Якщо хтось і втілює в собі уявлення про те, що класичний детектив може бути як ніколи актуальним, то це, безперечно, Раґнар Йонассон. Цей ісландський письменник, народжений у Рейк'явіку в 1976 році, не просто пише кримінальні історії; він їх будує, наче складні механізми, де кожна деталь має своє місце, а логіка — це ключ до розгадки. Причому такий підхід він засвоїв ще в юності.
Уявіть собі: сімнадцятирічний підліток береться за колосальне завдання – перекласти романи Агати Крісті ісландською. Більшості це здалося б неймовірним, але Йонассон довів справу до кінця, подарувавши співвітчизникам чотирнадцять повних перекладів. Це не було миттєвим захопленням. Ні, саме та крісті-подібна структура детектива – замкнене коло підозрюваних, чесна гра з читачем, розгадка, що народжується з логіки, а не випадковості – стала згодом його фірмовим знаком. Настільки фірмовим, що один із пізніших романів має пряме присвячення королеві детективу на титульній сторінці.
Детектив як інтелектуальна задача: від перекладача до письменника
Чи дивує, що людина з такою багатошаровою кар'єрою підходить до літератури не як до швидкого заробітку, а як до ремесла? Йонассон має юридичну освіту, багато років працював адвокатом і досі викладає авторське право в Університеті Рейк'явіка. Він був телевізійним і радіожурналістом на Ісландському національному мовленні та навіть є членом ради директорів Ісландського симфонічного оркестру. Право, журналістика, переклад, музичний менеджмент – усе це сформувало його як письменника, для якого кожен роман є юридично й фактично витриманою конструкцією, де письменницька уява дисципліновано працює в парі з досвідом оперування доказами.
Його дебютний роман "Snjóblinda" ("Сніжна сліпота") ісландською вийшов у 2010 році, започаткувавши цикл "Dark Iceland". Ми знайомимося з молодим поліцейським Арі Тором Арасоном, який переїздить із Рейк'явіка до відрізаного тунелем у горах рибальського містечка Сіглуфйордюр. Це місце не випадкове, адже це рідне місто батька й діда самого письменника, куди Йонассон досі щороку приїздить. Міжнародне визнання прийшло не одразу, англійський переклад "Snowblind" з'явився лише у 2015 році, і лише тоді цикл почав завойовувати читачів, хоча і зі зміненою послідовністю книжок для різних ринків.
До речі, саме Йонассон, разом із письменницею Ірсою Сігурдардоттір і перекладачем Квентіном Бейтсом, у 2013 році заснував у Рейк'явіку фестиваль кримінальної літератури Iceland Noir. Ідея народилася за вечерею: троє авторів здивувалися, чому в країні з такою потужною традицією нуару досі немає власного профільного фестивалю. Перше видання організували всього за півроку, і почесною гостею стала британська письменниця Енн Кліівз, яка погодилася приїхати, навіть не звіряючись із власним графіком. Сьогодні на фестиваль, який Йонассон і досі співголовує, щороку з'їжджаються сотні гостей з усього світу, серед яких – Джордж Р. Р. Мартін.
Паралельно письменник розгорнув цикл "Hulda" (у нас відомий як "Прихована Ісландія") про детективку Хульду Германсдоттір. Перший роман цього циклу, "The Darkness" ("Пітьма"), ліг в основу телесеріалу студії CBS Studios, де Йонассон виступив виконавчим продюсером. А вже досвід роботи над "Hulda" підготував ґрунт для наступного етапу – серії-спін-оффу "Гельґі" про молодого криміналіста Гельґі Рейкдаля, який у першому романі циклу перетинається з Хульдою напередодні її виходу на пенсію. Тут варто чітко розмежувати: "Dark Iceland" (Арі Тор), "Hulda" (Хульда) та "Гельґі" (Гельґі Рейкдаль) – це три різні, хоча й перехресно пов'язані цикли з різними головними героями. Змішувати їхніх протагоністів між собою – це поширена, на жаль, помилка, яка трапляється в книжкових оглядах.
Три ісландські таємниці українською
Видавництво "Лабораторія" познайомило українського читача з трьома книжками Йонассона, що охоплюють його наймолодший цикл та один окремий позасерійний роман. Ці книги, кожна по-своєму, розкривають його майстерність.
Почнемо з "Білої смерті" – це перша книга циклу "Гельґі", ісландський оригінал вийшов у 2019 році, а англійський переклад під назвою "Death at the Sanatorium" – у 2024-му. Роман побудований на двох часових лініях. У 1983 році в колишньому туберкульозному санаторії на півночі Ісландії, що став звичайною лікарняною палатою, вбивають літню медсестру Ірсу. Детективка Хульда Германсдоттір та її начальник Сверрір розслідують справу серед шістьох підозрюваних. За тиждень головний лікар гине, впавши з балкона. Смерть визнають самогубством, справу закривають, вважаючи його вбивцею медсестри. Майже тридцять років потому, у 2012-му, до розслідування цієї нерозкритої історії береться молодий криміналіст Гельґі Рейкдаль. Він щойно повернувся з навчання у Великій Британії та отримав посаду в поліції Рейк'явіка – ту саму, яку залишає Хульда, виходячи на пенсію. Гельґі, палкий шанувальник класичного детективу золотої доби (роман прямо називає п'ять його улюблених назв, серед яких – "Убивство Роджера Екройда" Агати Крісті), береться заново опитати живих свідків, але швидко натрапляє на стіну мовчання й підозри. Цей роман став бестселером, а Publishers Weekly у зірковій рецензії відзначив його бездоганно чесну, у дусі Агати Крісті, побудову інтриги.
Другий роман циклу "Гельґі", відомий англійською як "The Mysterious Case of the Missing Crime Writer", отримав українську назву "Білий спокій" (2023). Він продовжує історію молодого криміналіста вже в його новій ролі детектива. Одного зимового вечора безслідно зникає популярна ісландська авторка детективів Елін Йоунсдоттір. Гельґі Рейкдалю доручають розкрити справу до того, як про зникнення дізнаються журналісти. Ця обставина одразу задає роману двошаровість: розслідування реального злочину та паралельне, майже метароманне, дослідження професійного й особистого життя жінки, чия репутація письменниці виявляється куди складнішою й суперечливішою, ніж образ, який вона культивувала публічно. Опитуючи людей із найближчого оточення зниклої – редакторів, колишніх партнерів, конкурентів – Гельґі поступово виявляє, що успішний фасад Елін приховував провали, творчі кризи та особисті конфлікти, кожен з яких міг стати мотивом. Сюжет свідомо будується як данина класичній традиції "хто зробив це" з чіткими фейр-плей-правилами гри з читачем: усі необхідні для розгадки факти чесно викладені по ходу тексту. Особиста лінія Гельґі – його непроста співжиттєва історія з партнеркою – слугує емоційним якорем розслідування, за що книжку окремо відзначили рецензенти, назвавши її черговою впевненою перемогою автора.
І нарешті, позасерійний роман "Рейк'явік. Нордичний детектив" (оригінал 2022, англомовне видання 2024 року вийшло під назвою "Reykjavík: A Crime Story") написаний у співавторстві з Катрін Якобсдоттір, яка на момент виходу книжки була чинною прем'єр-міністеркою Ісландії. Варто зауважити, що до політичної кар'єри вона викладала ісландську літературу й писала магістерську роботу про детективний жанр. Дія починається у 1956 році: чотирнадцятирічна Лара Мартейнсдоттір проводить літо як хатня робітниця на невеликому острові Відей поблизу Рейк'явіка, у подружжя – колишнього судді Верховного суду та його дружини. На початку серпня дівчина зникає безслідно. Поліцейський Крістьян Крістьянссон веде розслідування, але справа так і лишається нерозкритою. Тридцять років потому, у 1986-му, коли Рейк'явік готується відсвяткувати двохсотиріччя міста (того самого року, коли відбувся історичний саміт Рейгана і Горбачова), молодий журналіст Валур Робертссон береться розплутати справу Лари наново. Чим ближче він підходить до розгадки, тим очевидніше стає, що впливові сили в місті готові зробити все, аби таємниця й далі лишалася нерозкритою. Роман, відверто присвячений Агаті Крісті, увійшов до списку найкращих кримінальних романів 2023 року за версією The New York Times, а Kirkus Reviews у зірковій рецензії назвав його "повільно палаючим, магнетичним детективом", гідним письменниці, якій він присвячений.
Спадщина Золотої доби у нових декораціях
Ці три книжки, попри те, що належать до різних періодів і форматів творчості Йонассона, демонструють одну наскрізну авторську методологію. Він не жертвує чесністю гри з читачем заради темпу, а натомість послідовно вибудовує розслідування як інтелектуальну задачу – прямий спадок золотої доби детективу. Водночас, він щоразу заземлює інтригу в конкретному ісландському соціальному контексті, чи то забутий санаторій, чи літературне середовище, чи політична верхівка острівної держави. Саме ця подвійна вірність – водночас класичній конструкції загадки і документальній достовірності місця й часу – і пояснює, чому критика по обидва боки Атлантики стабільно порівнює Йонассона не з сучасниками по жанру нордичного нуару, а напряму з Агатою Крісті.
