А далі - за розкладом:
Вічно спекотне літо, заржавіла осінь, до жаху тепла зима
Старанно вибудовувати те, що все життя руйнував
Сніг знову тане - тебе поглинає пітьма
Ти приречений на те, щоб бачити у вікнах домів, з котрих тікав, своє відображення й чужі імена
Ти приречений на те, щоб забувати й згадувати по колу, немов блукати в лабіринті, якому немає кінця
Я приречена на те, щоб клеїти захисний пластир на відкриту кульову рану та чути останній дзвонів спів
Тримати тебе на долонях - так і закохуються у світ
Ти сніг. Холодний, але не впевнена, чи крихкий
Напевно, було надто наївно очікувати, що ти прагнеш того, щоб тебе хтось зігрів
