Ця стаття є перекладом інтерв’ю «PETER FEHERVARI TALKS REQUIEM INFERNAL AND THE DARK COIL», яке Петер дав порталу Track of Words у 2019 році.
Переклав @st_neOh для телеграм-каналу Крипта Архівіста з дозволу Майкла Додда та Петера Фегерварі.
Навіть серед розмаїття обдарованих письменників Black Library яскраво виділяється неповторний талант Петера Фегерварі – автора (серед іншого) романів Fire Caste, Cult of the Spiral Dawn та Requiem Infernal. Ще в травні 2018 року я розмовляв з Петером про його натхнення, стиль письма та унікальний погляд на Warhammer 40,000, сподіваючись згодом записати продовження. І от, після року з гаком очікування, другу частину, в якій Петер (за його словами) "розкриває вкриті мороком таємниці Requiem Infernal та глибоку безодню Темного Плетива", нарешті завершено.
Сюди увійшов абсолютно весь запланований спочатку матеріал – заглиблення у Темне Плетиво й сюжетний взаємозв'язок історій Петера – а також такий приємний бонус як детальний розбір персонажів і тем Requiem Infernal. Вважайте цей текст розширеною версією моєї рубрики Rapid Fire, приправленою захопливим, детальним стилем відповідей Петера. Якщо ви хочете знати, чого очікувати від Requiem Infernal, або ж уже прочитали його та бажаєте глибше зрозуміти думки Фегерварі – то точно знайдете в інтерв'ю багато цікавого й корисного (зокрема тут буде рекомендована послідовність читання Темного Плетива)!
Отже, без зайвих передмов – перейдемо до запитань.
Track of Words: Як би ти описав Requiem Infernal тому, хто хоче більше дізнатися про цю книгу?
Петер Фегерварі: По-перше, вона складна. Вже вступна частина роману, ‘Exordium’, попереджає, що майбутня подорож буде важкою та позбавленою чітких відповідей. Навіть зрадницькою. Знаю, я встиг заробити собі репутацію автора загадкових історій-головоломок, однак Requiem Infernal перевершує усі мої попередні роботи разом узяті. Якщо ви не збережете чистий розум, оповідь зрадить вас.
Я не перебільшую! Попередження абсолютно щире, і якби я міг, то вписав би його на звороті книги жирним шрифтом. Історія вимагає від читача виявляти неабиякі дедукцію й інтуїцію, адже без них не вийде розплутати всі її сюжетні нитки та, насамперед, зрозуміти головну таємницю. Через це роман підійде не всім шанувальникам 40k, особливо тим, хто надає перевагу його ігровій частині. [Однак тим, хто любить більш темну та інтелектуальну сторону 40k, він точно стане до вподоби!] Сторінки Requiem – це незнайома земля. До прикладу, там зустрічаються Адепта Сорорітас, але представлені вони явно неортодоксальною сектою Останньої Свічки (що складається одночасно з орденів Мілітант, Госпітальєр та Діалогус). Те саме стосується втягнутого в конфлікт, побитого підрозділу Астра Мілітарум – у кодексі ви його не знайдете.
Там ніщо не є тим, чим видається спочатку. Втім, сподіваюся, тернистий лабіринт Requiem винагородить охочих крізь нього пройти. Хоча роман було написано ще до появи Warhammer Horror, я прагнув привернути увагу читачів за межами сталої фан-бази, особливо орієнтуючись на поціновувачів горорів.
Це підводить мене до другого пункту. Requiem – повноцінний роман жахів з акцентом на страх та темні секрети, а не військова фантастика з усім її екшном та героїкою. Звісно, в ньому присутні кілька напружених бойових сцен, навіть велика битва у фінальному акті, але ключові протистояння носять психологічний та духовний характер. Попри кілька вельми кривавих моментів, загальний тон роману залишається задумливо-серйозним та стриманим. За лаштунками жорстокості та боді-горору розігрується істинний, метафізичний жах.
Безсумнівно, така відповідь ризикує відлякати деяких потенційних читачів, але особисто я хотів би, щоб ті, у чиїх душах оселився сумнів, розвернулися до книги спиною, а не придбали її та розчарувалися.
Track of Words: Які з розкритих у книзі тем ти б назвав головними?
Петер Фегерварі: Перш за все, це книга про Хаос.
Я завжди ставився до Хаосу як до духовного недугу, що проростає з психічних розладів. У всесвіті, де розум головує над реальністю, душевна слабкість може буквально перетворити тіло на почвару – а в найгірших випадках, спотворити сам світ. Я вже детально розповідав про цю концепцію у своєму попередньому інтерв'ю для ToW, тому повторюватися не стану, лише скажу, що Requiem Infernal – моє найповніше та найамбітніше дослідження її роботи.
Отже, однією з головних тем роману є сила віри – або, якщо узагальнити, переконання – у галактиці, де міцна віра безпосередньо впливає на матеріальний світ. Ключем до розуміння цієї ідеї стали самі персонажі. Здійснювана ними подорож – як фізична, так і ментальна, – викриває багатогранну, часто спокусливу, але майже завжди руйнівну природу Хаосу. Щоб ефект відчувався в повній мірі, було вкрай необхідно наділити героїв переконливим минулим та створити їм потужні сюжетні арки, зважаючи на які, їхні долі стануть заслуженими та значущими. Ще над жодними іншими персонажами я не працював так ретельно, як над ними. Але про це трохи згодом...
Інша головна тема – згубний вплив таємниць та брехні, особливо в питаннях релігійного толку. В решті-решт, не дарма натхненням мені стало Ім'я троянди Умберто Еко, де в стінах віддаленого абатства ховалася страшна таємниця.
Track of Words: Твої твори відомі тим, що усі вони пронизані нелінійним сюжетним зв'язком – Темним Плетивом. Як би ти описав його тому, хто ще не встиг ознайомитися з твоїми історіями?
Петер Фегерварі: Темне Плетиво – це неофіційна назва, яка закріпилася за усіма моїми творами. Здається, вигадав я її кілька років тому, відповідаючи на чиєсь запитання на Bolthole (нині зачинений форум присвячений літературі BL, створений письменницею Сарою Ковквелл у 2009 році після закриття офіційних форумів «Бібліотеки» – прим.). Відтоді вона живе власним життям, зародившись випадково, як і належить такій непередбаченій та невпинній у своєму розвитку сутності.
По суті, Плетиво – величезний клубок сюжетних ниток, що тягнуться крізь час та простір, химерними способами поєднуючи персонажів, місця і події, дозволяючи людям "випадати" з однієї історії в іншу крізь прогалини в тканині реальності. Світи, пронизані подібними розломами, стали невід'ємною частиною моєї розлогої сюжетної арки – або, радше, арок. Ось чому Федра, Витарн, Сарастус та Облазт часто зустрічаються на сторінках моїх оповідей – хоча в майбутньому я сподіваюсь додати ще кілька місць до цього планетарного гобелену. Гадаю, зараз йому конче не вистачає пустельної планети, що я хотів би виправити.
Також Плетиво можна вважати проявом Хаосу, що щупальцями своїх історій проник у наш всесвіт, ламаючи четверту стіну. Зрештою, віра формує світ, а історії можуть формувати віру...
Track of Words: Ти заздалегідь пропрацьовуєш структуру Темного Плетива чи зв'язок між різними його історіями виникає безпосередньо під час написання?
Петер Фегерварі: Його задум сходить аж до Плетива Долорози у Fire Caste. Той, поглинений задушливими джунглями лабіринт річок, що ведуть водночас всюди та нікуди, став маленькою копією-відображенням набагато величнішого та складнішого книжкового Темного Плетива. Звісно, на той момент чіткої ідеї в мене ще не було, лише неясні обриси майоріли десь на периферії фантазії, тож кілька героїв загадковим, нерозгаданим чином зникли серед лісів Федри. Я не був впевнений у їхній долі, але точно відчував, що вона чекає десь в іншому місці. Деякі з тих таємниць згодом було розкрито, тоді як інші продовжують ховатися поміж тіней – як від мене, так і від читачів.
Навіть зараз я орієнтуюся Плетивом плюс-мінус так само. Попри наявність кількох нормально прописаних сюжетних ліній (зокрема Ангелів Сяйних/Покаянних), більшість все ж розвиваються по ходу справи, а ті, які я вже начебто пропрацював, найімовірніше зміняться тільки-но я сяду за пов'язаний із ними твір. Розумієш, робота над Плетивом це радше відкриття нового, аніж планування – саме тому я вважаю себе передусім його дослідником, а не архітектором.
Це також стосується мого підходу до написання загалом. І, можливо, якраз через це я вважаю Плетиво таким привабливим. Ми чудово один одному пасуємо! Зазвичай я пишу керуючись інстинктом, шукаю шлях в міру розвитку історії, а не просто з'єдную між собою крапки заздалегідь визначеного плану.
Тому в мене неминучі біди з синопсисами.
Мій розум працює дещо іншим шляхом і не визнає у творчості жодних планувань, тож писати грамотні синопсиси мені вельми складно, а дотримуватися їх – ще важче. Це часто спричиняє різноманітні проблеми, бо всесвіт у всіх нас [письменників] спільний. Тому я надаю перевагу "іграм" у окремому, темному куточку великого міфу Темного Тисячоліття, де я не заважаю колегам-авторам чи загальному робочому процесові. Але, все одно, подібний, загострений під фантазію метод написання залишається до біса трудомістким та повним підводних каменів, через що кількість написаних мною творів зостається доволі невеликою. Під час розмірковування над сюжетом я чітко уявляю окремі сцени, наприклад фінальне протистояння Айверсона з Рів у Fire Caste чи спуск до зруйнованого абатства в Cult of the Spiral Dawn, втім більша частина історії розвивається органічно. Гадаю, саме це насичує Плетиво енергією та надає його граням непередбачуваних, навіть небезпечних відтінків.
Ба більше, Плетиво уособлює мій потяг до історій без абсолютних відповідей, де залучення читача та його інтерпретації тексту грають таку ж важливу роль, як задумана автором структура. Як і про свої погляди на Хаос, я детально розповідав про цю концепцію у минулому інтерв'ю, але, думаю, повторити не завадить, бо в ній лежить душа Плетива. Якщо вона не для вас, то й Плетиво також.
Track of Words: Що ти можеш розповісти про зв'язок Requiem Infernal з іншими історіями Плетива?
Петер Фегерварі: Requiem Infernal це найважливіший з усіх творів Плетива – своєрідне філософське ядро, де протагоністи усвідомлюють Велику Картину та активно їй протистоять. Цей роман прекрасно працює і як важливе доповнення до інших історій, і як самостійний твір, тож для його розуміння вам не знадобляться широкі знання попередніх сюжетів Плетива. Вони радше виступають не обов'язковим бонусом – я ж уже згадував, що при написанні орієнтувався на ширшу аудиторію, чи не так?
Враховуючи вищесказане, я щиро вважаю Requiem Infernal найкращим можливим вступом до Темного Плетива, особливо для людей, ще не знайомих з Warhammer 40k [як доказ додаю оцей огляд на роман від не-фаната сороковника].
Track of Words: Чому ця історія? Що спонукало тебе написати саме її, а не щось інше?
Петер Фегерварі: Гадаю, раніше я вже відповів на ту частину вашого питання, що стосується теми роману. Я прагнув відійти від попередніх, невпевнених загравань з Хаосом та описати його в усій красі. Досить було зволікань! Крім того, мені дуже хотілося написати чистий горор у сетинґу 40k. Мої минулі твори звісно мали у собі деякий відтінок жахів, але Requiem Infernal дав нагоду створити повноцінний роман цього жанру. Можна сказати, дозволив здійснити давнє бажання.
До того ж, мені подобаються Адепта Сорорітас, а їхня релігійно-фанатична природа ідеально пасувала задуманому мною екзистенціальному кошмару. Зрештою, це була можливість повернутися до Витарна та таємниці, закладеної у Cult of the Spiral Dawn. Деякі читачі вважали, що я лишив там надто багато нерозкритих питань. Тож Requiem став своєрідною відповіддю на ті питання, залишаючись при цьому лише дотичним приквелом.
Track of Words: На сторінках твоїх книг часто зустрічаються персонажі-вигнанці, як-от Хрест у Cult of the Spiral Dawn та (як у цій, так і у інших історіях) різноманітні комісари, що лишилися без полків, з якими колись служили. Що змушує тебе тяжіти до таких персонажів? Та чи не міг б ти розповісти трохи більше про головних героїв Requiem Infernal?
Петер Фегерварі: Мене приваблюють історії про поранених, але рішучих людей – тих, кого мучать сумніви, почуття провини, лють чи нездійсненні амбіції, адже всі ці риси, незалежно від того, наскільки шляхетні за ними стоять мотиви, завжди ведуть до пекла. Шлях їхніх душ "униз" настільки переконливий, бо трагічний та близький нам водночас. Ось чому я намагаюся відобразити його у своїх історіях.
Головні герої Requiem, звісно ж, не є винятком.
Асенат Гіад – сестра-госпітальєрка Вічної Свічки, ордена Адепта Сорорітас рідкісного благородства, який заснував езотеричну Останню Свічку. Співчутлива та самовіддана жінка, вона уособлює ідеалістичне кредо свого ордена, але віра її недосконала. Протягом свого довгого життя вона служила сестринству багатьма ролями, деякі з яких були далеко не мирними. Пережите залишило глибокі рани в її душі. Переслідувана яскравим кошмаром, який постійно повторюється, вона повертається на віддалений світ-батьківщину, нібито щоб розслідувати чутки про падіння його вартових у єресь, але насправді – в надії упокоїти власних привидів. Те, що вона знайде серед оточеного океаном бастіону Останньої Свічки, кине надважкий виклик міцності її віри.
Йона Тайт – навпаки, прийшов у пошуках давніх примар. Одягнений у рясу мандрівного проповідника, він, як і Асенат, прожив не одне життя, а його паломництво далеке від святого. Для Йони це фінал довгого й жорстокого полювання на єретика, який прокляв його багато років тому.
Обидва – змучені душі, що переслідують непостійні, вічно-мінливі істини, які затягують їх усе глибше в прокляття, в надії на порятунок. Вони спіймані в павутиння брехні та спотворення, яка плутається ще більше у відповідь на їхню відчайдушну боротьбу, поки по той бік від тексту сам читач бореться за розуміння правди, адже коли ви вдивляєтеся у Requiem Infernal, він починає вдивлятися у вас, і те, що ви побачили, вже ніколи не вдасться забути...
Гмм, здається, я не можу писати про цю книгу, не потрапивши знову під її вплив. Зрештою, я вдивлявся у найтемніші її глибини.
Track of Words: Для історій Темного Плетива ти щоразу вигадуєш унікальний, цікавий та не схожий на інші полк Імперської Гвардії. У Requiem Infernal таким полком є Безодневі штурмовики Езордіо – що ти можеш розповісти нам про цих хлопців?
Петер Фегерварі: Дякую за приємні слова. Для мене створення своєрідних, "напівофіційних" полків Астра Мілітарум – одна з найбільших радощів у роботі на Black Library, навіть попри те, що мої творіння навряд чи стануть частиною ігрового Кодексу.
Безодневих штурмовиків я створив для The Greater Evil, бо тоді мені був конче потрібен полк, що спеціалізується на операціях у відкритому космосі. Заради цього я розчерком пера обладнав їх герметичними карапас-латами, кисневими балонами та потужною зброєю, і хоча їхня роль у сюжеті була другорядною, вони чомусь припали мені до душі, тож я з радістю вхопився за можливість повернути їх та їхні унікальні навички в Requiem Infernal.
Там їхня історія отримала подальший розвиток. Штурмовики – елітні війська, які смертоносністю не поступаються навіть Нащадкам Темпестус, але разом з тим потерпають від нестачі цілеспрямованості та дисципліни. Замість набору підкріплень із рідного світу чи конкретної культури, лави штурмовиків поповнюються виключно ветеранами інших полків, тож їхній особовий склад є тим ще розмаїттям. Втім, попри свої виняткові солдатські якості, ветерани це люди, здебільшого досить індивідуалістичні, через що роти штурмовиків вельми непокірні та важкі в керуванні. Ба більше, їхніх рекрутів піддають нарощуванню синтетичних м'язів та генетичним вдосконаленням, що робить їх значно сильнішими та витривалішими за звичайних людей, а також покращує стійкість до холоду, тиску та фізичних травм. Найбільш зарозумілі штурмовики навіть вважають, наче змогли наблизитися до космічних десантників! Як же глибоко вони помиляються!
Track of Words: Ще однією особливістю Темного Плетива можна відзначити книги всередині книг – Fire Caste (щоденник Айверсона) та Requiem Infernal (записи Асенат) тому очевидне підтвердження. Як ти їх створюєш, та що відчуваєш до таких метасюжетів?
Петер Фегерварі: Написання від першої особи – моє все. Ніщо не дозволяє автору проникнути глибше до голови персонажа так, як це робить оповідь його [героя] власними очами. Втім я також люблю перемикатися між першими особами різних персонажів, а це, як на мене, створює у тексті купу безладу, від якого врятує хіба що надзвичайна організованість письменника та, наприклад, написання кожного розділу лише з однієї точки зору (що я вважаю доволі обмежувальним).
Рішення я знайшов у вигляді різноманітних щоденників, листів, записів тощо, які дозволяли час від часу стрибати до першої особи та одночасно з цим розповідати основну історію від третьої особи в минулому, до того ж з кількох POV. (Усе більше міркуючи над цим, я зрештою додумався використовувати третю особу теперішнього часу для флешбеків.)
Що ж до твого питання – відповідь може прозвучати дещо парадоксально. Хоча написання від першої особи, безумовно, наближає мене до "голосу персонажа", воно також підсилює й мій власний, авторський голос, навіть якщо я не маю багато спільного з тим героєм, про якого пишу. Можливо, справа в передачі відчуттів... Пишучи про Айверсона, я відчував дуже сильний зв'язок із ним та його подорожжю у темряву (трохи божевільно, га!), тож фінальний текст вийшов незвичайно проникливим та душевним. У випадку Асенат, навпаки, як і належить її інтелектуальній натурі, розум головував над почуттями, однак написання від особи її "сестри" виявилося справжнім задоволенням. Напевно, то був найвеселіший досвід роботи з голосом персонажа, який я коли-небудь мав.
Навіть сам проклятий фоліант Реквієму має ще одне призначення, слугуючи як метафорою моєї письменницької боротьби за завершення цієї [проклятої!] книги, так і предметом, здатним розривати тканину реальності.
Track of Words: Requiem Infernal є чудовим прикладом того, як органічно ти вплітаєш в розповідь посилання на мистецтво та літературу – до прикладу, в назві корабля чи зображенні на наплічнику космічного десантника. Скажи будь-ласка, такі посилання з'являються самі собою чи є навмисними натяками на майбутні теми й ідеї?
Петер Фегерварі: Зазвичай ті чи інші образи та назви виникають коли я розробляю тему. Скажімо, особисті малюнки на наплічниках Ангелів Сяйних я вигадав ще в The Crown of Thorns, але конкретні зображення обрав лише під час написання відповідних сцен. Щоправда, посилання на Мону Лізу було винятком. Я хотів використати його ще коли вперше намалював космічного десантника, проте такий художній подвиг знаходився поза межами моїх навичок. Власне, тоді ж у голові й з'явилися найперші задуми капітули воїнів-митців.
Інколи ці посилання мають дещо глибше значення, яке натякає на інші зв'язки та сенси, але здебільшого вони – лише прості тематичні “великодки”, які читачі за бажання можуть відшукувати. Візьмемо той самий Requiem, де присутні посилання на кілька класичних тропів горорів, а також на багацько вампірських імен, які різняться від абсолютно очевидних (сестри Камілла – тобто Кармілла – Марсілла та Женев'єва) до досить незрозумілих (штурмовик Ґраут). Отже, гадаю, незалежно від того, серйозні ці референси чи веселі, вони роблять історію набагато глибшою.
Track of Words: Що, на твою думку, шанувальники Warhammer отримають від Requiem Infernal коли закінчать його?
Петер Фегерварі: Сподіваюся, він залишить у них стійке відчуття альтернативного – таємничого, темнішого, глибшого – втілення 40k, яке, втім, існує поряд з полями титанічних битв. Requiem це моя найкраща спроба створити зрілий, складний та справді похмурий роман. На його завершення пішло багато часу, протягом якого він, фактично, заволодів моїм життям, тож хочу вірити, що люди з гордістю приймуть кинутий ним виклик і, принаймні, віддадуть належне виконаній мною роботі. Звісно ж, я також сподіваюся, що тривожна насолода Requiem прийдеться до смаку багатьом читачам – або, принаймні, більшості. Зрештою, саме вона й вирізняє кожен хороший горор. А якщо він зможе затягнути ще кілька сміливців у заплутане мереживо Темного Плетива, то буде взагалі прекрасно! Тільки так я зможу й далі писати свою маленьку оповідь на околицях галактики...
Track of Words: Хоча твої розповіді можна читати в будь-якій послідовності, чи маєш ти якісь рекомендації стосовно неї для тих, хто тільки починає свою подорож Плетивом?
Петер Фегерварі: Усі твори були замовлені видавництвом окремо, тож якогось визначеного порядку не існує. Кожна історія запропонує вам свій погляд на мінливу географію Плетива. Випадковість – частина задуму.
Втім деякі з них відіграють роль "відправної книги" дещо краще за інших. Гадаю, серед романів найкращою та найповнішою вступною точкою є Requiem Infernal, який без зайвих складнощів знайомить читача з концепцією Плетива. Для новачків у 40k я би порекомендував саме його.
А от для знайомих зі всесвітом 40k фанатів я би обрав місцями складнішу та захопливу Fire Caste з її незмінним ефектом. Щодо Cult of the Spiral Dawn – він найдоступніший та найбільш “бойовий” з романів, але особисто мені не подобається через стислість та відсутність продовження.
Також я би порадив спочатку спробувати одне з оповідань, аби зрозуміти, чи подобається вам взагалі мій стиль. The Thirteenth Psalm, The Greater Evil та A Sanctuary of Wyrms – до ваших послуг (на момент запису інтерв'ю Петер ще не написав оповідання Nightbleed, яке зараз вважається найкращим вступом до Плетива – прим.)
Про всяк випадок наведу логічну та хронологічну послідовність усіх творів, яка, втім, не є єдиним способом їхнього читання. Наприклад, замість неї ви можете читати дотримуючись сюжетних ліній конкретних планет чи фракцій. Ба більше, час всередині Плетива тече не зовсім лінійно, а тому персонажі можуть "стрибати" між різними його проміжками – однак попри це історії 10, 11, 12, 13 та 14 (арка Федри) краще читати саме у хронологічній послідовності. Числа в дужках – порядок їхнього написання, який особисто я не рекомендуватиму.
1. Nightbleed (14) – оповідання
2. The Reverie (15) – роман
3. Requiem Infernal (12) – роман
4. Aria Arcana (17) – оповідання
5. Nightfall (1) – оповідання
6. The Walker in Fire (8) – оповідання
7. The Crown of Thorns (7) – оповідання
8. The Sins of My Brothers (16) – оповідання
9. The Greater Evil (11) – оповідання
10. Out Caste (4) – оповідання
11. A Sanctuary of Wyrms (3) – оповідання
12. Altar of Maws (18) – оповідання
13. Fire Caste (2) – роман
14. Vanguard (6) – оповідання
15. Fire and Ice (5) – повість
16. The Thirteenth Psalm (13) – оповідання
17. Cast A Hungry Shadow (10) – оповідання – читати разом з Cult of the Spiral Dawn, до чи після
18. Cult of the Spiral Dawn (9) – роман
Track of Words: Чи можеш ти розповісти про те, що будеш писати далі?
Петер Фегерварі: Коли я почав працювати над Requiem Infernal, то поклявся, що він стане останнім моїм романом у осяжному майбутньому. Я далеко не професійний автор, тим паче мені ще жодними зусиллями не вдалося пришвидшити чи покращити процес написання, або набрати більшу читацьку аудиторію. Тому письменництво стало для мене справою досить стресовою, та й негативний вплив на основну роботу нікуди не зник... Проте, коли я завершив рукопис Requiem Infernal та минув стадію полегшення, то відчув палке бажання написати щось нове. З цього бажання народилося оповідання, яке згодом перетворилося на повість, а вже потім – майже з власної волі (та з терпіння мого редактора) – на повноцінний роман. Перша чернетка цього роману прямо зараз очікує відгуку.
Звісно, мені не можна розповідати всіх подробиць, але запевняю, нова книга вийде глибокою, темною та езотеричною. Що ж до головних героїв... Вони – надважливий елемент мітології Темного Плетива, на якому мені давно кортіло зосередитися. Додам лише: Яскравими були вони, але тінями скуті (Петер говорить про капітулу Ангелів Сяйних/Покаянних та роман The Reverie – прим. пер.)
Track of Words: Наостанок хотілося би ще раз сказати величезне дякую Петерові за приділений на інтерв'ю час. Я справді ціную те, якою щирою та повною подробиць вийшла розмова й сподіваюся, що вам, любі читачі, відповіді Петера сподобалося так само сильно як і мені! Не знаю щодо кожного з вас, але я просто не можу дочекатися нових історій Темного Плетива!
Дякую за прочитання! Не забувайте донатити на ЗСУ та підтримувати наше видавництво книг Воргамеру. Імператор Захищає.
А ще, дякую панні адміністраторці @malalmalice за пильну редактуру та виправлення помилок. Без неї цей переклад навряд-чи побачив би світ.
