Що не так зі школою або проблеми освіти очима старшокласниці

Я закінчила 10 класів звичайної загальноосвітньої школи у невеликому місті. Все що я писатиму тут - висновки після аналізування навчального процесу який я бачила своїми очима та досвіду моїх друзів і знайомих.

Перше що кидається в очі це атмосфера. Заходячи у школу я автоматично потрапляю у місце де відсутні повага та розуміння. Тут мало кого цікавить твоя думка та більшість вчителів все ще хотять щоб "було як раніше" і всі діти були однаковими. Тож, про власні кордони та унікальність можна забути.

Наступний пункт - це створення розкладу та сама навчальна програма. Часом у розклад додаються додаткові уроки лише задля збільшення кількості годин для вчителя, а не для учнів. Тобто учні витрачають додаткові зусилля та час просто для збільшення заробітної плати вчителя. Програма досить складна якщо розглядати не кожен предмет окремо, а усі разом, тому що для того аби вчитися на високий бал (10 балів і вище) потрібно щоб весь час був присвячений навчанню, до того ж велика частина не є потрібною середньостатистичній людині. Я вважаю що було б доброю ідеєю визначити мінімум, а інші навчальні предмети та кількість їх годин могли визначатися учнем, так навчання було би ефективнішим для обох сторін.

І останнє про що я хочу сказати, але надзвичайно важливе. Ейджизм - велика проблема нашого суспільства загалом, а школи лише сприяють йому. Ставлення деяких вчителів до своїх обов'язків та того що вони говорять на уроках не припустиме, але якщо намагатися з цим боротися у відповідь чутно лише про те, які учні дурні/малі/емоційні/прискіпливі.

Я буду сподіватися що коли прийде нове покоління вчителів та програма матиме зміни школа буде не настільки нестерпним місцем.

Дякую за прочитання, буду рада фідбеку у коментарях.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Загублена у просторі
Загублена у просторі@nudnik

126Прочитань
17Автори
7Читачі
На Друкарні з 1 травня

Більше від автора

  • Стереотипізація хвороб та розладів, ч.2

    Це обіцяна друга частина довгочиту. В ній я маю намір продовжити розкриття теми та поділитися власним досвідом. Рекомендую для початку прочитати першу частину, аби краще розуміти про що я говоритиму.

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми
  • Стереотипізація хвороб та розладів

    Як деякі хвороби та розлади піддаються величезній кількості стереотипів у суспільстві та які це несе за собою наслідки?

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми
  • Вірш без назви

    Я не вмію писати вірші

    Теми цього довгочиту:

    Вірш

Вам також сподобається

Коментарі (17)

Школа для мене справді була найжахливішим місцем у всьому житті. Я почувався спустошеним кожного дня, коли приходив після школи. Я приходив в школу і 7 годин сидів на одному місці, бо не мав друзів, а від вчителів про це чув приниження типу “будеш далі так сидіть - нічого не доб’єшся у житті”. Навчальна програма мене зовсім не цікавила і я отримував хороші оцінки лише через заслугу моїх однокласників, які давали списати, та інформації, яку я брав з інтернету. Моя класна керівниця просто користувалась мною як художником і змушувала на свята малювати плакати на А2… Одного разу я побачив як вона відносе мій плакат, над яким я сидів тиждень, до смітника і рве його. Після того, як наступного разу вона сказала мені малювати плакат, я відмовився і вона назвала мене егоїстичним. Це мене вбило морально. Я в 13 років не розумів, що це маніпуляція і на 2 роки закрився у собі, не спілкувався ні з ким і днями читав фанфіки та переписувався в аміно. Після того у мене виявили ментальний діагноз і я досі, на другому курсі коледжу, п’ю антидепресанти.

Вам також сподобається