Могильний ліс був глухим і диким. Його крони спліталися так щільно, що навіть вранішнє світло ледь-ледь пробивалося крізь листя. Тут не було світанку в звичному розумінні - лише повільне посвітління мороку. Герої прокидалися не від сонячного променя, а за внутрішнім ритмом, відточеним роками пригод і небезпек.
Спали вони по черзі, міняючись вартою. Тарен останнім тримав варту і саме обережно згортав свій плащ, коли Едвіна поворушилася, відкриваючи очі. За нею прокинулася Марса, трохи знервована, але зосереджена, а згодом і двоє велетів — Горя та Арґас — позіхнули, злегка натягаючи лати й оглядаючи себе на наявність нових шрамів.
Повітря в лісі залишалося важким і вологим, а в тиші чувся лише далекий, приглушений шелест — ніби сам ліс щось шепотів.
Герої готувалися до виїзду: хто натягував на себе лати, хто вмивався... але не Горя — його обличчя, як завжди, було в сажі. Арґас натягнув кольчугу поверх лляної сорочки, Едвіна загорнулася в похідний плащ, а Марса, неквапно погладжуючи свого ворона-фамільяра, годувала його зернятами з долоні.
І ось усе було готове. На дорозі вже не висіла вчорашня пелена — можна було вирушати далі. Вони їхали каретою кілька годин, мовчазні, втоплені в думках після нічного бою. Нарешті ліс почав рідшати, світло ставало яснішим, заливало дорогу попереду м’яким, теплим, золотим сяйвом. На гілках з’являлися птахи, а десь між кущами вже снували ранкові звірята.
Нарешті вони виїхали на мальовничу галявину, встелену зеленою трав’яною ковдрою, через яку дорога вела просто до підніжжя гір.
— Пропоную зупинитися тут перед виступом до підніжжя гір, - запропонував Арґас. Всі погодилися.
Карета завернула під керівництвом Арґаса на більш-менш рівну ділянку. Герої вийшли з карети, потягнулися, розминаючи затерплі м’язи, й розбрелися хто куди: хтось подався по дрова, хтось — шукати лікувальні трави. Згодом, всі почали збиратись біля вогню розведеного закляттям Едвіни. Всі взяли собі хто що хотів для перекусу зі своїх запасів. Перексивши, щоб живорок краще зв’зався, Тарен запропонував Горі потренуватися. Вони стали у тренувальний двобій. Іскри летіли у всі сторони. То Тарен виконає удар з оберту, а Горя його красиво заблокує, то Горя занесе свій молот з-за спини, а Тарен вивернеться з-під цього смертельного замаху. Едвіна з Марсою обсуджували свої магічні штучки, а Арґас за цим всім спостерігав підкидуючи у багаття палички.
Коли вже всіх втомило займатися своїми справами - всі знову зібралися біля вогню та говорили про якісь небилиці й обсуджували попередні пригоди.
— Я тут знайшов у себе колоду, на яку ми натрапили в одній з попередніх пригод, - Арґас потягнувся рукою до кишені й витягнув колоду карт, - Я перший потягну карту.
Лиш Арґас про це сказав - з колоди вилетіла одна карта й зависла просто переде обличчям голіафа. Всі охнули трохи відхилившись. Це була карта, на котрій зображено профіль Місяця з людськими рисами, що ніби споглядає у глибокий небесний простір, усіяний зірками, а внизу підписано “Місяць”. Це символ нічного всевидячого ока, сну, магії і неочікуваної сили. Карта повисіла у повітрі деякий час й повернулась назад у колоду. Арґас якийсь час був ніби заморожений, потім окинув всіх здивованим поглядом й промовив тихим, переляканим голосом:
— Я можу загадати бажання.
— Звідки ти знаєш? - озвалася Едвіна здивовано примружившись.
— Просто знаю. Це, ніби, мені в голові викарбувалося, - все ще перелякано мовив голіаф.
— Це закляття дев’ятого рівня. Його не можливо просто так взяти й вивчити за раз.
— Здається, що можна, - сказав Тарен, - Давай тепер я попробую. Він протягнув руку Арґасу. Голіаф поклав колоду йому в руку, - Я попробую дві карти.
Лиш пройдисвіт про це подумав - з колоди вигулькнула наступна карта. Це була карта “Дурень”. На карті зображено хаотичну фігуру в одязі блазня або пройдисвіта з роззявленим ротом, що ніби втік у паніці чи відчуває безумство. Навколо — темно-зелений фон, символ нестабільності, безрозсудності та втрати контролю. По Тарену можна було сказати, що він втратив силу, навіть трохи зменшився й легенько нахилився на одну сторону. Карта назад залетіла в колоду, а за нею вилетіла наступна карта “Сонце”. Ця карта зображає обличчя Сонця з серйозним, майже суворим виразом. Його промені яскраво розходяться у всі боки, символізуючи відкриття, піднесення, могутність і правду. Сонце тут — уособлення просвітлення й сили, що дарується обраним. Пройдисвіт знову, ніби, набрався сили й вернувся у свій попередній стан, тільки на ньому з’явилося щось нове. У нього через плече вже висіла шкіряна сумка. Команда окинула здивованим поглядом спочатку його, а потім сумку.
— Це як? - Тарен підняв руки над головою й оглянув сумку оцінюючим поглядом. Одну руки опустив вниз, а другу засунув у сумку й витягнув з неї волохате яйце. В мить йому в голову прийшло розуміння що це таке. Це була “Сумка фокусів”. Кинувши яйце на землю з нього може вилупитися якась тваринка: тхір, пантера, кабан, велетенський пацюк, борсук, велетенський борсук, лютововк, велетенський лось. Ці звірі буду дружні до всіх друзів хазяїна викликача.
— Овва! Хочу попробувати, - і він кинув яйце на землю. З нього вилупилася велика чорна пентера, - Ого! Не бійтеся - вона нікого з нас не скривдить. Хочу ще попробувати! - кинув ще одне яйце й з нього вилупилась ще одна пантара, з третього - теж.
— То я тепер хазяїн трьох пантер! Чудово! Лиш вони будудь жити лиш до півночі, а потім зникнуть. Але поки вони тут - я з ними буду гратися. - з захопленням говорив Тарен.
— А можна мені? - спитала Едвіна.
— Ну звичайно! - відповів пройдисвіт, - Всі можете погладити моїх пантер.
Деякий час друзі були заклопотані грачками з пантерами. Вони гралися в лови з ними, чухали волохаті шкури, на що пантери муркотіли як маленькі кицьки. Але вже як повтомлювались - згадали за колоду. Горя вирішив бути наступним:
— Тепер я хочу потягнути карту, - дворф постягнув руку до Тарен й пройдисвіт поклав йому до рук колоду. Горя глянув на колоду перед собою й з неї вилетіла одна карта і стала перед його обличчям. Це була карта “Ключ”. На цій карті зображено старовинний сріблястий ключ із важким візерунком, що лежить на дерев’яній підлозі поруч із амулетом. Ключ — це символ доступу до сили, нових шляхів, рішень, які відкривають майбутнє. Він не просто відкриває двері, а вказує на потенціал і силу володаря. Карта сховалася в колоді, а біля Горі з’явилась мітла, яка літала у повітрі на рівні дворфових стегон.
— А ти щасливчик Горя! - засміявся Арґас, - Це, прямо, палочка виручалочка.
— Ух ти! Мені би таке! - озвалася Марса.
— Я б теж не відмовилася, - аж запашіла Едвіна.
— Для того треба карти тягнути, щоб таке мати, - відігрався Горя.
— Мені дуже сподобалося. Я ще хочу, - вихопив Арґас колоду у Горі. Поставив колоду перед собою й перед ним злетіла карта “Долі”, на які зобрається трьоє жінок у каптурових плащах — класичний мотив Мойр або Ниток Долі. Одна тримає прядку, інша — міряє, третя — тягне нитку. Це символ контролю над долею, правом на зміну неминучого. Арґас зрозумів, що він може відмовитися від однієї ситуації, яка вже відбулася у минулому і вона зникне зі світу, ніби її і не ставалось. Ця карта сховалась у колоду й злетіла нова - “Череп”. На карті — фігура в чорному каптурі, з оголеним черепом і безтілесним поглядом, що наче виходить із мороку. На грудях — круглий медальйон, а червона стрічка свідчить про зв’язок зі смертю не фізичною, а фатальною. Це втілення неминучої долі, карми, випробування духу. Карта сховалася й перед голіафом з’явилась постать описана на карті. Простір перед Арґасом розітнула тріщина в тіні. З неї вийшло щось... не зовсім живе. Постать у чорному плащі, з оголеним черепом замість обличчя. З-під каптура тягнувся погляд, що не мав очей — лише порожнеча. Від нього не пахло смертю. Він був Смертю. Арґас знав, що йому не можна щоб хтось допомагав, бо з’явиться ще один аватар тільки для помічника. Йому треба було сам-на-сам побороби цього аватара.
“— Ти, Арґасе, стоїш на порозі своєї останньої межі, — промовив голос, що не лунав, а вібрував у самому черепі.”
— Нікому не підходити і не допомагати. Він мій, - голіаф поставив руку долонею до друзів даючи їм зрозуміти, що вони не повинні втручатися.
Голіаф лише стиснув держак свого дворучного бойового молота, важко зітхнув і зробив крок уперед. Серце билося повільно, важко — як бойовий барабан у ніч перед облогою.
Аватар не чекав. Він зірвався вперед, немов кидок вітру з могильної плити. Його клинок був не зі сталі — він складався з тіней, що рвали простір і холодили саме тіло. Перший удар Арґас ухилив плечем, але другий ковзнув під пахву, обпікаючи м’язи — немов крижана лінія тяглася по плоті. Біль не був звичайним — це була шкода, яку неможливо вилікувати просто так.
Арґас відповів. Молот описав дугу в повітрі й впав на плечі тіньової істоти з гуркотом, гідним гірської лавини. Плащ Смерті здригнувся, а з тріщини в ребрах посипався попіл. Смерть — відступила. Але лише на крок.
Знову — зіткнення. Бій був мов танок криці й мороку. Молот — тінь — крок — шкода. Арґас дихав важко. Кожен рух болів. Але він стояв. Він — не падав.
Нарешті, коли тінь знову кинулася вперед, Арґас, не вагаючись, підставив плече, прийняв удар грудьми, викинув молот на землю, склав руки разом перед собою цілючись у аватара долонями до нього, прочитав закляття і з його рук виринули потужні язики вогню. Смерть скрикуючи потойбічним голосом відкидало назад від сили вогню й по-тиху перетворювалась у розжарений пісок. І нарешті аватар розсипався пилом.
Час рушив далі. Повітря знову дихнуло, світло пробило морок. А сам воїн стояв, схиливши голову, з димом над плечем і кров’ю на руці.
— Я був на порозі, — прошепотів він. — Але не ввійшов.
— Тебе підлікувати? - підбігла Едвіна.
— Буду дуже вдячний, - відповів засапаний Арґас й присів. Едвіна присіла біля нього і почала його лікувати закляттям. Рани заживали дуже важко, але, принаймні, кров перестала струменіти так сильно. Вони не рубцювалися.
— Це тобі не з гоблінами битися, - закінчивши сказала Едвіна. - Ці рани не заживуть так швидко. - вона встала. - Згодом, треба буде провести ще пару лікувальних сесій.
— Дякую тобі, - голіаф також встав.
— Тепер я на черзі, - Едвіна забрада колоду у Арґаса. Як і всі - вона поставила колоду перед собою і з неї вилетіла карта й стала перед обличчям Едвіни. Це була карта “Темниця”. На карті — вузький кам’яний коридор зі спіралеподібними стінами, що веде до заґратованих дверей. Важкий метал і морок навколо створюють атмосферу безвиході. Це уособлення ув’язнення, відриву від світу, ізоляції розуму і тіла. Як тільки карта сховалася у колоду чарівниця зникла, а кожен з друзів побачив ніби короткий спогад, який показував де знаходиться Едвіна.
Спогад провів друзів по стежці через вверх до підніжжя гори, де був вхід у печеру. Печера завивался й опускалася нижче, аж поки не вийшла у ґрот. Вихід ґроту виходив на балкончик, з якого праворуч йшов спуск до нижнього поверху. З балкончику можна було побачити велику клітку, в якій сиділи на холодній підлозі оголена Едвіна прикриваючи своє тендітне ельфійське тіло колінами прислоненими до грудей й рукими, які обхоплювали коліна. Її всі речі заховані у двох скринях напроти клітки під протилежною стіною. Клітку охороняли три огри. Десь поцентру кімнати горіло багяття розпалене ограми. Один огр з великою кісткою в руках, що являло собою імпровізований молот, одягений у лахміття, другий - з дерев’яно дубиною також одягнений у лахміття. А третій був трохи чудернацький. У нього на очах малесенькі окуляри, які ледве тримались у нього на переносиці, здавалося, от-от зламаються.
Друзі вернулися до реальності. Всі перезирнулися один на одного й довго не думаючи загасили багаття, збирали всі необхідні для бою речі й готувалися до виходу. Вже готовий і зібраний Тарен чекав на інших, як раптом почувся шум у кущах. Кущі шаруділи все сильніше, а напіворк вже оголив лезо шаблі й міцно затиснувши руків’я приготувався до нападу. З кущів вистрибнув чоловік. Він був у металевих латах, а за спиною спис. Він вигулькнув так різко, що Тарен трохи налякався:
— Арх! - скрикнув пройдисвід й зробив залякуючий кидок тілом у перед.
— Аааа! - скрикнув у відповідь незнайомець вихопивши зза спини свій спис й націлився на Тарена.
Друзі моментально приготувалися до бою.
— Ти хто такий? - рикнув напіворк.
— А ти хто такий? - відповів незнайомець.
— Дійсно, а хто ти і звідки взявся? - запитав у незнайомця голіаф.
— Я Гриць. Швеньдяю по цьому довбаному лісі вже тиждень, - розказав незнайомець, - В мене вже почало закінчувати бухло. Не знаю як я ще протягну без нього.
— І що тебе сюди привело? - провадив Арґас.
— Нічого. Просто проходив тут шукаючи вихід з хащів, - спокійно відповідав Гриць поглядаючи на Тарена.
— Ти нам станеш у пригоді, - трохи розслабився Арґас.
— Чого це я маю вам ставати у пригоді?
— Бо ми знаємо як з лісу вийти.
— А. Ну добре. Що вам від мене треба? - запитав спокійно Гриць не опускаючи списа. Тарен з нерозумінням дивився то на голіафа, то на незнайомця. Напіворк опустив шаблю, але ще не ховав її.
— Треба піти в одну печеру і наваляти трьом ограм. Ось і все.
— Чого це я маю йти когось бити.
Тарен зрозумів, що він дійсно їм може стати у пригоді й вирішив трохи схитрити.
— У печері дуже багато випивки. Огри дуже багато п’ють. - лукавив пройдисвіт.
— О! Правда? - Гриць звернув увагу на Тарена.
— Там дуже багато діжок з випивкою. Якщо ми ще будемо тут довго стояти й говорити - вони все вип’ють.
— Ну то чого ми чекаємо? - вже трохи жвавіше озвався Гриць. - Давайте хочаби познайомимося. Артраса я вже знаю.
— Арґаса. - трохи насупився Арґас.
— Мене звати Тарен. - представався напіворк.
— Приємно Парен.
— Мене звати Марса.
— Приємно Тарса.
— Мене Горя. - промовив дворф сидячи на мітлі висячи над землею.
— Приємно Горя.
“Значить, його ім’я було легше ніж моє” - подумав Тарен.
— Ну то куди йти? - поцікавився Гриць.
— Ось по цій стежці вверх до підніжжя. - розказав напіворк.
Герої зібралися вже йти до печери.
— Я полечу вперед й розвідаю що там, - запропонував Горя й полетів.
Поруч з гуртом, позаду Тарена чемно йшли вервечкою три чорні пантери. Друзі підійшли до входу, над яким літав Горя.
— Все чисто. Можемо заходити, - відзвітував Горя опускаючись до колектив.
— Я скомандую пантерам йти позаду, а сам піду вперед на розвідку. Ви тримайтеся позаду. Я вам дам знак, коли можна нападати. - почав розплановувати Тарен.
— Навіщо розвідувати?! Просто зайдемо, поговоримо з ними, заберемо у них бухло й вийдемо, - запротестував Гриць.
— Ти дуже сильно хочеш йти вперед? - перепитав пройдисвіт.
— Так. Не бачу сенсу думати. А ще можна їм запропонувати одну з твоїх кицьок в замін на бухло.
— Там є ще наша подруга, яку треба врятувати, - пояснив Тарен.
— Поправочка. Ми їм запропонуємо дві пантери, заберемо вашу подругу і бухло.
— Ну якщо ти так хочеш… - задумався Тарен, - Тоді пущу дві пантера біля тебе, а одну позаду. Я буду йти за задньою пантерою, а за мною всі інші.
— Чудово! - вигукнув Гриць. - Я пішов.
Тарен подивився на пантер, які буцімто мали йти на м’ясо, ніби, телепатією сказав їм, що ні на яке м’ясо він не збирається їх давати й скомандував їм зробити так як домовлялись. Друзі погодились з планом й вирушили у печеру.
***
В той час поки відбувалися ці події Едвіна сиділа на холодній кам’яній підлозі й спостерігала настуну картину: біля вогнища стояв огр у окулярах й читав якусь книжку. Над вогнищем стояв вертиль увіткнутий у землю на двох метлевих прутах. Своїми велики пальцями огр, ніби, маленьку відкриточку, підсунув собі під ніс і читав її підтримуючи пальцями підборіддя. Дочитавши, порвав книгу й кинув у багаття. Едвіна розуміла, що її хочуть засмажити - треба було діяти. Вона згадала закляття, яке не потребувало магічного фокусу - “Промінь холоду”. Вона дочекалася, коли той розвернеться до купи книг позаду нього й виконала закляття, щоб загасити вогонь. Огр розвернувся до багаття й побачив, що воно погасло. Зі злості, він взяв з підлоги величезну дубину, на кінці якої було в хаотичному і дуже необережному порядку наліплено й прив’язано металеві штирі, й з усієї сили вдарив по клітці, де була Едвіна. Дзвін пройшов ехом по всій печері й оглушив чарівницю аж в очах потемніло. Вона закрила руками вуха й помахала головою. Огр присів над змоклим, де-не-де замороженим багаттям, видер пару сторінок з щойно взятої книги й почав розпалювати багаття. Роздувши сильний вогонь став й окинув дуже зли поглядом чарівницю, повернувся до читання книжки.
Повернулися два огри, що в якийсь момент просто зникли з горизонту, а в руках тримали горстки книжок. Вони підійшли до вогнища й кинули у нього все, що мали в руках.
— Чуєш Гир, - звернуся один огр до другого своїм грубим голосом огрською мовою, яку Едвіна розуміла за рахунок закляття “Знання мов”, - А давай візьмемо те червоне пойло, що у нас залишилося і замаренуємо це ельфійське м’яско?
— А що нам залишитися пити, Гар, - відповів йому другий огр, - Нам треба щось пити. А цю дріботу можемо просто заживо насадити на вертіль і підсмажити як великого пацюка.
— Гир, то все фігня. Я чув класний рецепт приготування молодих ельфів. Спочатку треба відрубати голову, видушити всю кров, а потім вимочити у пиві.
Гару це не сподобалося й він з розмаху виписав смачного підзатильника Гиру, аж ляснуло.
— Гар, я зараз тебе вб’ю, огровий ти сину! - Гир вже розмахнувся рукою, як озвався ще басовіший головс огра в окулярах:
— Заваліть їдальники негайно, й принесіть ще чогось на розпал! - Гир і Гар аж присіли.
— Добре Раге. - покірно відповів Гар. Вони вже заходилися йти, як на балкончику з’явилася постать з двома тваринами обіруч.
Це вийшов Гриць з двома Тареновими Пантерами, третя - трималася позаду Гриця в тіні. Тарен вправно й безшумно напівприсядки підкрався до краю виходу в ґроту, тримаючись у тіні. Огри насупилися й почали йти у сторону балкончику вихопившся в руки свою зброю. Раг розвернувся й поглянув у сторону Гриця.
— Вітаю панство! Мене звати Гриць. - відрекомендувався він. - Я прийшов по справі й не збираюся з вами битися.
Огри перезирнулися й поглянули знову на нього.
— І що ти хочеш нам запропонувати? - спитав Гар своєю ломаною спільною мовою.
— Навіщо вам та кістлява ельфійка. Там лиш на ляшках, і то, мало м’яса. А в мене є, дивіться, аж дві м’ясисті пантери. А якщо їх двох на сітку, а потім на вогонь… Оооо, то буде смачно. - забивав їм баки Гриць.
— А випивку маєш? - поцікавився Гир.
— Випавка? Ах, випивка! Ну, випивку має, але мало. Вона погана, а от м’ясо люкс!
— А нащо нам з тобою домовлятися, якщо ми можемо взяти і тебе, і твоє м’яско і твоїх пантер? - вже готуючись до бою, облизувався Гар, а Раг кинув книгу, що читав, у вогнище й підібрав свою дубину.
— Бо моє м’ясо дуже погано. Ним ще можна отравитися. А якщо замаринувати пантер у випивця, то виходить, що і випили і поїли. - далі впевнено провадив Гриць.
Але огри вже не слухали. Їм сподобався варіант Гара. Всі огри повільно наближалися до балкончика. Тарен зрозумів, що пахне смаженим, подав знак, що треба виходити до бою друзям позаду. Оцінив, що самий небезпечний, це огр в окулярах - вихопив арбалет зза спини, прицілився в огра й вистрілив. Попав йому прямо в ключицю. Раг загарчав.
Арґас ступив уперед, не чекаючи наказу. Його бойовий молот свистів у повітрі, а кожен крок гудів, мов грім. Він кинув виклик перешіптуванням у повітрі — огр прийняв.
— Сюди, велетне! Подивимось, чия шкура товстіша!
Тарен, ковзнувши тінню праворуч, вже натягував арбалет. Його погляд був спокійний, майже холодний. З укриття він випустив болт просто у стегно огра — той заревів, озираючись, не помічаючи свого кривдника. Його дві пантери послухавши наказ наскочили на двох огрів, третя - вистрибнула на Гара зверху й почала роздирати йому обличчя. Їхні тіла ковзали, мов тіні. Той марно намагався зірвати їх, ревучи і хитаючись.
Гриць намагаючись пробити товсту огрячу шкуру з криком додава все більше сили у свої удари.
Марса створила в руці маленьку розжарену кульку, й у повітрі замерехтіли іскри. Вогняна куля злетіла з її пальців і вибухнула між двома ограми. Вогонь обпік їхні спини, однак лють лише наростала.
Поруч Горя ревів, вибіг на балкончик, стрибнув на Гара б’ючи своїм дворучним Молотом. Його удари були прямі, могутні — як удари ковадла. Один із огрів захитався під натиском.
Едвіна сидячи у клітці пускала полум’яні стріли у Рага.
Огр, на якого йшов Арґас, замахнувся палицею й ударив — але Арґас ухилився, мов буревій, і вдарив у живіт. Той зігнувся, важко дихаючи, але ще не впав.
— Бий, доки не дихає! — крикнула Марса, пускаючи другий спалах у третього.
Тарен знову вистрілив — стріла цього разу потрапила в око. Огр заревів востаннє й впав на коліна. Пантери добили другого. А Арґас, зібравши всю свою силу, розвернувся на півоберта й обрушив молот на голову останнього.
Тиша повернулася. Лиш важке дихання героїв і шурхіт хвоста останньої пантери, що вилизувала лапу.
— Добре розім’ялися, — хрипло промовив Горя, витираючи молота.
А Марса вже бігла до Едвіни на допомогу.
— Ти в порядку Едвіно? - запитала Марса.
— Ніби так. Вони не встигли до мене добратися. Мені потрібно вдягнутися. Я вже трохи змерзла.
— А що це у нас за ластівка тут така? - обдивлявся Едвіну Гриць хтивим поглядом. Попри його вухо просвистів болт. Той аж підскочив. - Та зрозумів я, зрозумів. Нічого я до неї не маю.
— Може допоможете? - звернулася Едвіна до Арґаса, Тарена й Горі.
Тарен зірвався з місця й побіг до скринь - найти одяг едвіни. Знайшовши потрібну скриню - витягнув з неї одяг й поніс Едвіні до клітки.
— Ходіть хлопці, перекинемо цю клітку на сторону. - розкомандувався Тарен.
Поки хлопці перевертали клітку Едвіна встигла накиритися плащем, а під ним вдягнутися. Коли клітка з гуркотом перевернулася й впала на землю - Едвіна встала на ноги, розминаючи їх, пошкутильгала до другої скрині забрати свої магічні речі та сумочки.
Герої почали обшукувати тіла огрів, а Гриць пішов шукати в діжках випивку. Ні на одному з огрів не було найдено нічого цінного окрім Рага. У нього були маленькі окулярчики з золотою оправою. Далі друзі обшукували інші ящики у пошуку, хоть чогось цінного. Арґас знайшов великий олівець. Він попробував написати щось на листочку, який знайшов десь на підлозі, але йому не вийшло написати спільною мовою. На томість з-під грифілю олівця виходили лиш дивні символи, яких не розумів Арґас. Він запитав у друзів, що там написано, але зрозуміла лиш Едвіна, бо в неї ще працювали закляття “Розуміння мов”. Там було написано: “Брудна твоя жопа”. Едвіна глянула на Арґаса з засудженням.
— Що таке? - здивовано запитав Арґас розводячи руками.
— Ти сам знаєш що ти там написав. - холодним голосом промовила Едвіна.
— Я написав “Тут був Арґас”.
— Що, правда? Тут написано огрською “Брудна твоя жопа”.
— Овва! Ми маємо матюкливий олівець, - захихотів Арґас.
Після дослідження кімнати друзі знайшли важкі відкриті двері в стіні праворуч. Всі підійшли до тих дверей. Едвіна якраз почала ритуал “Виявлення магії”.
— У кімнаті попереду є легка магія, а ліворуч потужне джерело, - розповіла Едвіна.
— Я зайду першим, - запропонував Арґас. Всі погодилися. За ним йшла Едвіна, потім Марса, далі всі інші.
З входу кімната виглядала, як робоча зона бібліотекара: праворуч під стіною стояв, на вигляд важкий, кам’яний стіл, на якому було пару стовбці книг та пергаменту. Попереду під стіною стояли шафи, які простягалися по стіні справа на ліво і продовжувалися на лівій стіні аж до кам’яних дверей ліворуч, повністю забиті книгами та сувоями. Прямо праворуч арка, за якою темнота. Марса помітила жаровні і запалила синій магічний вогонь у них. Кімнату залило холодним синім світлом, а на стінах танцювала заграва.
Друзі розійшлися по кімнаті шукаючи для себе щось цікаве: дівчати пішли вивчати папери та книги, а хлопці шукати собі заліза та зброї. Деякий час дівчата брали одну за одною книги, читали, потім складали у якомусь порядку. Брали пергаменти і щось порівнювали з тим, що у нижках. Хлопці не найшовши для себе нічого цікавого просто сиділи й чекали коли чарівниці закінчать.
[розповідь про найдене]
Прийшов час відкривати двері. Арґас проявив ініціативу їх відкрити. Вони легко піддалися. У наступній кімнаті також були жаровні, які Марса також запалила. Це був довгий зал з багатьма сходинко-подібними лавками по обидві сторони, по центру великий подовгастий стіл, що виростав з кам’яної підлоги, поруч трибуна. Едвіна впізнала навчальну залу для магії. Принаймні, все на це вказувало.
— Це навчальний зал, - доповіла Едвіна.
Всі крокували обережно, як по полю пасток. Чарівниця йшли впевненіше у напрямку постаменту. Поки вона розглядала пусту трибуну - всім іншим в очі впала велика кристалічна сфера. Арґас оцінююче розглядав її ювелірним поглядом.
— Саме від неї віє потужною магією невідомого походження, - застеригла Едвіна.
— Давайте виколуваємо це. - запропонував Арґас. - Воно може бути цінним.
— І в чому ти це понесеш? - поцікавилася Марса.
— Знайду у чому. - відповів Арґас.
— Зачейте його виколупувати. Я хочу провірити його дослідити. - Едвіна рушила до нього.
Вона підійшла ближче до столу й почала розглядати його зі всіх сторін. Ходячи то з одної, то з другої сторони. І врешті доторкнулася до сферичного кристалу. Він засвітився фіалковими кольорами створюючи заграви на стінах, які потиху формувались у планетні шеренги.
— Це астрономічний прилад. - розповідала Едвіна, - Він показує всі планети.
Чарівниця рухала рукою вліво-вправо й зображення крутилося за рукою. Едвіна задумалася про одну з планет й зображення наблизилося до неї ближче.
— Тут не потрібно рухів рукою - достатньо просто подумати й зображення піде туди, - продовжувала Едвіна.
— Едвіно, подумай про місце де ми є зараз, - попросила Марса. Зображення закрутилося, знайшло потрібну планету й наближалось все ближче й ближче, аж поки не стало видно гірський хребет Мачів й підніжжя гір, де зараз були пригодники з пташиного польоту.
— Овва! - здивувалася Марса, - Цей пристрій відповідає на запити. Тобто подумавши про якесь місце, або запитавши у нього де і що може бути - він покаже. Клаааас!
— А якщо запитати де зараз Міллер?! - подумала вголос Едвіна. Й зображення віддалилося від нашої планети й почало переливатися червоними фарбами. Зображення йшло через червонявий туман, аж поки не зупинилося перед земнис покровом, де текли ріки з лави, земля була вся вигорівга й складалося в основному з гострого каміння й скель.
— Я майже туди перенісся, коли схопив Міллера у вежі. - підхопив Тарен, - Я тоді схоже був між двома світами. Один з них виглядав саме як цей.
— От воно що, - задумалася Едвіна, - Якщо воно може навіть між світами ходити - тоді можна передивитися і дізнатися багато цікавого.
Едвіна почала гуляти між різеними світа: один був цілком зарослим, другий - пустий, навіть без землі - просто тумани.
— Я теж хочу попробувати? - Марса натякнула Едвіні дати їй погратися з кристалом. Едвіна випросталася й забрала руку від кристалу. Він погас. Тепер Марса піднесла руку до нього. Він знову засвітився й заграв різними барвами.
— Я хочу подивитися де артефакти, які нам потрібно знайти, - говорила Марса. Вона подумки дала запит на один з артефактів й зображення перенеслося з попереднього світу до нашого й знову наближалось до гори Мечів, лише цього разу не до підніжжя, а до вершини гори, де видно було плато й якісь великі ворота.
— Це молот. Він тут. - сказала захоплено Марса. - А тепер тризуб.
Зображення швидким рухом повернулося західніше й авантюристи впізнали дорогу, якою вони йшли на північ, де знаходилися болото. Зображення зупинилося якраз над болотами.
— Так от чому ми там зустріли культистів. - здогадалася Марса. - Треба рухатися.
— Запитай ще де знаходяться два артефакти, що вже у Міллера. - запропонувала Едвіна.
Марса подумала про кінжал. Зображення віддалилося від нашої планети і почало гуляти серед інших планет й зупинилося.
— Ага. Кристал не знає. - сказала Марса.
— Цієї інформації нам цілком достатньо на даний момент. - сказала Едвіна. - Не бачу сенсу тут далі знаходитися.
— Згідний, але цей кристал треба забрати із собою.
— Навіщо? - озвався Тарен, - Нехай тут залишиться. Тут мало хто ходить, а я зможу наробити купу пасток, що сюди мало хто добереться.
— А якщо ми зможемо його відтворити у себе в бастіоні? - нав’язливо питав Арґас.
— Робіть що хочете, - здихнула Марса й стенула плечима.
— Не думаю, що ми ще сюди вернемося, - підхопив Горя.
— Я би вернувся, - завершив Тарен.
Марса забрала руку від кристалу й відійшла від столу. Арґас націлився молотом й ударив зі всієї сили по краєчку. Стіл не піддавався. Горя взяв до рук свій молот й ударив з іншої сторони. З кожним ударом воїнів по залу розкочував гул ехом від удару каменем об камінь. Появлялися тріщини. Це заставляло хлопців радіти. Ще пару ударів й стіл розколовся навпіл. У розколі важко впала велика кристалічна куля.
— Дайте попробувати чи він ще працює, - озвалася Марса й підійшла до розколотого столу. Вона простягнула руку до нього. Він більше не світився.
— Зате можна буде його продати, - вишкірився Арґас, - Гроші ніколи не зайві. А так як ми сюди йти більше не будемо - то це було би дурістю залишати такий скарб потенційним нашим ворогам.
Тарен стенув плечима й рушив у сторону виходу з зали. Авантюристи зустрілися у наступній кімнаті.
— Що ми робимо далі?, - запитала у друзів Марса.
— Думаю, можна ще перевірити останню кімнату, на наявність чогось цінного і можна й можна вирушати, - запропонував Тарен.
Друзі зайшли у наступну кімнату. Вона була менша ніж з якої вони зайшли, мала овальну форму, а по центру кімнати стояв жертовник. Друзі підійшли. Це була кам’яна чаша, по краєчку якої були викарбувані арканічні руни, а дальній стінці чаші - символ Місти богині магії. Вона виглядає як коло на якому геометрично розставлені шість весмикутних зірок, що символізують школи магії. До шкіл входять школи Захисту, Закликання, Прозріння, Викликання, Ілюзії та Перетворення.
— Це звичайний магічний жертовник, - пояснила Едвіна, - Нічого особливого.
У кімнаті нічого крім жертовника не було. Тож друзі розвернулися й пішли до виходу. На вулиці вже смеркалося. Вийшовши з печери оминаючи трупи огрів заходилися йти по стежці до карети, але їх зупинив Гриць:
— Слухайте, з вами класно, але я вже вдосталь нагулявся цим лісом і дуже хочу оновити свій запас бухла. У тому зображенні я вже сам побачив як мені вернутися у Вестбридж і цьому мені достатньо.
— Ну тоді, щасти тобі Грицю. Класно ти нам допоміг. Дякую. - озвався Арґас.
— Жаль, що там не було бухла. - Гриць стенув плечим й розвів руками. Тарен відвернув обличчя, щоб не показувати глузливу усмішку.
— Щасти вам, - замахав рукою Гриць і ще раз оцінивши поглядом зверху до низу Едвіну розвернувся й почалапав своєю дорогою.
— Не поганий хлопець, ні? - махаючи рукою проказав Горя.
— Довбень. - почерівоніла Едвіна. - Я би не дозволила йому бути у нашій компанії.
— Та годі тобі, Едвіно… - пробелькотів Арґас, але його обірвала зла Едвіна.
— Не годі. Це противна тварина. Тьху. Пішли звідси, - Едвіна плюнула й розвенулася й рушила в сторону карети.
Всі зібралися біля карети. Едвіна створила багаття на попередньому місці. Кожен взяв собі свою порцію їжі й почав розігрівати на вогні. Поївши, друзі полягали спати хто де.
