У 1897 році в швейцарському місті Базель зібрався конгрес. Його організатором був Теодор Герцель. Угорський журналіст єврейського походження, який був присутній на “справі Дрейфуса”, де французький уряд наклепом звинувачував офіцера Альфреда Дрейфуса в шпіонажі на користь Німеччини. Жорстка позиція прихильників вини Дрейфуса підштовхнула Герцеля до створення єврейського комітету, який боровся за створення єврейської держави. Закритість єврейської общини спричинило виникнення теорій змов, що, бач, євреї хочуть знищити європейську та християнську цивілізацію. Однією з вершин антисемітизму стала брошура, яка розповіла про “секретну резолюцію сіоністів”
Чому не любили євреїв?
Найбільшої проблемою антисемітизму в Європі було те, що євреї були верствою, яка не асимілювалася. Вона зберігала свою організацію, традицію та культуру через століття. Наявність багатств теж було причиною конфліктів з місцевим корінним населенням. А ще релігійний фактор: синедріон засудив Ісуса Христа до розп’яття, а перші мученики були вбити іудейськими сектантами та радикалами. Закритість общини, їхня культурна та релігійна різниця стали, очевидно, основною причиною до ненависті. Під час Реконкісти та Хрестових походів євреї воювали проти хрестоносців. У часи чуми євреїв звинувачували в тому, що вони отруювали колодязі та переносили чуму. Тікаючи від погромів, багато з євреїв осідало на території Польщі. Під час катаклізмів та катастроф євреї піддавались гонінню через їхнє багатства чи через зв’язки з покровителями, які втекли. Так, наприклад, у 1382 році французькі містяни підняли бунт проти високих податків. Тоді було вбито не тільки багатих купців, чиновників, аристократів, а також розграбовано єврейський квартал. Хоча в ХІХ столітті було здійснено спроби емансипації євреїв та їх інтеграцію в суспільств, залишилася одна країна на сході Європи, де антисемітизм став основою державної політики.
Зона осілості та закритість
Після поділів Речі Посполитої на території Російської імперії з’явилася велика кількість єврейського населення. Імперія не знала, що робити з ними. Вихід знайшли у 1791 році: євреїв загнали в так звану зону осілості й заборонили їм розселятися по всій імперії. Було введено дискримінаційну практику на поселення тільки в певних містах та регіонах. Наприклад, євреям не можна було жити в Севастополі та Миколаєві. Якщо вони жили не в штетлі (з ідишу маленьке містечко), то це було тільки на території гетто. Було введено дискримінацію по підприємництву та в освіті. Така практика існувала аж до 1914 року. Закритість та бідність створили серед єврейства Російської імперії грунт для росту лівих ідей. Це ще зіграє свою негативну роль в історії євреїв.
У 1860-х роках Яків Брафман, литовський єврей із Мінська, посварився з представниками місцевого кагалу (єврейського самоврядування), через що перейшов у Російську православну церкву та став автором полеміки проти Талмуду та кагалу. Брафман стверджував у своїх книгах «Місцеві та вселенські єврейські братства» (1868 р.) і «Книга кагалу» (1869 р.), виданих у Вільні, що кагал продовжував існувати таємно і що його основна мета — підрив православних християн. підприємців, щоб заволодівши їхньою власністю, зрештою, захопити політичну владу. Він також стверджував, що це була міжнародна змовницька мережа під центральним контролем Alliance Israélite Universelle (єврейська організація), яка базувалася в Парижі і діяла під керівництвом Адольфа Крем’є, видатного масона. Тож бачимо, звідки ростуть ноги “жидо-масонської змови”. Вплив творчості Брафмана набув міжнародного характеру, коли її було перекладено англійською, французькою, німецькою та іншими мовами. Імідж « кагалу » як таємного міжнародного єврейського тіньового уряду, що діє як держава в державі, був підхоплений антиєврейськими виданнями в Московії. Ще б пак от тобі і слід французів, з якими воювали нещодавно, і ненависних євреїв та ще й незрозумілих масонів. Спочатку преса, а потім державні органи почали шукати сліди “таємного уряду”. Рано чи пізно така плідна праця мала видати свій найвеличніший шедевр.
Офіційна версія говорить, що московський філософ Сергей Нілуса отримав від свого знайомого з Франції протоколи Базельського сіоніського конгресу. У 1903 році журналіст Паволакій Крушеван надрукував документ у петербурзькій газеті «Знамя», а потім Георгій Бутмі (Кацман) видав текст “Протоколи сіоністських мудреців” окремою книжкою під назвою «Корінь наших бід». Всього вийшло шість петербурзьких видань Бутмі ( у період з 1905р. по 1907 р) під назвою «Викривальні промови”, “Вороги роду людського», а у Казані вийшло одне видання в 1907 році під назвою «Витяги з давніх і сучасних протоколів Сіонських мудреців». Були й анонімні видання. У той час на росії розгорнулася антисемітська істерія. Євреїв звинуватили в тому, що вони винні в поразці в російсько-японській війні 1904-1905 років, що євреї почали революцію, аби скинути батюшку-царя. Чорносотенці почали погроми. На території імперії з’явилися середньовічні звинувачення в ритуальних вбивствах християнських дітей. На думку антисемітів, кров дітей використовувалася для виготовлення маци. Сам Нікалай ІІ попросив прем’єр-міністра Столипіна заборонити видавництво протоколів та знищити всі їх копії. Така істерія підривала імідж імперії. Але те, що вийшло з уст чорносотенців, почне проростати й на Заході в результаті революції 1917 року.
У результаті жовтневого перевороту, більшовики захопили владу в імперії та розв’язали війну проти “білих” та національних рухів. Іронія долі полягала в тому, що багато членів більшовицької партії так і радикально лівих рухів були євреями. На цей шлях їх підштовхувала бідність, ліва пропаганда та надія піднятися на соціальний Олімп. Для прикладу, підписували Брестський мирний договір євреї: Йоффе та Троцький. За словами більшовика Молотова: “Євреї займали багато керівних постів, хоча становили невисокий відсоток населення країни... У першому (радянському) уряді більшість становили євреї”. Навіть на Заході створилося штучне уявлення про єврейське походження більшовицької революції. Черчілль писав про домінування євреїв серед більшовиків. Сіоністи підкреслили, як це негативно вплинуло на їх позицію в Східній Європі.
Така ситуація зіграла на руку білогвардійцям, які почали вести антибільшовицьку пропоганду, яка часто поєднувалася з антисемітизмом. Саме білі офіцери, колишні чорносотенці, принесли сіоністькі протоколи до Європи, де повіли світу про “змову”. Особливо гостро ці закиди сприйняли деякі німецькі ветерани Першої світової війни. У Німеччині теж була спроба лівого перевороту, а серед її організаторів світилися єврейські діячі соціалістичних партій: Роза Люксембург, Ернст Толлер, Карел Радек (львівський єврей, наглядач від Леніна). Звісно, що були й праві євреї, які воювали разом зі фрайкопсами проти лівих. Наприклад, Рудольф Ліпман був причетний до страти Рози Люксембург та Карл Лібкнехта. Але нацистам було простіше викинути їх та пояснювати існування єврейської змови. Деякі історики вважають, що сам Адольф Гітлер дізнався про протоколи сіонських мудреців від німецьких біженців з території Російської імперії (Альфред Розенберг).
Білі офіцери поширили ці протоколи й в США, де вони вплинули на погляди видатного підприємця Генрі Форда. Протягом майже двох років, починаючи з 1920 року, американський промисловець Генрі Форд публікував у своїй газеті — The Dearborn Independent — серію антисемітських статей, у яких вільно цитував Протоколи. Вважається, що фактичним автором статей був редактор газети Вільям Кемерон. Протягом 1922 року тираж Dearborn Independent зріс майже до 270 000 платних примірників. Пізніше Форд опублікував збірку статей у формі книги під назвою « Міжнародний єврей: головна проблема світу ». У 1921 році Форд навів докази єврейської загрози: «Єдина заява, яку я хочу зробити щодо Протоколів, це те, що вони відповідають тому, що відбувається. Їм 16 років, і вони підігнали світову ситуацію. до цього часу».
Велика популярність цієї підробки сприяла росту антисемітизму у всьому світі. Закономірно, що було багато спроб доказати цю фальсифікацію Ще в 1921 році була стаття “Times”, яка критикувала достовірність цього протоколу. У Швейцарії було дві судові справи, які довели в судовому порядку фальсифікацію. Ну але кого цікавить правда, якщо брехня виглядає дуже правдоподібною. Наприклад, у італійському видання “Протоколів”, Юліус Евола пише: “Проблема автентичності цього документа є другорядною і має бути замінена набагато серйознішою та суттєвішою: проблема його правдивості”.
Навіть після Другої світової війни “Протоколи сіонських мудреців” залишаються популярними в деяких країнах світу. Велика кількість арабських і мусульманських режимів схвалили їх як автентичні. В Єгипті ці протоколи видавалися та поширювалися серед військових. Є підозра, що єгиптяни переклали на арабську й Mein Kampf одного австрійського художника. Єгипетські офіцери могли зранку тренуватися на совіцькій зброї з совіцькими інструкторами, а вечером читати нациську та антисемітську літературу. Президенти Єгипту: Гамаль Абдель Насер та Анвар Садат визнавали достовірність цього документу. Такої ж думки були Муамар Каддафі, президента Іраку Абдула Салама Аріфа, король Саудівської Аравії Фейсал.
У статуті ХАМАСу, палестинської ісламістської групи 1988 року, було зазначено, що протоколи втілюють план сіоністів. Посилання було видалено в новій угоді, виданій у 2017 році. Нещодавні підтвердження у 21 столітті були зроблені Великим муфтієм Єрусалиму, шейхом Екрімою Саїдом Сабрі та міністерством освіти Саудівської Аравії. Палестинський комітет солідарності Південної Африки розповсюдив копії “Протоколів” на Всесвітній конференції проти расизму 2001 року. Книга продавалась під час конференції у виставковому наметі, встановленому для розповсюдження антирасистської літератури.
Зараз “Протоколи” є блідою копією на фоні сучасних теорій змов, але саме існування цієї московської підробки породило цілий шар анти модернізаційних теорій, які критикують сучасність. “Протоколи сіонських мудреців” стали трампліном для теорій змов, які курсують Інтернетом, на жаль, й досі.
