Назва Гоосайя складена з ієроґліфів Оплумської(авторської) мови “гоо” - звук та “саї ” - початок, означає “звукотвір”.
Це символьна система, що заснована на заглушенні дзвінких звуків для утворенні інших(Б-П, Ґ-К, Дж-Ч, Дз-Ц тощо) та їх візуальній клясифікації по тому, якими загальними частинами мовного апарату вони утворюються.
Її придумала сутність, що створила на Оплумії людей, вписавши розуміння цих символів на рівні DNA. Ось такий ось супер баф.
Голосні: О, У, А, И, Е;
Загальні/дальні: Й(хь), Г(х), Ґ(к), R(~sh), Ў(~ф), Ng, “французька” Р(~рш) і порожня літера(звучить як запинання);
Передньоязикові: Д(т), Ж(ш), Дж(ч), Р; З(с), Th-З(Th-с), Дз(ц); Н, Л;
Губні: В(ф), Б(п), М.
Варто зауважити, що голосні вимовляються більш з “м’яким початком”, а щоб позначити чіткий(звичний для нас) початок голосної, перед нею треба поставити порожню літеру, без неї ж вони звучатимуть наче з ледве чутною Г. А - [(г)а], за спеціяльною транскрипцією, де літера в дужках є заглушеною.
Пом’якшення(галка над літерою) голосних впливає на також пом’якшення приголосних перед ними, а заглушення(риска над літерою) голосних робить їх близькими по глухості як приклад до звуку У в японському імені サスケ[сас(у)ке], у тей час посилення(підкреслення) однієї літери, слова, або речення слугує акцентом на літері, слові, або знаком оклику в кінці речення відповідно, в кириличній транскрипції це позначається великими літерами.
Я, взагалі, митець по свóїй натурі.
Не зможу померти, залишивши
Ніц в моїй рідній культурі.
То ж буду писати, гадати і знати
Про все своє, власне, незнане нікому,
Що леже в душі моїй. Що тут казати...
Не дайте померти, Моєму, людському.
