Як у Грузії, так і в сепаратистському регіоні Абхазії зростають припущення, що Кремль, можливо, хоче заспокоїти грузинську владу, створивши ілюзію повернення контролю над окупованими територіями. Хоча цей сценарій залишається непідтвердженим і здебільшого обмежується сферою чуток, його поява свідчить про те, що Москва вивчає громадську думку як у Грузії, так і за межами Кавказу.
Цей сценарій передбачає, що Кремль готовий підтримати дружній грузинський уряд в обмін на повернення спірних регіонів Абхазії та Південної Осетії. Ця теорія набула популярності після нещодавніх ознак того, що Москва простягнула Тбілісі оливкову гілку, зокрема, скасувала візові вимоги для громадян Грузії, відновила пряме авіасполучення і дала вказівки режимам в Абхазії і Південній Осетії уникати кроків, які можуть дестабілізувати грузинську адміністрацію. Слід зазначити, що дискусії про можливий референдум щодо приєднання Південної Осетії до Росії різко припинилися.
У березні з'явилися розмови, що межували з теорією змови, про можливу послугу за послугу: політична лояльність Грузії до Москви в обмін на реінтеграцію Абхазії та Південної Осетії шляхом створення конфедерації. Ці пересуди підживлювалися оприлюдненням членами опозиційної партії «Дроа» відеозапису розмови між першим віце-спікером парламенту Грузії Гією Вольським і російським бізнесменом Давидом Хідашелі, в якій нібито обговорювалася ця делікатна тема.
Оприлюднення цієї інформації виглядає як стратегічний крок Росії, спрямований на перевірку реакції суспільства на «план конфедерації», спрямований на врегулювання конфліктів в Абхазії та Південній Осетії. Хоча ідея конфедерації для реінтеграції цих регіонів періодично з'являлася на мирних переговорах, вона була здебільшого відкинута після офіційного визнання Росією цих сепаратистських територій.
Джерела в урядових колах Тбілісі вважають, що відновлення уваги до конфедерації пов'язане з нагальною потребою Росії в нових транспортних коридорах в умовах західних санкцій. Відновлення залізничних маршрутів з Росії через Абхазію до Грузії і далі на південний схід розглядається як стратегічний пріоритет для Кремля, який активно зміцнює свою «зону безпеки» в регіоні. На думку Москви, грузинсько-абхазько-південноосетинська конфедерація може слугувати стратегічним проектом для поглиблення її впливу на Тбілісі і потенційно повернути Грузію в бік НАТО.
Тим часом, у Сухумі скептично ставляться до обговорення можливого конфедеративного устрою. Цей маневр може бути покликаний відвернути увагу грузинської громадськості від повзучого авторитаризму в країні, включаючи нещодавнє ухвалення суперечливого закону про «іноземних агентів», що нагадує репресивну політику самої Росії.
Згідно з дипломатичними джерелами, грузинські офіційні особи все ще сумніваються в тому, що конфедерація коли-небудь стане реальністю, відкидаючи нинішні дискусії як рекламний трюк, організований правлячою партією «Грузинська мрія».
Ключові сторони зацікавлені в конфедерації:
Місцеві лідери в Абхазії та Південній Осетії:
Деякі фракції в цих регіонах час від часу виявляють зацікавленість у вивченні конфедеративних домовленостей, зокрема, як способу забезпечення більшої автономії або формального визнання без повної реінтеграції в Грузію.
Грузинські політичні діячі та аналітики:
Деякі грузинські політичні аналітики та більш помірковані фракції в Грузії пропонують конфедерацію як потенційний компроміс. Ідея полягала б у наданні значної автономії Абхазії та Південній Осетії при збереженні територіальної цілісності Грузії.
Міжнародні посередники:
Такі організації, як Європейський Союз (ЄС), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та інші міжнародні посередники беруть участь у спробах встановлення миру і можуть підтримати творчі рішення, такі як конфедеративний устрій, якщо це призведе до довгострокової стабільності в регіоні.
Стратегічні інтереси Росії:
Позиція Росії є більш складною. Хоча вона підтримує незалежність Абхазії та Південної Осетії, вона може розглянути конфедеративне рішення, яке надасть цим регіонам фактичну автономію, зберігаючи при цьому їхню політичну орієнтацію на Москву. Однак, Росія загалом віддає перевагу збереженню цих регіонів як незалежних утворень, щоб утримати Грузію поза західними сферами, такими як НАТО.
Основні виклики:
Брак довіри: Між грузинським урядом і владою Абхазії та Південної Осетії існує глибока недовіра.
Геополітична напруженість: Вплив Росії ускладнює можливість створення конфедерації, оскільки Росія визнає незалежність цих регіонів і має там військові бази.
Суспільні настрої: У Грузії існують сильні настрої проти будь-якого рішення, яке б легітимізувало незалежність сепаратистських регіонів, що робить ідею конфедерації політично чутливою.
Підсумовуючи, можна сказати, що, хоча деякі сторони виявляють інтерес до конфедеративного устрою як потенційного механізму вирішення конфлікту, це питання залишається складним і суперечливим з огляду на більш широку геополітичну і внутрішню динаміку в регіоні.
Ідея конфедерації в Грузії (Кавказ) з'явилася нещодавно через поєднання внутрішнього тиску, регіональної динаміки та мінливого геополітичного ландшафту. Існує кілька факторів, що сприяють відновленню інтересу до конфедеративного устрою, особливо щодо сепаратистських регіонів Абхазії та Південної Осетії.
Основні причини виникнення ідеї конфедерації
Переговори, що зайшли в глухий кут, і заморожені конфлікти:
Конфлікти в Абхазії та Південній Осетії значною мірою «заморожені» з часів російсько-грузинської війни 2008 року, без значного прогресу на шляху до довготривалого врегулювання. Обидва регіони проголосили незалежність за підтримки Росії, але залишаються практично невизнаними міжнародним співтовариством.
Ця патова ситуація спонукала деяких політичних аналітиків і зацікавлених сторін розглядати нові структури, такі як конфедерація, як можливий компроміс, який міг би вивести ситуацію з глухого кута і сприяти нормалізації ситуації.
Зміна геополітичного клімату в регіоні:
Ширше геополітичне середовище на Кавказі змінюється, особливо після війни у Нагірному Карабасі 2020 року, яка призвела до відновлення російського впливу в регіоні, а також до посилення залучення Туреччини та західних держав.
Оскільки регіональні держави, такі як Росія, дедалі більше зосереджуються на власних викликах (наприклад, війна в Україні), для Грузії може з'явитися можливість переглянути свій підхід до вирішення внутрішніх конфліктів з нової точки зору, включаючи ідею конфедерації.
Зростаючі заклики до автономії:
У Грузії тривають дискусії про децентралізацію та надання більшої автономії її регіонам. Прихильники конфедерації вважають, що надання значного самоврядування Абхазії та Південній Осетії може стати способом реінтеграції цих регіонів у грузинську державу.
Ця модель потенційно може запропонувати цим регіонам автономію, якої вони прагнуть, і водночас гарантувати, що вони залишаться під формальним суверенітетом Грузії, таким чином вирішуючи питання як територіальної цілісності Грузії, так і прагнення регіонів до самоуправління.
Вплив зовнішніх гравців:
Росія, яка наразі має військову присутність як в Абхазії, так і в Південній Осетії, може бути відкритою до вивчення нових механізмів, які б дозволили їй зберегти вплив, водночас зменшивши витрати на пряму підтримку цих регіонів. Конфедерація могла б стати проміжним варіантом між повною незалежністю і реінтеграцією до складу Грузії.
Крім того, Європейський Союз та інші західні гравці можуть заохочувати діалог навколо альтернативних політичних структур як частину своєї ширшої стратегії стабілізації регіону та протидії російському впливу.
Економічний тиск і регіональне співробітництво:
І Абхазія, і Південна Осетія стикаються з економічною ізоляцією та відсталістю через свій невизнаний статус. Конфедеративна модель може відкрити шляхи для економічного співробітництва, допомоги у розвитку та інвестицій, що принесе користь усім зацікавленим сторонам.
Грузія, яка прагне тісніших зв'язків з Європейським Союзом і НАТО, може розглядати конфедерацію як спосіб стабілізувати свою внутрішню ситуацію і покращити свої шанси на інтеграцію із західними інституціями.
Внутрішньополітичні зрушення:
У Грузії відбуваються зміни в політичному ландшафті, які можуть підштовхнути до обговорення конфедеративних рішень. Деякі політичні фракції можуть розглядати конфедерацію як прагматичне вирішення застарілих конфліктів, особливо якщо вони вважають, що це може принести стабільність та економічні вигоди.
У Грузії також відбувається зміна поколінь у керівництві, і молодші, більш прагматичні політики потенційно можуть бути більш відкритими до нетрадиційних рішень, таких як конфедерація.
Виклики на шляху впровадження конфедерації в Грузії
Хоча ідея конфедерації має певні потенційні переваги, вона стикається зі значними викликами:
Недовіра та історичні образи: Між грузинським урядом і владою Абхазії та Південної Осетії існує глибоко вкорінена недовіра, яка посилюється роками конфлікту і ворожою риторикою.
Російський вплив: Роль Росії як основного спонсора Абхазії та Південної Осетії ускладнює будь-яке конфедеративне об'єднання. Росія може не повністю підтримати рішення, яке зменшить її контроль над цими регіонами.
Громадська думка в Грузії: Багато грузинів виступають проти надання будь-якої форми визнання або підвищеного статусу сепаратистським регіонам, побоюючись, що це може призвести до подальшої фрагментації країни.
Правові та конституційні перешкоди: Впровадження конфедеративного устрою вимагатиме значних правових і конституційних змін у Грузії, які можуть бути політично суперечливими.
Відродження ідеї конфедерації в Грузії відображає прагматичний пошук шляхів вирішення давніх конфліктів. Це зумовлено поєднанням внутрішніх потреб у стабільності, мінливою регіональною динамікою та зовнішнім тиском, спрямованим на досягнення довготривалого миру. Хоча концепція не позбавлена проблем, вона являє собою спробу врахувати складні реалії на місцях і може стати кроком до більш стабільного та інтегрованого Кавказького регіону.
Однак ми вважаємо, що ідея грузинської конфедерації згодом може бути використана Москвою як переговорна модель для врегулювання ситуації в Україні. Вводячи цю концепцію в публічний дискурс, Москва, схоже, промацує ґрунт для стратегії, спрямованої на створення ілюзії врегулювання конфлікту і повернення окупованих територій - при збереженні повного контролю над ними.
Такий підхід дозволяє припустити, що Кремль, можливо, вивчає шляхи відтворення подібної структури в Україні, де він міг би створити видимість миру і територіальної реінтеграції, не втрачаючи при цьому свого впливу. Висуваючи ідею конфедерації в Грузії, Москва, ймовірно, оцінює міжнародну реакцію і створює прецедент, який може бути адаптований до її ширших геополітичних амбіцій, особливо в регіонах, де вона прагне зберегти свої позиції, незважаючи на офіційні поступки.
Застосування концепції конфедерації в контексті України, особливо у зв'язку з конфліктом на Донбасі та в Криму, є складною і потенційно суперечливою ідеєю. Однак, якщо розглядати її як теоретичний підхід до вирішення територіальних суперечок і досягнення стабільного миру, можна провести кілька паралелей і потенційних реалізацій з ідеєю конфедерації на Кавказі (наприклад, конфлікт Грузії з Абхазією і Південною Осетією).
Ключові міркування щодо впровадження конфедерації в Україні
Автономія в рамках єдиної держави:
Конфедеративний устрій надасть значну автономію сепаратистським регіонам Донецької та Луганської областей (разом відомим як Донбас), залишаючи їх формально в межах кордонів України. Це може включати контроль над місцевим самоврядуванням, мовною політикою та економічними питаннями, в той час як зовнішня політика і оборона можуть залишатися в компетенції центрального уряду в Києві.
Крим, який був анексований Росією у 2014 році, представляє більш складний виклик, оскільки його статус наразі є предметом міжнародної суперечки, але контролюється Росією. Конфедеративне рішення могло б передбачати надання Криму певного особливого статусу у складі України, але це вимагало б значних дипломатичних переговорів з Росією.
Децентралізація та розподіл влади:
Подібно до пропозицій для Грузії, Україна могла б запровадити децентралізовану політичну систему, яка пропонує високий рівень самоврядування регіонам з відмінною культурною, мовною або політичною ідентичністю.
Такий підхід можна розглядати як спосіб вирішення проблем російськомовного населення на сході країни, що потенційно може зменшити напруженість і сприяти примиренню.
Гарантії безпеки та демілітаризація:
Конфедеративне рішення в Україні, ймовірно, вимагатиме міжнародних гарантій безпеки, можливо, під наглядом ОБСЄ, ООН або інших нейтральних органів, щоб забезпечити дотримання вимог усіма сторонами.
Ключовим аспектом такої домовленості буде демілітаризація зон конфлікту, можливо, з розгортанням міжнародних миротворчих сил для підтримання стабільності під час перехідного періоду.
Правові та конституційні реформи:
Для того, щоб конфедерація була життєздатною, Україні необхідно провести конституційну реформу для визначення прав та обов'язків її автономних регіонів.
Це може включати в себе створення системи, яка захищає права меншин, забезпечує справедливе представництво та встановлює механізми вирішення спорів між центральним урядом та автономними регіонами.
Міжнародне посередництво та підтримка:
Успішна імплементація Мінських угод вимагатиме широкої дипломатичної участі та підтримки з боку основних зацікавлених сторін, включаючи ЄС, США та Росію.
Мінські домовленості, які мали стати дорожньою картою для досягнення миру на сході України, можуть стати відправною точкою для обговорення конфедеративного устрою, хоча попередні зусилля зайшли в глухий кут через брак довіри та дотримання зобов'язань.
Потенційні переваги
Деескалація конфлікту: Конфедерація може запропонувати компроміс, який задовольнить деякі вимоги сепаратистських регіонів без повної передачі території, таким чином зменшуючи ризик подальшого конфлікту.
Збереження територіальної цілісності: Залишаючи Донецьк, Луганськ і, можливо, Крим формально в межах кордонів України, конфедеративний устрій може сприяти збереженню територіальної цілісності країни.
Економічне відновлення та стабільність: Зменшення конфлікту може прокласти шлях до економічного відновлення у постраждалих від війни регіонах та залучити міжнародні інвестиції.
Ключові виклики та ризики
Питання суверенітету: Багато хто в Україні (проросійські сили) може розглядати конфедеративне рішення як компрометацію суверенітету країни, особливо з огляду на побоювання подальшого російського впливу.
Брак довіри: Подібно до ситуації в Грузії, існує значна недовіра між українським урядом і владою в сепаратистських регіонах, а також між Україною і Росією.
Геополітична напруженість: Ідея конфедерації може не відповідати стратегічним інтересам ключових гравців, зокрема Росії, яка визнала незалежність Донецької та Луганської областей.
Порівняльний аналіз: Грузія проти України
Подібності: Обидві країни стикаються з сепаратистськими конфліктами, підтримуваними Росією, і мають постійні проблеми з балансуванням між територіальною цілісністю та регіональною автономією.
Відмінності: Масштаб конфлікту в Україні набагато більший, з вищим рівнем міжнародного втручання та геополітичних ставок. Крім того, правовий і політичний статус Криму є більш складним через його анексію.
Висновок
Хоча концепція конфедерації пропонує потенційну основу для вирішення територіальних суперечок, її реалізація в Україні вимагатиме значних компромісів і гарантій з усіх сторін. Йдеться про делікатний баланс між наданням автономії конфліктним регіонам і забезпеченням суверенітету та єдності української держави. Невідомо, чи буде такий підхід прийнятним для всіх зацікавлених сторін, але він може стати одним із варіантів, що розглядатимуться на майбутніх мирних переговорах.
Важливо підкреслити, що до анексії Криму півострів вже мав найвищий ступінь конституційної автономії у складі України. Цей статус надавав Криму значні права на самоврядування, включно з власним парламентом і урядом, залишаючись при цьому частиною територіальних рамок України.
Нинішні маневри Москви, такі як пропозиція конфедерації для Грузії, можуть відображати стратегію запропонувати подібні домовленості про автономію як фасад компромісу, таким чином зберігаючи вплив без повної відмови від контролю. Прецедент автономії Криму, за яким послідувала анексія, підкреслює ризики, притаманні таким пропозиціям, коли номінальна автономія може слугувати сходинкою до глибшої інтеграції під російським пануванням.
