Я закінчила 10 класів звичайної загальноосвітньої школи у невеликому місті. Все що я писатиму тут - висновки після аналізування навчального процесу який я бачила своїми очима та досвіду моїх друзів і знайомих.
Перше що кидається в очі це атмосфера. Заходячи у школу я автоматично потрапляю у місце де відсутні повага та розуміння. Тут мало кого цікавить твоя думка та більшість вчителів все ще хотять щоб "було як раніше" і всі діти були однаковими. Тож, про власні кордони та унікальність можна забути.
Наступний пункт - це створення розкладу та сама навчальна програма. Часом у розклад додаються додаткові уроки лише задля збільшення кількості годин для вчителя, а не для учнів. Тобто учні витрачають додаткові зусилля та час просто для збільшення заробітної плати вчителя. Програма досить складна якщо розглядати не кожен предмет окремо, а усі разом, тому що для того аби вчитися на високий бал (10 балів і вище) потрібно щоб весь час був присвячений навчанню, до того ж велика частина не є потрібною середньостатистичній людині. Я вважаю що було б доброю ідеєю визначити мінімум, а інші навчальні предмети та кількість їх годин могли визначатися учнем, так навчання було би ефективнішим для обох сторін.
І останнє про що я хочу сказати, але надзвичайно важливе. Ейджизм - велика проблема нашого суспільства загалом, а школи лише сприяють йому. Ставлення деяких вчителів до своїх обов'язків та того що вони говорять на уроках не припустиме, але якщо намагатися з цим боротися у відповідь чутно лише про те, які учні дурні/малі/емоційні/прискіпливі.
Я буду сподіватися що коли прийде нове покоління вчителів та програма матиме зміни школа буде не настільки нестерпним місцем.
Дякую за прочитання, буду рада фідбеку у коментарях.
