Очі мої стікають річками --
Наповнюють рота срібним кришталем,
Я його випиваю неначе нектар,
Це моя втіха - це мій житєвий трактат.
Тиша мене гризе як терміти,
Від долу до стріхи, до самої кістки,
Все вигризає неначе Альпи,
Вони в цьому майстри понад майстрами.
Мене все викручує наче цунамі,
Холод тече по моїм судинам,
Нічого не вдіять у цьому стані,
Лиш Хельзі молитися у пердсмертному танці.
Безодня мене вже не прийме.
Я утоплюся в дурмані,
В тому що з небесами,
Танцює понад полями.
Крик мій поволі стиха,
Немає йому вороття,
Все з мене вижав неначе з доща,
А поля, так і - не розквіта.
Продовжу кричати, та вже без сліз,
Непотрібні вони поміж цих гріз.
Вони омиють мене м'яким дощем,
Та тихо промовлять "-......"
