У світі, де часто говорять про бізнес-показники, ця книга нагадує: усе починається з людей і сенсів.
Як будувати бізнес на власних цінностях — і не втратити себе? Що ховається за історією успіху Honey та «Завертайло»?
Про це та інше читай у рецензії на «Солодкий несолодкий бізнес» від головної редакторки медіа Bestseller Вікторії Ярощук.
Про що книга?
Це історія про сімейний бізнес, який починався з кавових автоматів, а перетворився на мережу кондитерських «Honey» і пекарень «Завертайло». А ще — прикладний посібник для тих, хто будує свою справу. І водночас — щира сповідь про те, як можна будувати бізнес, спираючись не лише на цифри й показники, а наповнюючи його людяністю, сенсами й особистим досвідом.
Авторка книги — Анна Завертайло, співзасновниця закладів, які давно стали впізнаваними в Києві, та ініціаторка освітнього проєкту «Магічний Копняк».
За авторкою книги Анною Завертайло я давно спостерігала в соцмережах. Її заклади мають стиль, смак, і там добре. Хто бував у Honey та «Завертайло» думаю, відчував особливу атмосферу, у якій невидимими нитками пов’язуються водночас і просте, і дуже продумане. Там живе любов до деталей, і мені завжди було цікаво: яку невидиму ціну мало це відчуття «тут тебе завжди чекають»?
Тож із моменту, як з’явилися перші згадки про те, що авторка пише книгу — я знала, що хочу її прочитати. Було цікаво пізнати, як Анні разом зі співвласником закладів (Станіславом Завертайло) та командою вдалося побудувати впізнаваний бренд, соціально-відповідальний бізнес, розбудувати цілу спільноту амбасадорів закладів і водночас не втратити себе: як жінку, підприємицю, дружину та маму трьох дітей.
Про що ця книга? Моя версія
В анотації цю книгу позиціюють, як бізнес-видання. Проте це історія про значно більше…
Про лідерство, де насамперед, як зазначає сама Анна, важливо формувати керівника в собі, мати внутрішній стрижень, уміти мотивувати й заохочувати людей до більшого, не ламаючи їм хребет.
Про побудову бренду на цінностях, на якості та власних стандартах смаку, які не піддаються жодним компромісам, на діях без формальностей і шаблонних рішень.
Про сміливість бути першовідкривачами, не йти легким проторованим шляхом у масовий продукт, а створювати власні стежки через створення продуктів, які відкривають нові гастрономічні горизонти.
Що мене вразило, так це те, що співвласник закладів Станіслав Завертайло останні два роки проводить для співробітників тренінги-дегустації десертів. Як зазначає авторка: до того всі презентації та навчальні матеріали робили менеджери, але в якийсь момент вони дійшли до думки, що продукт має презентувати людина, яка його створює.
«… на такій презентації можна дізнатися, що у всіх цитрусів однакова квітка під час цвітіння. У яблуні, абрикоси, груші, вишні квітки різні, а у цитрусів — однакові. Стас із малечку цікавився ботанікою, завдяки своїй допитливості й увазі до деталей дізнався про цвітіння цитрусів і вирішив створити десерт «Квітка цитрусу». Намалював з дизайнером 3D-форму квітки цитрусу, і в кожну пелюстку помістив окремий вид цитрусу (юзу, бергамот, грейпфрут, лайм, мандарин-каламансі). Такі речі дають нашій команді більше знань, розуміння і вайбів. Думаю, якби виробник ліків проводив для своєї команди зустрічі про те, як створюються ліки, певні речі були б цікавішими».
Це книга про те, як перетворити власну закоханість у свою справу на живий магніт для команди, клієнтів, партнерів, які підхоплюють твій ритм та навіть тих, хто доторкається до бренду вперше й ще не знає, що незабаром стане частиною твоєї спільноти.
«Ми навіть маємо для цього процесу свою назву — поширення «бацили Honey». Коли ми підселяємо в людей наші ідеї і вони починають по-справжньому ними хворіти й заражати інших. Мені здається, якщо люди, у хорошому сенсі, не заражені своєю роботою, способом життя, цінностями, то вони не матимуть бажання впливати на світ навколо. У бізнесі поширенням цієї «бацили» мають займатися лідери команди. Це їхні просвітницькі обовʼязки. Мало лише мати ідею — треба постійно вкладати зусилля в те, щоб її розкрити, пояснити, заразити нею команду, бо якщо вона не матиме відгуку, ці стосунки не матимуть майбутнього. А якщо відгук є, навіть крихітний, то робота з цими людьми неодмінно буде ефективною».
Й ось, лише наостанок для мене ця книга про бізнес. Бо вона докорінно відрізняється від усіх бізнес-видань, що я читала. Історія прописана як хороший сторітелінг, але який не будується на жодних відомих схемах сценаристики, бо тут усе по-справжньому. Ти не знайдеш у ній відомий наратив «як усе вдалося», бо ця книга і про те, як бізнес-проєкти не витримували й зачинялися за часів ковідного карантину, не мали успіху, хоч і відкривалися в самому центрі міста, запускаючись «не з тим монопродуктом» і «не в підхожій для ЦА локації». Тому це дуже особиста книга про шлях, іноді втому та нерозуміння: «А що буде далі?». І все це не звучить як «поразка», а як реальне життя з неідеальними рішеннями, але щоденним вибором.
Це книга-натхнення для всіх, хто будує свої проєкти не тільки за планом, а з внутрішнього відчуття та власної потреби творити. Яка ніби промовляє до всіх творців:
«Це нормально — боятись. Нормально — не знати. Головне — діяти».
Що я забираю із собою?
Для мене показник хорошої книги — коли після її прочитання не просто ставиш на поличку прочитане, а залишаєшся з ідеями та інструментами, які хочеться практично застосовувати. Для мене таких інсайтів та думок у книзі було багато, але виділила деякі з них:
«Перший клієнт — це твій співробітник». Успіх проєкту починається там, де команда надихається ідеєю лідерів і хоче нести її далі.
«Ми не навчаємо людей думати як ми — ми заражаємо їх тим, що любимо самі».
Впровадження «інновації тижня». Про цей інструмент від авторки:
«Ми навіть взяли за правило обговорювати з менеджерами “інновацію тижня”. Тобто щотижня ми обговорюємо ідеї того, як можна покращити, пришвидшити й оптимізувати наші щоденні процеси. Коли є ідеї, їх треба проговорювати, аналізувати й впроваджувати. Інакше члени команди відчуватимуть себе неважливими, не матимуть можливості вільно себе проявляти, а сама компанія деградуватиме через закритість до нових ідей і командного фідбеку».
За правилом хорошої рецензії в ній має бути місце для недоліку. Читаючи книгу, мала постійне нав’язливе бажання, аби ця історія не завершувалась. Вона стала настільки потужним натхненням, що мені було шкода з нею розлучатись, адже здавалось: авторка веде за руку, мотивуючи власним прикладом, і як тільки я дочитаю останні сторінки — уся магія зникне, а примірник стане ще одним чтивом, що не принесло нічого, крім задоволення в процесі.
Тож до написання рецензії я підійшла виважено, із запланованою павзою, аби дати емоціям затихнути. А ще для того, аби почати втілювати те, що мені відгукнулось, не відкладаючи й не відволікаючись на структурування думок, які могли б притупити натхнення. Та все ж ця історія виявилася настільки сильною, що тримала впродовж декількох тижнів, була предметом багатьох розмов, де я наводила цитати, кейси та інсайти з книги, аби поділитися важливим із тими, кому це дійсно було потрібно почути.
Якщо підсумувати, то ця книга — подорожник для тих, хто сумнівається, вигорів, хоче створювати, але боїться. І навіть для тих, хто не є фаном жанру нонфікшну, але хоче отримати видання, яке не дає готового рецепту й не навчає, а м’яко підтримує.
Коректорка: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко
Дизайнерка: Анна Боднар
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
