Цієї середи в Нідерландах пройшли позачергові вибори до Палати Представників.
Причиною їх проведення став крах уряду на чолі з Марком Рютте, який відбувся в липні цього року. Рютте захищав більш суворий підхід до міграції, і наполягав на обмежені можливості для “об’єднання сімей” для шукачів притулку.
З такою політикою не погодилась невелика коаліційна партія “Християнський Союз”, яка, апелюючи до християнських цінностей та моралі, виступала проти ініціативи з обмеження воз’єднань. Рютте наполягав на необхідності обмеження, Християнський Союз стояв на своєму. В кінці кінців, їм таки не вдалось домовитися, після чого ХС покинув коаліцію, а згодом, розуміючи загальну ситуацію в країні, Рютте, після 13 років правління, вирішив піти з політики.
На місце Марка в партії VVD прийшла Ділан Єшільгоз, на той момент діюча міністерка юстицій колишня міністерка економіки. Єшільгоз, уродженка Туреччини курдського походження, яка переїхала в Нідерланди в дитинстві, виражалась помітною ліберально-консервативною та правою позицією, як для партії яку традиційно вважали просто ліберальною.
Паралельно до цього дві ліві сили, Партія Праці та Зелені Ліві об’єдналися, з метою обрати політика з лівого крила прем’єром. Їхнім кандидатом став Франс Тіммерманс, на той час діючий єврокомісар з питань клімату.
Третьою найбільшою силою, яка претендувала на перемогу, став Новий Соціальний Договір, персоналістська партія нідерландського політика Пітера Омцігта. Омцігт довго тягнув зі створенням власної політичної сили, і , навіть після її створення, вагався яку роль він матиме в майбутньому уряді, що потім, найймовірніше зіграло проти нього. Омцігт, колишній член партії Християнсько-Демократичний Заклик, набув популярності завдяки протистоянню уряду Рютте. До прикладу, одного разу уряд постановив, що багато нідерландців неправомірно отримали допомогу від держави, і мають її повернути. Омцігт, приклавши багато зусиль, зміг довести незаконність такого рішення, через що зміг заручитися повагою людей. Що правда, деякий час до оголошення позачергових виборів він був неактивним, так як страждав через вигорання та депресію.
Вся нідерландська виборча кампанія будувалась на змаганні цих трьох сил. Соціологія показувала приблизно рівні шанси, і так це тривало буквально до минулого тижня.
Пітер Омцігт якось натякнув, що не прихильно ставиться до ідеї правої коаліції з Єшільгоз. Виборці зрозуміли що Омцігта, найймовірніше, тягне до коаліції з лівими на чолі з Тіммермансом. Як вже тоді покзала соціологія, його електорат тяготів саме до коаліції з Єшільгоз, а до можливої “центристської коаліції” разом з лівим об’єднання ставився негативно.
За тиждень до голосування опитування показало що Омцігт втратив своє місце в трійці лідерів. Замість нього там опинилась крайня правопопулістська Партія за Свободу, очолювана Гертом Вілдерсом, тепер основна боротьба стала йти між цими трьома партіями. Соціологія прогнозувала для правопопулістів 2 чи 3 місце, але всі розуміли що такий різкий вхід в трійку лідерів відкриває шлях до першості.
Врешті, вибори відбулись, і Вілдерс здобув на них майже чверть голосів виборців. Це великий ріст для нього, його сила збільшила своє представництво більш ніж вдвічі, з 17 до 37 мандатів (їхній загальний список складався з 45 кандидатів). Об’єднані ліві та ВВД здобули по 15%, помітно відставши. Омцігт набрав менше 13% (він втратив майже третину виборців за останній тиждень, більшість з яких, найймовірніше, перейшли до Вілдерса.
Перемога правопопулістів відверто насторожила багатьох. Можна лише згадати візит Вілдерса в Москву 2018 році, що відбувся приблизно через 4 роки після збиття росіянами нідерландського Боїнга 777 біля Донецька, коли він опублікував фото з госдуми рф, підписавши його “З Росії з любов’ю”. Та й у його програмі, окрім антиіммігранської, антиісламської та єврооптимістичної політики є й обіцянка припинити надавати мілітарну допомогу Україні.
Але питання України для Вілдерса не входить до переліку основних, і скоріше є другорядним. Ніяких голосних заяв проти України чи в підтримку росії він не робив. Він лише декілька разів закликав до припинення мілітарної допомоги, аргументуючи це тим що в самої нідерландської армії дефіцит зброї. Його програма була сконцентрована на внутрішніх питаннях.
В Нідерландах зараз багато проблем. Зменшення доступності житла, проблема невідповідності євроепейських екологічних норм до інтересів фермерів, поширена злочинність серед людей з мусульманських країн та їх нащадків (переважно з Марокко).
На цих всіх питаннях зміг зіграти Вілдерс. Він обіцяє зупинити міграцію, депортувати біженців зі Сирії та почати депортовувати деяких марокканців, навіть якшо вони живуть в країні в 2 чи 3 поколінні, так як більшість з них є людьми з подвійним громадянством, і тому можна знайти легальні методи позбавити їх нідерландського громадянства. Також він обіцяє заборонити ісламські школи. Стосовно фермерів він закликає “закривати очі” на порушення з їх сторони. Стосовно будівництва - пропонує будувати багатоквартирні будинки за межами міст. Стосовно безпеки він обіцяє розширити штат поліції.
Загалом, багато чим нагадує Марін Ле Пен, що не дивно, адже вони однодумці. Перемога Вілдерса хороший сигнал для неї, адже й до того останній час вона займала перше місце в рейтингу. З хорошого, вибори у Франції будуть не скоро, аж в 2027 році, тож тут можемо сильно не перейматись.
Тепер перейдемо до перспективних коаліцій
Одним з можливих сценаріїв є формування коалції з ВВД, лівого об’єднання, Омцігта та ще однієї чи двох малих партій. Тобто тих, між ким йшла основна боротьба більшу частину кампанії. Загалом, доволі прийнятний варіант.
Проблемою у формуванні коаліції є те що 106 зі 150 місць контролюватимуть 4 з 15 партій. Тому побудувати коаліцію, не залучивши двох з трьох найбільш представлених + Омцігта виглядає неможливим. Тут би було краще якщо б Омцігт таки зберіг свої 17% підтримки, та залучившись підтримкою Єшільгоз й деяких менших сил створив правий уряд. Але, нажаль, цього не сталось
Коаліцію з правопопулістами, при цьому, все ще не можна повністю відкинути. Прийнані Єшільгоз не відкидає такий варіант, хоча й вважає такий варіант несприятливим. В Омцігта, приблизно, така ж позиція. З хорошого, факти зараз вказують на те що цей сценарій не відбудеться.
Ми ж в свою чергу надіємось що Єшільгоз, Тіммерманс та Омцігт подолають розбіжності та сформують уряд без правопопулістів. Хоч на це й може піти багато часу.
Але навіть якщо такий уряд й станеться, то негативні наслідки для нас можуть бути не такими ж катастрофічними. Як ми вже ми писали раніше, питання України там далеко не є першочерговим. Може бути зміна ставлення Нідерландів до євроінтеграції України, в сторону гальмування й скепсису з боку Амстердама. Власне, Нідерланди часто перешкоджають євроінтеграційним процесам інших країн. Можна згадати недавнє вето Нідерландів на приєднання Румунії та Болгарії до Шенгену. Чи сумнозвісний консультаційний референдум щодо асоціації України з ЄС. Але віримо що й якщо перешкоди будуть, то такі які ми зможемо подолати.
Будем й надалі спостерігати за розвитком подій, а поки що на цьому все. Дякуєм за увагу!
