Рідко коли кар’єра автора складається так несподівано, як у нашого сьогоднішнього героя. Уявіть: 1995 року світ побачив гумористичний путівник для жінок, розчарованих у коханні, написаний разом із майбутньою дружиною, та ще й під жіночим псевдонімом. А вже за кілька років той самий автор створив цикл, що розійшовся накладом понад 250 мільйонів примірників 56 мовами, став основою для кінофільмів та серіалу. Цей шлях, від жарту до одного з найпродаваніших романів початку століття, сам по собі є захопливою історією, що ілюструє, як доля може повернути письменницький курс.
Перші кроки: музика, викладання та жіночий псевдонім
Деніел Ґергард Браун народився в Ексетері, штат Нью-Гемпшир, у червні 1964 року. Його батько викладав математику в престижній приватній школі Phillips Exeter Academy і був відзначений нагородою за викладання, а мати була церковною органісткою, вивчала сакральну музику. Це поєднання математики, музики й релігії, до речі, часто пов'язують із тематикою його пізніших романів. Після закінчення Phillips Exeter 1982 року, а потім Амгерст-коледжу 1986-го, де він вивчав англійську й іспанську, Браун спробував себе в музиці: співав, писав пісні. Комерційного успіху тоді не мав.
У Амгерсті й пізніше, під час навчання в Іспанії, на заняттях із історії мистецтва, як свідчать біографи, у нього зародилася перша ідея для твору, який згодом стане світовим феноменом. Але до цього було ще далеко. Після музичних спроб Браун повернувся до рідного Нью-Гемпширу, де почав викладати англійську мову в Phillips Exeter.
Поворотним моментом стало 1993 рік, коли він прочитав певний трилер і вирішив спробувати написати власний. Перша його книжка, та сама гумористична збірка порад «187 чоловіків, яких слід уникати: путівник для розчарованих у коханні жінок», вийшла 1995 року. Написана вона була разом із Блайт Ньюлон, яка згодом стане його дружиною, і підписана псевдонімом Даніелла Браун. За анотацією, авторка тоді «викладала, писала книжки й уникала чоловіків». У 1996 році, за рік до одруження з Блайт, Браун залишив викладання, щоб присвятити себе письменництву повний робочий день. А його перша справжня трилер-книжка, «Digital Fortress», з'явилася аж 1998 року. Цікаво, що Блайт сама просувала цей роман: писала прес-релізи, домовлялася про інтерв'ю та участь у ток-шоу.
Від шпигунського трилера до професора симвології
Спочатку автор не був сфокусований виключно на символах і релігійних загадках. «Цифрова фортеця» (1998) — це окремий трилер, де немає професора Ленґдона. Його героїня, криптографиня Агентства національної безпеки Сьюзен Флетчер, має розв'язати загадку нерозшифровуваного алгоритму. Тут вже помітна улюблена Брауном конструкція — розшифровування за добу, перенесена на матеріал кібербезпеки. А її наречений, професор, вирушає до Севільї, де розв'язка залежить від каблучки з написом. Саме тут, в іспанському місті, зароджується характерний для автора прийом – подорож містом, яка поєднує архітектуру й сюжет. Цей роман, до речі, найдавніший у добірці українських видань «КСД» і найближчий до класичного шпигунського трилера. Він піднімає питання балансу між державною безпекою й приватністю, яке у 1998 році здавалося футурологічним, а сьогодні сприймається як сучасне.
Далі, у 2000 році, світ побачив «Янголи і демони», і саме тут вперше з'являється Роберт Ленґдон, гарвардський професор симвології. Його викликають до ЦЕРНу в Швейцарії після вбивства фізика, на тілі якого знаходять клеймо «Illuminati». Разом із донькою вбитого, Ленґдон вирушає до Рима, де відбуваються викрадення кардиналів під час конклаву. Слід веде за «Шляхом просвітлення» — маршрутом церквами, що відсилають до стихій і творів Берніні. Ця книжка – перша в циклі про Ленґдона, і вона найближча до детективу в замкнутому просторі: події розгортаються протягом однієї ночі й дня, а місто (Рим) працює як мапа загадки.
Ще один автономний роман, «Точка обману» (2001), також обходиться без Ленґдона. Тут аналітикиня Національного розвідувального управління запрошена президентом перевірити відкриття NASA в Арктиці — метеорит із викопними рештками, що може вирішити долю виборів. Це роман про те, як фальсифікація може виглядати надійнішою за правду, а наука стає зброєю в руках політиків. У ньому вже діє типова для автора схема з напруженою розв'язкою наприкінці кожного розділу.
Світова слава і еволюція великих питань
Справжній прорив, що зробив Брауна відомим на весь світ, стався 2003 року з виходом «Коду да Вінчі». Цей роман, за даними MasterClass, швидко піднявся на вершину списку бестселерів The New York Times і став світовим феноменом. Інтрига тут пов'язана з одвічною загадкою людства: походженням, особистістю та родиною Ісуса Христа. У Парижі Ленґдон розшифровує сліди, залишені куратором Лувру перед смертю, разом із криптографинею, внучкою вбитого. Пошуки ведуть від Лувру до Лондона й шотландської каплиці Рослін. Хоча книжку критикували церковні кола, мистецтвознавці й історики за історичні неточності (наприклад, існування «Сіонського пріорату», що, за даними істориків, є вигадкою французького авантюриста 1950-х років), читач, що береться за неї сьогодні, має пам'ятати: це трилер, а не підручник з історії християнства.
У 2006 році «Код да Вінчі» був екранізований Роном Говардом, із Томом Генксом у ролі Ленґдона, а 2009-го вийшла екранізація «Янголів і демонів». «Втрачений символ» (2009) переносить дію до Вашингтона. Тут Ленґдона запрошують прочитати лекцію в Капітолії, але він знаходить відрізану руку свого наставника, а викрадач вимагає розкрити таємницю масонів. Центральна загадка — масонська піраміда й «втрачене слово». В цьому романі вперше разом із Ленґдоном діє Кетрін Соломон, сестра його наставника, «ноетична» вчена, чия робота над свідомістю повернеться в новітньому романі. За мотивами «Втраченого символу» створено телесеріал.
«Інферно» (2013) будується на «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі. Ленґдон приходить до тями у Флоренції з пораненням голови й без пам'яті. Слід веде до біоінженера, який вважає, що перенаселення можна зупинити лише катастрофою, а маршрут проходить Флоренцією, Венецією та Стамбулом. Тут Браун вперше зробив ставку на сучасну науку: питання перенаселення й біотехнологій стоїть на одному рівні з мистецтвом. 2016 року вийшла й екранізація цього роману.
«Джерело» (в оригіналі «Origin», 2017) стало останнім романом автора про Ленґдона перед довгою перервою. Футуролог, колишній студент Ленґдона, запрошує професора до музею Ґуґґенгайма в Більбао, щоб оголосити відкриття, яке, за його словами, відповість на вічні питання. Презентацію переривають, і Ленґдон разом з директоркою музею тікає до Барселони; їм допомагає штучний інтелект. Тут із трьох головних Брауновських опор — мистецтва, релігії й науки — центральною стає саме наука.
Найновіший роман, шостий у циклі про Ленґдона, «Таємниця таємниць», що вийде у 2025 році, починається в Празі. Професор супроводжує свою дівчину, ноетичну вчену Кетрін Соломон, на її лекцію про людську свідомість у Празькому граді, але виступ перетворюється на місце злочину, а Кетрін зникає. Дія розширюється до Лондона й Нью-Йорка, а до сюжету входить Голем із празької єврейської легенди. Це повернення до теми ноетичної науки, що з'явилася ще у «Втраченому символі», а Кетрін Соломон стає центральною постаттю. Рецензенти Kirkus зазначали, що автор і далі не прагне стислості й щедро наповнює текст довідковою інформацією, тож це буде перевагою для тих, хто полюбляє довгі «інформаційні відступи».
Сьогодні українською можна прочитати вісім романів автора, виданих «Клубом сімейного дозвілля». Вони поділяються на дві групи: два автономні трилери про державні таємниці й науку («Цифрова фортеця», «Точка обману») та шість романів циклу про Ленґдона, де за останні двадцять п'ять років змінювалася пропорція між мистецтвом, релігією й наукою. Для знайомства із автором найзручніше почати з «Янголів і демонів», перейти до «Коду да Вінчі» й «Втраченого символу», а вже тоді читати «Інферно», «Джерело» й «Таємницю таємниць», у яких ставки зростають від історичних загадок до питань про майбутнє людства. Важливо сприймати ці книжки як інтелектуальні пригоди, що використовують реальні місця й історію як декорації й підказки, а не як остаточне свідчення.
