Кожен письменник, незалежно від країни або часових меж , має свій власний неповторний стиль. Навіть традиційні, на перший погляд, принципи в усіх митців проявляються по-різному. Тому, читаючи будь-який зовсім непримітний твір, неозброєним оком можна «відчути» перо творця, притаманні йому особливості ведення мови.
Світовий літературний процес початку 20-го століття не можна назвати однозначним і цілісним. Жоден період літератури не був таким насиченим і трагічним. Бурхлива творчість на зламі століть проявлялась в ідеях ідеалізму, містицизму, нігілізму (особливо активний стиль написання, що характеризувався запереченням цінностей).
Бурхливого розвитку набув і «принцим (теорія) айсберга», котрий змушує ставити питання вже не одне покоління.
Чи не найяскравішим представником і, водночас, зачинателем даного стилю є Ернест Хемінгуей. Його повість-притча «Старий і море» – неймовірно складний філософський твір, що потребує терплячого алегоричного аналізу. Водночас, мова автора є лаконічною та чіткою, що є характерним проявом модернізму й реалізму тієї доби. Завдяки особливому принципу написання, його твори (зокрема «Старий і море») просякнуті містичністю й туманністю, а читач змушений мислити разом з персонажами книг.
Отож, що особливого є в даному принципі? І чому цей стиль став таким революційним?
На всі ці питання можна дати відповідь просто уявивши айсберг. Лише його верхівка видна людському оку, залишаючи більшу частину під водою. Водночас, саме ця прихована частина тримає його на плаву.
Провідною рисою теорії є наявність прихованого змісту, підтексту до якого читач має «дійти» самостійно. Що стосується творчого письма, Хемінгуей передбачає, що письменник повинен включити в історію лише невелику частину того, що він знає ( 1/8) , залишаючи близько 7/8 змісту «під водою» або поза полем зору. Пропущені елементи про які не написано безпосередньо, мають бути відомі письменнику та тонко впливати на події, персонажів і хід історії. Цей принцип дозволяє «читати між рядків», розкриваючи глибинні почуття і витонченість мови, не надаючи достатньо інформації, аби пояснити усе.
«Старий і море» – чи не найвідоміший твір автора, і це не дивно. Адже, завдяки влучним змалюванням, ми можемо зазирнути за куліси письма і наживо побачити фрагменти життя персонажів.
Водночас, скільки питань і досі лишаються без відповідей..
• Як жив головний герой до такого«бурхливого» моменту життя?
• Чому йому сняться леви та Африка?
• Що дійсно спонукали його пливти так довго?
Цієї інформації фактично не існує на папері, проте читач розуміє, що передумови існують, тож сам прагне впевнитись та отримати достовірні відповіді. Саме в цьому і полягає суть теорії. Вона включає існування не так тексту, як підтексту та прихованих сенсів, того, що знаходиться «під поверхнею».
Підтекст виступає в ролі фундаменту твору, що створює міцну основу для подальших роздумів. Тому кожен з нас, читаючи подібні твори, відчуває, що є щось невідоме йому, те, чого ми ніколи не дізнаємось.
Ознаки, подібні до «принципу айсберга» проглядаються і в творах, написаних до Хемінгуея. Так, подібно до «Старий і море», існує багато відкритих питань до Доріана Ґрея. Проте не варто плутати це зі звичайними «сюжетними дірками», або відкритим фіналом (як в «Ляльковому домі» Ібсена чи «Пігмаліоні» Шоу). Важливим аспектом айсбергу є факт того, що ми знаємо про підводну частину. Так і Хемінгуей знає те, що пропускає, просто «стираючи» певні моменти.
Підсумовуючи, фактично «принцип айсберга» – це система натяків у справді потужному творі, змушуючи читача перечитувати знову і знову, даючи надію віднайти приховані сенси
«Якщо письменник добре знає про те, що пише, він може опустити багато з того, що знає, і, якщо він пише правдиво, читач відчує все опущене так само сильно, як і якби автор сказав про це».
