Усі знають, що таке аніме. А якщо раптом ні, завжди можна підглянути визначення в інтернеті. Хоча єдиної думки все одно немає. Наприклад, у нас "аніме" означає всю японську анімацію або анімацію, що імітує її візуальний стиль. У самій Японії словом “аніме” називають будь-яку анімовану картинку незалежно від країни походження та способу створення. Дуже просте визначення, що нічого не пояснює. Тож давайте поринемо глибше в контекст і спробуємо розібратися, що ж таке це ваше аніме?
Почнемо з того, що розділимо аніме на складові. Це характерний візуальний стиль - те, на чому завжди загострюють увагу. Це теми, які воно охоплює, і, відповідно, аудиторія, якій ці теми цікаві. І головне - це емоційність, закладена у творах.
Почнемо, мабуть, із характерного візуального стилю. Він спирається на чорно-білі японські комікси під назвою "манга", які, у свою чергу, спираються на традицію японського монохромного живопису сумі-е, але не копіюють її. Картинка в манзі статична та стилістично спрощена, тому більшість дій, думок і, головне, емоцій потрібно якось позначити на папері. Це створило цілу систему додаткових знаків, що описують складні почуття. Наприклад, гнів зображується хрестиком над головою персонажа, збентеження - знаком питання, закоханість - сердечками, а сексуальне збудження - кров'ю, що йде з носа. Знайомий з мангою та аніме читач може самостійно продовжити цей ряд та описати практично весь спектр людських емоцій, позначених одним чи двома знаками. Вони дуже спрощують зчитування почуттів, які відчуває персонаж, і це буде важливо, коли ми перейдемо до розгляду емоційності в аніме. Наявність цієї системи знаків та усталених сюжетних прийомів відрізняє аніме від мультиплікаційних робіт, стилізованих під аніме. Якби вся суть аніме полягала лише у великих очах, його могли б скопіювати аніматори будь-якої країни. А ось правильно поєднувати візуальний стиль та систему знаків виходить далеко не завжди і глядач це відчуває. Це як людина без музичної освіти чує фальш у музиці. Тут слід зазначити, що спрощене і часом гіперболізоване зображення емоцій персонажів не є унікальним винаходом японських аніматорів. Для цього достатньо глянути на будь-який американський мультик часів німого кіно. Відрізняє аніме те, що в ньому спектр емоцій, які необхідно передати, набагато ширші.
Тут треба перейти до другої складової аніме, а саме: до тем та аудиторії. Саме вони пояснюють, чому аніме знадобилося більше знаків для опису більшої кількості емоцій. Основною аудиторією, на яку орієнтується аніме, це підлітки. Чим характерний цей період у житті людини? Це час пошуків та експериментів, коли людина відкрита до всього досвіду і ще не набила собі шишки. Тому аніме орієнтується не тільки на позитивні емоції (сміх, любов, радість), а й експериментує з болем, стражданнями, стосується питань смерті, ненависті та, чого гріха таїти, сексу. У підлітковому віці люди шукають будь-яких сильних емоцій і далеко не всі із них позитивні. Звідси й більша широта жанрів, яких торкаються в аніме, порівняно з мультиплікацією в інших країнах. Плюс анімація знімає обмеження реального світу. В епоху комп'ютерних спецефектів у кіно це не здається якоюсь великою особливістю, але у вісімдесяті, на які припало золота доба японської анімації, аніме могло показати таке, що зобразити іншими засобами було практично неможливо. Як і у випадку зі схематичним зображенням емоцій, широта тим не є винятковою особливістю японського аніме. Артхаусне та авторське кіно можуть запропонувати не менш широкий спектр тем, а часто не лише здивувати, а й жахнути питаннями та образами, які висвітлюються в таких творах. Але розпізнати емоції живих акторів, що знімаються у кіно, може бути складніше, ніж прочитати простий знак над аніме-персонажем.
І тепер ми підходимо до головної складової аніме, а саме: до емоцій закладених в ньому. Так-так, саме за ними, а не за темами та стилістикою, до аніме приходить глядач. “Мої сусіди Ямада” Такахата Ісао, “Євангеліон” Хідеакі Анно та “Пінг-Понг” Масаакі Юаса не схожі один на одного ні стилістично, ні за темами, але глядач легко впізнає у всіх трьох роботах японське аніме. Їх поєднує спосіб передачі емоцій. "Хвилинку", скаже досвідчений глядач. А хіба ігрове кіно не є джерелом сильних почуттів? Хіба гарне кіно не відрізняється від поганого здатністю викликати у глядачі емоції?” Це правда, але аніме це робить по-іншому. В ігровому кіно актор зображує емоції та переживання, а глядач за рахунок емпатії зчитує їх і ніби захоплюється ними, співпереживає. В аніме персонаж показує конкретний знак і зчитати такі емоції набагато легше. Чому це важливо? Підлітки не мають великого досвіду різних ситуацій і не можуть приміряти їх на себе. Частина емоцій їм може бути взагалі незрозуміла, тому що вони ще нічого подібного не відчували і не можуть порівняти зі своїми переживаннями. Наприклад, безглуздо описувати закоханість дитині до статевого дозрівання, це почуття швидше за все здасться йому чимось безглуздим і нелогічним. Аніме дає легкий, зрозумілий досвід сильних переживань: і позитивних, і негативних. Якщо у вас вже є великий список аніме які ви дивилися, то вас не потрібно переконувати в тому, що воно може дуже зворушити, засмутити або надихнути. Це тому, що воно створене саме для цього. А теми, стилістика та система знаків лише допомагають у досягненні цієї мети.
Таким чином, повертаємося до питання в заголовку - що таке аніме? Можна відповісти, що аніме - це індустрія емоцій, орієнтована на переважно підліткову аудиторію з характерним набором візуальних стилів та стилістичних прийомів, які спрощують та посилюють сприйняття закладених у твори емоцій. Кожен із цих елементів не є унікальним та зустрічається в інших видах візуального мистецтва. Але саме поєднання та пропорції цих частин формують те унікальне явище, яке ми коротко називаємо “аніме” і яке поки що не вдалося скопіювати нікому.
Ця та інші статті про аніме доступні безкоштовно на buy me a coffee.
