Рецензія. Самвидав. “Стрімер“

Опублікую ще одну стару свою рецензію з Аркуша. А в четвер вже буде нова і свіжа і надалі буду пробувати триматись ритму понеділок-рецензія на паперову, четвер-рецензія на самвидав.

Цього разу це про "Стрімера" Івана Дурського. Цей текст максимально просто знайти, він буквально перший в топі по книжкам на платформі.

дісклеймер 1: в тексті максимальна кількість спойлерів. Або ідіть і прочитайте спочатку текст, або вам буде нічого не зрозуміло.
дісклеймер 2: це суб'єктивна рецензія, де я орієнтуюсь на власні смаки та уявлення про літературу.

Власне, саме тому що це найпопуляніший текст на платформі, я спочатку і вирішив придивитись до цього роману. Тож, темне фентезі і антиутопія в поєднанні з концепцією стрімінга з сучасного інтернета. Це могло бути цікаво або ні. Другим вирішальним фактором було те, що як я прочитав в післямові (ну звісно я читав її першою!) автор намагався окрім іншого рефлексувати війну. Не війну взагалі, а ось цю війну, нашу. Ту, що з 14го року, як мінімум. Це я вже не став би пропускати.

Тож, почнемо, як завжди з плюсів:
Найбільший і найвагоміший це сам факт оцієї співвіднесеності з реальністю, з тим що відбувалось і відбувається тут. Відсилочки на меми і до болю знайомі ситуації. Це чіпляє. Як я бачив в комментах, це прям багатьох чіпляє. І це добре, звісно, бо про війну треба говорити і тим паче треба було говорити тоді, коли текст писався (тобто до 24 лютого, як я зрозумів). Дехто з читачів може мені заперечити, мовляв, подивіться! Автор сам заплутався в аналогіях і метафорах і його чудовиська явно складніші і людяніші ніж наші реальні росіяни і взагалі в романі далеко не все однозначно та ще й фіналу немає. Звісно немає і звісно неодонозначно. Бо аналогії завжди неточні, а фіналів не буває в реальному житті. Текст має ставити питання, а не давати відповіді. Інакше то була б зовсім банальна пропаганда і читати таке не хотілося б.
Плюс номер два - автор не шкодує персонажів і дозволяє їм страждати і потрапляти в халепу. Без цього в цьому жанрі було б важко писати щось хоч трохи цікаве і часто саме безжальність автора допомагає зрушити сюжет далі.
Третій плюс - почуття того, що є певний розвиток масштаба і це зроблено досить органічно. Якщо на початку наш герой не дуже розумний і дуже, скажімо так, екзистенційно обмежений, тобто має дуже вузький і примітивний набір мотивацій і взагалі погляд на світ, то поступово сюжет змушує його виповзти з цієї мушлі і почати щось розуміти про життя. І це явно зроблено спеціально і послідовно.

Тепер перейдемо до того, що мене в цій книзі бісило:
По-перше, з цією обмеженістю, яку я позитивно описав в попередньому пункті, автор таки трохи перегинає. Ну, на мій смак. Герой вже якось демонстративно тупить. І не тільки він. Туплять і демонструють відсутність стратегічного бачення буквально майже всі. А часом здається, що всі без винятку. Але якщо здатність до логічного інтелекта і планування деякі мешканці цього світу ще намагаються демонструвати, то з емоційним інтелектом і емпатією тут погано. Зовсім. У всіх без винятків. Що робить, нажаль стосунки між персонажами досить пласкими. Ну і таке ще спостереження: якщо при описі стосунків героя з побратимами чи там вчителем автор хоч трохи старався, то міжстатеві стосунки в тексті і жіночі персонажі це катастрофа. Мені, як чоловіку з профеміністичними поглядами було дуже соромно це читати. Жінки тут виконують роль переважно служебну, як об'єкт сексуального потяга чи об'єкт ритуальної заботи. Чи як жертва по якій треба страждати (звісно ж Гера, у якої був хоч якийсь шанс на агентність дуже трагічно помирає). Та і за чоловічими персонажами з емоційним діапозоном табуретки спостерігати сумно, як вже на те. Звісно головний герой намагається якось щось проживати, але виходить у нього погано. Так, я розумію, що там у більшості персонажів птср і ці проблеми з емоційним інтелектом - логічний наслідок. Але ж ну можна було б на контрасті показати когось не травмованого, хіба ні?
По-друге, в мене є ряд моментів стосовно побудови світу, які мені муляли. Переважно, я так здогадуюсь, тут проблема в тому, що автор все це колись задумував як комп'ютерну гру. І вуха досі стирчать, так. І роблять текст схожим на якісь богомєрзкі літрпг і новелізації "Сталкера", прости господи. Оці сюжетні повороти, за якими вгадуються квести і система репутацій серед фракцій, оці безкінечні бійки, оця підвищена увага до спорядження... Ну, якщо ми вже пишемо книгу, то воно все зайве, якщо чесно. І трохи штамповане. Ну не працюють так банди в реальному світі, тільки в іграшках. Про заставу мисливців на третій сірій, яка десятиліттями виживає без логістики і такі інші речі, я взагалі мовчу. Досить дивно працює інтернет в цьому світі - з одного боку він є і є у всіх, бо інакше професія стрімера не має сенса. З іншого боку, важливі моменти про світ герої не можуть дізнатись так, ніби у нас середньовіччя і отримти достовірну інфу з сусіднього міста неможливо. І як це має працювати-то? Ну і ще про світ - дуже мені було мало пояснень про механізми за якими він працює. Я прочитав всю книгу і так і не зрозумів що за розлом, як існували чудовиська до нього, чому воно сталось все. Ну до того ж трохи вкурвлювало, що автор взяв монстрів зі всіх традицій у найстереотипніших проявах, нічого творчо не осмислював, просто змішав в оце випустив гуляти. Вампірські клани стирені зі "Світу Темряви" то взагалі не дуже ок, як на мене. Короч, цей підхід з ігр "пофігу що воно, пофігу як з'явилось, просто хапай обріз і стріляй" тут працює для мене не дуже добре. Може я просто старий сноб і не є ЦА, а книжка написана для простих пацанчиків, яким на початку і є Орест. І це звісно добре, бо на простих пацанчиках тримається цей світ і звісно вони мають щось читати українською також.

Короч, як ви бачите, враження в мене знову змішані, але читати було по-своєму цікаво.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Андрій Химерний
Андрій Химерний@Chimerietz

Письменник, літкритик, дивак

95Прочитань
32Автори
12Читачі
На Друкарні з 17 лютого

Більше від автора

Вам також сподобається

  • Зоряні Війни. Суперзброя в історії далекої галактики

    Пошуки чудо-зброї і гігантоманія це тенденції які перекочували в Зоряні Війни з реального світу. Всі ми памятаємо Зірки Смерті. Але чи обмежувались пошуки вундерваффе місцевих кулібіних і набуанських художників тіки кількома найвідомішими сферичними обєктами?

    Теми цього довгочиту:

    Зоряні Війни
  • Глава xii

    Робота була важка, іноді аж надто важка, але Василю подобалося. Завдяки тому, що ніде не затримувались довше тижня, життя набуло особливого циганського шарму. Лише інколи, по ночах, коли не вдавалося швидко заснути, хлопець неабияк сумував.

    Теми цього довгочиту:

    Фентезі

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Зоряні Війни. Суперзброя в історії далекої галактики

    Пошуки чудо-зброї і гігантоманія це тенденції які перекочували в Зоряні Війни з реального світу. Всі ми памятаємо Зірки Смерті. Але чи обмежувались пошуки вундерваффе місцевих кулібіних і набуанських художників тіки кількома найвідомішими сферичними обєктами?

    Теми цього довгочиту:

    Зоряні Війни
  • Глава xii

    Робота була важка, іноді аж надто важка, але Василю подобалося. Завдяки тому, що ніде не затримувались довше тижня, життя набуло особливого циганського шарму. Лише інколи, по ночах, коли не вдавалося швидко заснути, хлопець неабияк сумував.

    Теми цього довгочиту:

    Фентезі