Огляд стрічки
🎬 IMDb — 7,9/10 🎬 Letterboxd — 4,1/5
⏳ 2 год 15 хв (без титрів)
Оцінюючи цей фільм від NEON я абсолютно відкинув те, що частина акторського складу є росіянами, і взагалі сюжет присвячений взаємодії з вихідцями з Росії та СНД на теренах США. Пишу суто свої думки неупереджено про художню цінність стрічки. В кінці буде коротка думка про росіян, але не в основній частині про саме кінополотно.
Контекст
«Анора» — одноосібний лідер серед кінострічок 2024 року, який потрапив у перелік кращих фільмів на основі більш ніж чотирьох сотень списків від авторитетних кіновидань, сайтів і критиків. переможець цьогорічного Каннського кінофестивалю, лауреат премії BIFA, входить до списку топ-10 від NBR, AFI, Барака Обами, номінант «Золотого глобусу», Австралійської кіноакадемії та очевидний номінант на «Оскарі» та BAFTA (поки не було оголошення від Американської та Британської кіноакадемій).
Про що кіно?
Головна героїня — стриптизерка, яка працює в Брайтон-Біч, російськомовному анклаві в Нью-Йорку, а також дівчиною за викликом по сумісництву. Вона зустрічає багатого молодого русачка, який є сином олігарха. Він її наймає для утіх, а далі дівчина отримує свій шанс на історію Попелюшки, молодики імпульсивно одружуються. Коли новина про це дійшла до Росії, її казка опинилася під загрозою, оскільки батьки хлопця вирушили до Нью-Йорка, щоб домогтися розірвання шлюбу. В підсумку Анорі затикають рота і пропонують 10 тисяч доларів, героїня погоджується.
Про сюжет
Глядачам демонструють не перший і далеко не останній фільм про дівчину зі сфери еротичних послуг, яка захотіла кращого життя, і зв'язалася з багатієм. Це наївна і зовсім неромантична історія фільму «Красуня», хоча для кого як: Letterboxd відніс стрічку до жанру «романтика», а користувачі платформи так добре наголосували, що це найкращий романтичний фільм 2024 року. Сюжет простий, проте в плані історії кіно не назвеш преміальним. Тож мені зовсім незрозуміло, чому «Анора» купається в глядацькій любові (західного глядача, як мінімум) та нагородах від критиків.
Чому це не працює?
Кінцівка фільму стає зрозуміла ще в першому акті, події можна було вмістити в 90, а не 140 хвилин, а самим подіям не вистачає хоч якоїсь непередбачуваності, оригінальності. Це непогане кіно, але через біполярність Анори як персонажа, фільм не стає кращим, а втрачає в логіці.
Адже з одного боку героїня до останнього сподівається, що розбещений 21-річний росіянин її любить або ж відстоїть (хоча русачки тільки люблять стояти в черзі, щоб постояти в черзі) шлюб і взагалі самостійність перед батьками, і це ніби її віра та певного роду кохання до нього. Проте в той же момент вона розуміє, що він її не кохає та був з нею лише як з ескортницею. Дисонанс в тому, що дівчина відмовляється розірвати шлюб не через меркантильні інтереси, що було б логічно в цій ситуації, а тому що можливо він її дійсно кохає, проте також вона готова це зробити за 10 тисяч доларів. Коротше кажучи, її мотивація прописана погано, немає логіки і послідовності.
Окрім слів юнака, ми не бачимо його щирості, почуттів, просто підлітковий максималізм, бунтарство і розуміння, що він може купити будь-що чи кого за гроші.
Про сенси
Якихось важливих закладених ідей ви не отримаєте. Очевидно, що заможні люди не захочуть бачити свою дитину в шлюбі чи відносинах з проституткою чи навіть кимось з низького чи середнього класу достатку. Ця тема одвічна. Також зрозуміло, що люди з грошима і впливом тебе будуть залякувати, не сприймати як рівну тобі людину. А якщо це високомірні русачки, то тим паче. Це жанровий розважальний фільм, в якому багато емоцій і жартів, але майже немає ідей.
Кіноподорож
Перша третина фільму являє собою ванільну романтичну історію про секс і потенційні відносини, хоча ні романтикою, ні любов'ю там не віддає. Суто ескортниця та сикливий (так описали персонажа в фільмі) русачок, який просто розважився. Далі нам показують як Іван тікає від шісток, які працюють на сім'ю, його шукають, в цей час показують колорит російської Брайтон-Біч спільноти, окрім цього Анора не відразу погоджується на умови розірвання шлюбу. Й насамкінець третій акт: аля цинічний, драматичний і трагічний, проте ні. Все очікувано, зрозуміло й буденно. Якщо не дивились: прилітає розлючена мамка мажоріка і Сєрєбряков, відомий на Заході, перша критикує всіх, окрім своєї дитини, коротше кажучи, як завжди всі винні навколо, окрім русачків, а другий — просто дивиться, візуально страждає як типовий «я ж вообщє ні прі чєм здєсь, ето всьо Путін» росіянин, весь такий ніби й непоганий батько-олігарх, всього на всього.
Переваги фільму
Перевага стрічки в живості персонажів, акторських перформансах і подачі. Майкі Медісон гарно відігрує: вона спокуслива в еротичних сценах, кумедна та експресивна в дискусіях, й в цілому емоційна. Юра Борісов виглядає як 100%-ткове влучання в образ похмурого і затиснутого Ігоря (єдиний позитивний, так би мовити, персонаж цієї історії; гопнік із добрим серцем, який опинився не в тому місці й не в тій ситуації — топ 10 від Барака Обами, думаю, що за це вестерни люблять русскую душу), а Марк Ейдельштейн органічний у ролі розбещеного юнака. Вірмени Каррен Карагулян і Ваче Товмасян жваві, а батьки Івана, яких грають Дар'я Екамасова та Олексій Серебряков, відштовхують від себе, як і повинні. Найцікавіше виглядає другий акт, коли Іван тікає, Анора дає опір вірменам і русачку, а потім герої відправляються шукати синка олігарха.
Недоліки
Сюжетно це просте кіно, з поганенькою мораллю, по суті, якісь зсунуті життєві орієнтири нам пропонують творці. Фільм страждає від зламаної логіки головної героїні, адже її роблять наївною і дурненькою, водночас показуючи, що вона зовсім не така, як може здатися на перший погляд. В плані тематики стрічка не походить на романтичну історію, більше на походження ексортниці, її затягнуту пригоду. Причому є чудовий 4-сезонний британський серіал «Таємний щоденник дівчини за викликом», який людяний, смішний, драматичний і дуже еротичний. «Анора» зовсім слабенька в порівнянні з іншими представниками жанру зі схожими початковими даними.
Якби прибрати тупість, скоротити хронометраж і трохи змістити вектор на цинізм: те, що Анора хоче стрясти якомога більше грошей з юного і розбещеного русачка, проєкт став би в рази кращим і виглядав би дійсно добре, головне — реалістично. Бо любові зі сторони Івана Ені не отримала, тому сподіватись на якусь щирість відносин. не доводиться, тільки холодний розрахунок.
Плюси та мінуси
👍 Майкі Медісон, Юра Борісов і акторський склад
👍 Другий акт (живість персонажів, динаміка, показ культури жителів Брайтон-Біч)
👍 Еротичні сцени (якщо ви почали дивитись через це)
🤙 Відсутність реалізму
🤙 Розтягнутий хронометраж
🤙 Неприємний післясмак після фільму (і це я відкинув те, що тут росіяни)
👎 Втрата логіки головної героїні
👎 Русня
Оцінка
★★½ / 5
Абстрагувався, без будь-яких знижень оцінки через русню
Нормалізація росіян
На жаль, можемо констатувати, що сукупній Захід скучив за русачками. Оні ж нє віновати, ето всьо Путін, а не рускій народ. Схоже, що мантра від російських лібералів в екзилі та зростаюча байдужість західного глядача, що до війни у нас, що в цілому до будь кого, окрім себе, аби жилося сито й добре, проявляє себе якнайдужче на всіх щаблях.
Думки про нормалізацію росіян на Заході
Нацистська Німеччина
Нацистська Німеччина отримала від світу й попкультури сповна, ставши просто синонімом зла. Про Третій Райх знають з уроків історії, розповідей дідусів та бабусь, а в тисячах, якщо не десятках тисяч фільмів, серіалів і книг гітлерівський режим висвітлений в негативному ключі. Це просто безперечний факт. Такого ж відношення від світу до рашизму ми не бачимо.
Звісно, в кінематографі точково деяких німців інколи могли показувати хорошими, як от в одному з нещодавніх проєктів про Другу світову війну — серіалі «Все те незриме світло», і це нормально, не всі 100% населення виявляться мразотами. Навіть моя прабабуся розповідала як під час окупації України в їх селі був один хороший німець, який неодноразово проявляв себе з максимальним співпереживанням до всього що відбувається, допомагав, проявляв людяність. І що по ньому було видно те як він не хоче бути на війні, проте він там опинився.
Захід
Занадто швидко Захід нормалізовує росіян. Лише з початку війни в 2014 році нас масово почали розрізняти і про всі країни, яких зачепив Совок, щось дізнаватись, а не клеймити всіх як росіян. Проте, що українці, в більшості своїй, а тим паче світ, до повномасштабного вторгнення ще якось більш-менш ставились до московитів, адже не могли повірити, що там в цілому пусто, як в мізках, так і в душі. Якщо українці винесли урок в підсумку, хотілося б не такою ціною, то світ все ще марить хорошими росіянами і вєлікой неразгаданной русской душой з її балетом, театром і надбанням 18-19 сторічь.
Вестерни закривають очі на те, що Юра Борісов підтримав окупацію Росією українського півострова Крим і грав у пропагандистських фільмах, продовжують знімати проєкти про русскую душу навіть після вторгнення (згадується відразу британський серіал «Джентльмен у Москві» 2024 року), возвеличують Навального. Досить посередній (я оцінив, щоб не бути голослівним) документальний фільм про нього отримує «Оскар» в 2023-му. Закривають очі на купу всього на Олімпіаді й банально вводять санкції вибірково і обмежено. Перелік лицемірства незліченний.
Російські ліберали
Якщо відкинути відбитих зетників, всіх, хто внє політікі, пристосуванців, а зосередитись на ніби Росії майбутнього — «опозиції», лібералах, то там так само побачимо імперськість і шовінізм. Коли питаєш їх базові речі про Крим, репарації, то для них це складне питання, адже вини російського народу не вбачають. Проте вони все прекрасно розуміють і просто не хочуть щось змінювати, бо так легше всього, а також це вплине на їх рейтинг. Вони ж то хочуть колись повернутись до Рашки і спробувати перемогти на виборах, де їм це все одно не дозволять зробити.
Чому? Бо це нація тєрпіл, які роками взрощували свою інертність і безхребетність, навіть не намагались боротись із режимом, який майорів над ними, проте ще на набрався сили. І це стосується їх усіх: амебних людей, у яких хата скраю, так і типу борців, які нічого не робили коли треба, а тепер знаходяться в екзилі та хочуть українськими силами звільнити російських політв'язнів, до прикладу. За просто так, за спасібо. Тобто Україна має сприяти тому, що не можуть зробити кволі рашкінські ліберахи, а до вторгнення й не хотіли і не намагалися нормально щось змінити. Росіяни що у себе в країні, що в екзилі безсилі.
Всіх, окрім Путіна і верхівки, роблять непричетними до війни з нами, хоча от банально відкрити коментарі на їхніх інформаційних ресурсах й деінде та почитати думки про нас, або ж подивитись наочно відео з усіляких чатрулеток, спілкувань з росіянами, новинні репортажі московитів, послухати тих самих ліберах — все одне й те саме: ненависть до українців і всі навколо їм щось повинні. Ті ж опозиціонери дуже сумували, коли режим Асада пав, бо там були російські інтереси, не можна так Росію виганяти.
Цинічний світ
Ще щодо вестернів. З останнього: можна просто увімкнути подкаст Алекса Фрідмана із Зеленським й побачити абсолютно дитячий погляд на росіян, на те, що Путін любить свою країну, та й чому би нам просто нє сєсть за стол пєрєговоров.
В такому цинічному й наповненому подвійних стандартів світі ми живемо. Нічого не робити з цим — не варіант, так вчиняють московити, ми ж не такі. Так, це важко, будь-яка боротьба складна, але потрібна. На жаль, поки живе покоління, яке пам'ятає часи Холодної війни, буде багато перепонів. Так само й у нас — тих, хто ностальгує за совком вже не переконаєш у переважній кількості випадків, навіть падаючими ракетами, енергетичним і продовольчим терором і вбивчою війною.
Країна-гній
Ця країна-гній має стільки території, але їм все мало. Не дивлячись на те, що вони виграли в сировинну лотерею, маючи стільки копалин з надр землі, росіяни просто не можуть і не прагнуть зробити свою країну економічно великою, й самим змагатись не зброєю, а мізками і цивільними ринковими методами. Цим вони нагадують пересічну африканську країну, де є діаманти, золото та багацько інших природних ресурсів, але також в більшості цих держав є еліти, які збирають усі вершки, тримаючи населення в злиднях + низький розвиток освіти + наслідки столітніх колонізацій + слабкий розвиток інших сфер економіки + небажання Заходу дійсно допомогти. З Африкою все зрозуміло, їм ще десятиліття долати наслідки минулого, спричиненого метрополіями, проте Росія була то метрополією значну частину історії, після того як ханська рука ослабла.
Є певні арабські країни, які мають купу нафти, і вкладаються в себе, причому ті ж Об'єднані Арабські Емірати почали себе розвивати за допомогою розробки родовищ і продажу нафти ще з 60-х років минулого сторіччя. Дубай з'явився не відразу, це плід роботи багатьох десятиліть, успіхи яких ми бачимо тільки останні 20 років. Є великі розвинені країни, є маленькі, що головне, без як таких ресурсів, накшталт Японії, а є Росія — країна-невдаха, яка весь час хоче самоствердитись і компенсувати свої недолугі невдачі побєдоносними загарбницькими війнами.
Підписуйтесь в Telegram
