Поклик
Посеред ночі Друїсса раптово прокинулася. У голові трохи паморочилося, а в горлі пересохло. Трохи прийшовши до тями, вона піднялася на ліктях, намагаючись зрозуміти, де знаходиться. Нарешті остаточно оклигавши, сіла на ліжку й втупилася у підлогу.
На неї холодним відтінком відбивався пейзаж з вітражу. Ру задивилася, майже забула, чому взагалі прокинулася. Годинник показував трохи за північ. Вже збираючись підвестися й піти на кухню за водою, вона раптом почула чийсь голос.
Він був геть не схожий на материн. Здавалося, що хтось шепоче просто у вухо.
Вийшовши з кімнати, Друїсса глянула у вікно, що виходило на подвір’я. Там нікого не було. Але навіть це не зупинило її. Вона мала впевнитися, що в домі справді більше нікого немає.
Заглянувши на секунду до материної кімнати, Ру переконалася, що та спить, і рушила далі. Двері відчинилися з тихим рипом. У голові миттєво спалахнули спогади вчорашнього вечора. По тілу прокотився холод, а шкіра вкрилася сиротами.
Проминувши сходи, Друїсса повільно рушила ближче до дерева. З кожним її кроком голос лунав все гучніше й гучніше.
— Повертайся додому… — нашіптував хтось.
— Усі чекають… на тебе, — пауза, — загублена принцесо…
Голос повторював одні й ті ж слова. Вони звучали виразно, але не несли жодного сенсу. І раптом він пролунав так близько, що Ру від жаху втратила рівновагу й впала на траву.
Серце калатало. Витерши подряпані руки, вона роззирнулася навколо, і її погляд зачепився за темно-фіолетові квіти.
Фіалки.
Знову вони.
Піднявшись на ноги, дівчина ще раз уважно оглянула подвір’я.
Учора ввечері їй здавалося, що цих квітів тут не було. Тепер же вони займали майже весь двір, зростаючи то невеликими групками, то самотніми стеблами серед рівно підстриженої трави.
Хоча Ру була повністю поглинута цією дивною зміною, голос не стихав. Навпаки, чим ближче вона підходила до лісу, тим гучніше він лунав.
Зрештою, вона перетнула двір і, опинившись під розлогими гілками дерева, знесилено впала на коліна. Очі злипалися, ніби хтось намагався змусити її заснути.
Вона не розуміла, що відбувається. Кінцівки відмовлялися слухатися. Не маючи сил чинити опір, Ру скрутилася клубочком просто на траві, під деревом, і міцно заснула.
Але навіть у снах вона продовжувала чути цей незрозумілий поклик.
