І туман розквітне
в просвітку волі.
Біжали ми
стежками сіл,
обіймаючи крижаний,
несхожий на інші,
хатній притулок
наших потойбічних замків.
І туман розквітне
в просвітку волі.
Біжали ми
стежками сіл,
обіймаючи крижаний,
несхожий на інші,
хатній притулок
наших потойбічних замків.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
Памʼятаю шкільні роки, коли вже не можеш дочекатись того 14 лютого, щоб нарешті освідчитись у коханні хлопцю з старших класів.
Моя остання збірка віршів, занадто коротка тому буде збірочкою. Зробив аналогію між латинкою та кирилицею та десь захоплювався футуризмом.
Памʼятаю шкільні роки, коли вже не можеш дочекатись того 14 лютого, щоб нарешті освідчитись у коханні хлопцю з старших класів.
Моя остання збірка віршів, занадто коротка тому буде збірочкою. Зробив аналогію між латинкою та кирилицею та десь захоплювався футуризмом.