Ми повинні навчитися розмовляти про психотерапію як про щось, що є частиною нашого життя, а не щось незрозуміле й віддалене. В нашій реальності постійно виникають різні проблеми та випробування, тому ми маємо стати своїми партнерами у спробі розуміти наше життя таким, яким воно є. Важливо зрозуміти, що відбувається в наших думках, емоціях та поведінці. «Основна ідея моєї праці – допомогти зрозуміти людині свій стан і тоді або спробувати його змінити або навчитись з ним жити», — зазначає Володимир Станчишин.
The Ukrainians про нього пишуть так: «У 2019-му він разом із колегою Катериною Ковалишин заснував, а потім очолив Центр психічного здоров’я «Лабораторія змін». Ось уже два роки Володимир не тільки провадить приватну практику, як раніше, а й разом з однодумцями займається просвітництвом у психології: на його лекції збираються повні зали, а українське видавництво, замість перекладати популярну іноземну книжку з психології, видає текст «Стіни в моїй голові», базований також і на українській практиці»
Книжка Володимира Станчишина «Стіни в моїй голові» — це спроба поговорити про тривожність, депресію, соціальні фобії та різні психологічні розлади, як про речі, що є невід’ємною складовою нашого життя. Як пише автор:
Наша мета - не подолати тривогу, наша мета — бути зі своєю тривогою.
Станчишин стверджує, що ми всі є тривожними і в цьому немає нічого надзвичайного. Головне потрібно зрозуміти, що тривога супроводжує нас усе життя й відіграє важливу роль у нашому існуванні.
«Стіни в моїй голові» нагадують довідник самопомочі, що ідеально підійде для тих, хто ніколи не цікавився психологією, має тривожні думки чи розлади, панічні атаки і не знає, що роботи, також для тих, хто розуміє, що треба на терапію, але боїться. Адже тут можна познайомитись з тривожністю і навчитись розрізняти свої реакції краще, і краще розуміти, що базово вони є хороші і правильні, просто іноді реакції виходять з-під контролю. І тоді виникають різні порушення, які можуть ускладнювати життя. Тут можна прочитати про те, яка механіка нав’язливих думок і обсесивно-компульсивних розладів, як працює панічна атака, що таке посттравматичний стресовий розлад і як він виглядає. Що таке депресія і як з усім цим жити. Що таке терапія в цілому. Це така книжка, яку треба читати не для дослідження статистики, а для дослідження власного досвіду. Якщо поволі проаналізувати кожну ситуацію, кожний розділ, то можна зрозуміти багато того, з чим стикався, і не до кінця розумів раніше. Однією з родзинок тексту є розділи і вставки, де міститься базовий опис фізіологічних реакцій і будови мозку, що дає розуміння — наша психіка, і наші розлади можуть, як давати фізичні наслідки, так і бути спричиненими фізіологічними особливостями, хімічними реакціями тощо. Наведу приклад:
«Аби втекти від небезпеки, слід швидко визначити якийсь напрям, перепони, які треба буде здолати, а отже, мозок дуже швидко має вирішити певну кількість завдань. Щоб мозок міг швидко виконати багато завдань, йому потрібен притік кисню. Тому він починає сигналізувати: “Дайте мені більше кисню!” Кисень міде до мозку через кров. Значить, у мозок, аби він швидше думав, має надходити більше крові. Щоб кров циркулювала швидше — правильно — має частіше битися серце. Усе просто: серце б’ється частіше — кров циркулює швидше — кисень доходить до мозку. Що треба зробити, аби кров сильніше насичувалася киснем? Глибоко і часто дихати.
Що відбувається далі? Ви починаєте пітніти. Для чого? Щоб охолодитися. Також мозок вирішує, які органи важливі, щоб втекти, а які – ні. Шкіра неважлива для втечі, тому мозок може забирати в неї кров і пускати її туди, де вона більше потрібна. Через це ми блідшаємо. Ми маємо різні групи м’язів: є ті, які відповідають за стояння, а є ті, які за біг. І коли нам треба тікати, кров починає потрапляти в ті м’язи, які відповідають за біг. Але якби ви стояли, м’язи, які відповідають за стояння, здавалися б ватними».
Ви помітили, якими реченнями пише автор? Весь текст подано в легкій для сприйняття формі (без купи завумної термінології), просто, змістовно, без води, з гумором. Однією з причин, чому людям важко підійти до вивчення своїх проблем, є складність інформації — психологи та різні інформаційні джерела рідко говорять та пишуть так, щоб їх зрозуміла людина без вищої дидактичної освіти. Тож Володимир Станчишин книгою «Стіни в моїй голові» створює перший місточок розуміння. Він не перефразовує дослідження американських науковців, а говорить про свої спостереження психолога-психотерапевта в українському контексті, часто згадує власний досвід, адже за кабінетом — така сама тривожна людина.
Для опису розладів та станів автор використовує алегорії, пояснює психологічні процеси на більш зрозумілих і знайомих прикладах. Наприклад:
Приміщення не горить, а датчик пищить (про панічну атаку).
Наші думки — зграя ворон, яка летить над головою, а ми не можемо її зупинити.
Ви чекаєте на трамвай №6, але їде №9. Ви стоїте далі й продовжуєте чекати на потрібний трамвай. Те саме відбувається з думками. Коли в голову залазять різні жахливі речі, я просто маркую їх : “Окей, а от і жахливі думки”, — і чекаю інших, не намагаючись із ними нічого вдіяти. Я ж не можу зробити так, щоб трамвай №9 не їхав по колії №6, але я можу його просто пропустити.
Як каже Володимир Станчишин — знати факти про тривогу й депресію справді корисно, але всі ми розуміємо, що інколи самих знань замало, потрібен хтось, хто допоможе їх реалізувати саме під ваш конкретний випадок. Останній розділ книги присвячений не менш важливій темі — вибору свого психолога або психотерапевта. Автор розписує безпосередньо про вибір спеціаліста, про оплату, конфіденційність, тривалість сесії та терапії, про речі, які ми боїмося запитати у психотерапевта тощо.
Ця книга не зможе (та й не мусить) вилікувати від розладів, вирішити ваші проблеми, але вона однозначно зможе стати першим кроком у допомозі собі (самостійно або ж з психотерапевтом).
