхати. - після цих слів Тарен трохи розслабився і опустив арбалет до долу.
— Як ви тут опинилися? - ще трохи збентежено спитав Тарен.
— Я? Я завжди тут був. На скуштуй, - і потягнув ложку Тарену до губ. Той покірно надсьорбнув. Напіворк, здається, ще ніколи такої смакоти не пробував. Це вариво було настільки смачним, що це було написано у нього на обличчі.
— Я йду за своєю мискою. - пройдисвід крутнувся на нозі як військовий підійшов до карети, щось порився і прийшов вже з дерев’яною мисочкою і ложкою. Всі послідували його прикладу і вже компанія очікувала своєї порції від старигана дивака.
Вони сиділи, говорили, сміялися, обсуджували поки у всіх у мисках був цей прекрасний суп.
— Дякую вам за чудову компанію, але мушу бігти. - Ельмінстер окинув поглядом всіх і всміхнувся.
— Дякую вам за прекрасну вечеру. Це було дуже смачно, - закидала компліментами Едвіна і всі енергійно кивали головами.
— Ще зустрінемося! - на дорожку сказав Тарен.
— Неодмінно! - старий крутнувся на місці і з наступним кліпом очей галявину знову окинула важка темнота цього лісу: без гарної опрятної хатки, без казанку на вогні і приємного світла довкола.
Друзі вже трохи набравшился сил від варива почовгали до карети. Коли вони підійшли - вони побачили як дуже простенький глечик з кришкою обв’язаний широкою ленточкою стоїть під лавкою кучера. Авантюристи зрозуміли, що це їм Ельмінстер залишив на дорогу і це не могло бути не приємним.
— Що думає Гальчик? - Аргас знову поліз у кишеню камінчиком.
“Твоя смерть нічого не змінить у неосяжному всесвіті”, - проговорив йому камінчик.
— На Гальчика дуже погано впливає цей ліс. Треба пошвидше звідси вибиратися. - він сховав Гальчика у кишеню і пішов ставати на свій попередній пост.
Марса з недовірою глянула на дах карети - там вже нічого не було. Видимо, ці дивні видіння були пов’язані з тим привидом, чи що. Знову залізла на дах і вклалася. Горя став на свій попередній пост, а Едвіна з Тареном залізли в карету для продовження свого зненацька перерваного сну.

Наступна частина