Існує кілька наукових припущень, які пояснюють можливі причини інтенсивного розвитку мозку у давніх людей. На деяких із них варто зупинитися докладніше.
Наші найближчі родичі — шимпанзе, горили та орангутани можуть вважатися найінтелектуальнішими серед інших тварин. У цьому питанні з ними може змагатися далеко не кожен. Насамперед, це — дельфіни, ворони, щури, кішки і навіть слони. Проте за рівнем когнітивних здібностей лише людина випереджає всіх інших. Ніхто з інших видів тварин навіть не наближається до цієї «вершини». Як так сталося, що саме люди стали тими, ким стали? Відомо, що в ході антропогенезу відбувалося динамічне збільшення об’єму мозку людини, що призвело до прояву складнішої соціальної поведінки, що дало масу переваг у виживанні. Що стало відправною точкою для такого процесу? Вчені висловлюють різні припущення; єдиного компромісу з цього питання поки що не склалося. Про найцікавіші гіпотези, які пояснюють інтенсивну еволюцію людського мозку та інтелекту, хотілося б трохи поговорити. Коротко зупинимося на п’яти робочих концепціях.
Почати хотілося б з гіпотези генно-культурної коеволюції (або «гіпотеза культурного драйву»). Згідно з припущенням американського генетика Алана Вілсона, мозок формувався для соціального навчання та культури, а культура, в свою чергу, стимулює подальший розвиток мозку та мислення. Таким чином, розвиток культури та людського інтелекту тісно переплетені, взаємопов’язані та залежать один від одного. Через деякий час погляди Вілсона були підхоплені та розвинені Кевіном Лаландом. Лаланд — англійський еволюційний біолог із Сент-Ендрюського університету в Шотландії. Докладніше свої припущення він описав у книзі «Darwin’s Unfinished Symphony: How Culture Made the Human Mind» (Незакінчена симфонія Дарвіна: як культура сформувала мислення людини) (2017). Зазвичай культуру розглядають як сукупність матеріальних та духовних цінностей, які виражають певний рівень історичного розвитку цього суспільства та людини. Однак якщо визначати культуру як сукупність поведінкових патернів, що поділяються членами суспільства, тобто патерни, які ґрунтуються на соціально важливій інформації, яка передається соціальним шляхом, то культура може бути одним із двигунів поступового збільшення мозку та розвитку когнітивних здібностей. Виходить, що представники виду згодом стають володарями більшого мозку, адже з покоління в покоління вони отримують і застосовують соціально значущу інформацію, яка змінює їхнє життя.
Люди згодом стають володарями більшого мозку, адже з покоління в покоління вони отримують і застосовують соціально значущу інформацію, яка змінює їхнє життя.
Лаланд пише, що культурний драйв визначає петлю зворотного зв’язку між соціальною поведінкою та генетикою, коли точне копіювання поведінки інших націлює добір на кращі когнітивні навички та більший мозок. Даний процес призводить до гнучкості соціальної поведінки, технічних навичок і, можливо, раціону, а все це, так чи інакше, призводить до збільшення мозку і в кінцевому підсумку до зростаючої ефективності навчання та сприйняття. Виходить, що тут працює механізм, який стимулює отримання соціально значущої інформації, яка, в свою чергу, сприяє подальшому розростанню складнішої архітектури мозку.
Далі варто поговорити про гіпотезу сексуальної революції (концепція про вплив статевого добору на розвиток мозку, людського інтелекту, талантів та культури). Автор цієї гіпотези американський еволюційний психолог Джеффрі Міллер, який про це написав книгу «The Mating Mind: How Sexual Choice Shaped the Evolution of Human Nature» (Спокусливий розум. Як вибір сексуального партнера вплинув на еволюцію людської природи) (2000). Відповідно до неї, мозок розвивається, передусім, як орган для вибору, спокуси та залучення статевих партнерів. Сексуальним підтекстом буквально «просочено» все в культурі. Творчі таланти і здібності, чарівність і харизма, почуття гумору і розумові досягнення, музика і поезія, витончена мода і естетика, альтруїзм і доброта, цивілізованість і складна культура — все це наслідок і плоди статевого добору: давні представниці жіночої статі віддавали перевагу винахідливим самцям, які, в свою чергу, прагнули максимально причарувати своїх «коханок», обійшовши інших у цій конкурентній грі. Отже, гіпотеза Міллера, перш за все, про те, що багато з того, чим займається людина (від прояву безкорисливої доброти до заняття мистецтвом) зав’язано на інтимних залицяннях, і свого часу «схвалено» статевим добором.
Рухаємось далі. Не менш цікавою являється гіпотеза макіавеллієвського інтелекту. Відповідно до неї, розвитку мозку сприяла загострена боротьба за високий соціальний статус. Обманні хитрощі, інтриги, підступність, змови, маніпулювання іншими та хитрість у боротьбі за лідерство та ресурси могли бути серед головних причин більш інтенсивного розвитку розумових здібностей, оскільки прагнення розбиратися в мотивах вчинків інших людей дає величезну перевагу. Той, хто вміє передбачити реакції та вчинки своїх «колег» і використовувати це у своїх корисливих цілях, виявляється на крок попереду, що, в свою чергу, стимулює розвиток інтелекту. Однак далеко не все визначається інтригами у нашому суспільстві, тому потрібні більш вагомі аргументи.
Той, хто вміє передбачити реакції та вчинки своїх «колег» і використовувати це у своїх корисливих цілях, виявляється на крок попереду, що, в свою чергу, стимулює розвиток інтелекту.
Прихильники гіпотези міжгрупової конкуренції акцентують увагу на альтруїзмі та кооперації. Простіше кажучи, парохіальний альтруїзм (тобто альтруїзм, який більшою мірою спрямований на членів своєї соціальної групи) та внутрішньогрупова кооперація стимулювали розвиток більшого обсягу мозку; все це відбувається на тлі воєн та міжгрупової конкуренції. Інакше кажучи, турбота і допомога членам своєї групи здійснюються одночасно з проявом ксенофобії. Виходить, що прагнення підтримувати та організовувати згуртованість усередині своєї групи, одночасно борючись із зовнішніми загрозами могли стимулювати розростання мозку людини. Втім, це лише ще одна корисна гіпотеза.
Саме час згадати гіпотезу батьківського піклування. У чому її суть? Продуктивні зміни в мозку відбулися завдяки прагненню батьків довше і ретельніше дбати про своє потомство, оскільки турбота вимагала більше енергії, часу та ресурсів. У процесі онтогенезу відбулися деякі важливі нейрофізіологічні зміни, і немовлята народжувалися безпорадними, вимагаючи більше уваги і турботи. Однак турбота, в свою чергу, вплинула не тільки на батьків, а й на когнітивні здібності дітей, що, можливо, позначилося на розвитку інтелекту давніх Homo в цілому.
Турбота, в свою чергу, вплинула не тільки на батьків, а й на когнітивні здібності дітей, що, можливо, позначилося на розвитку інтелекту давніх Homo в цілому.
Втім, п’ять згаданих гіпотез розкривають далеко не повну картину того, що могло сприяти інтенсивним змінам мозку та розвитку когнітивних здібностей. Тут не були згадані не менш цікаві — гіпотеза всеїдності (багатий раціон міг бути однією з причин розвитку інтелекту), мовна гіпотеза (завдяки розвитку мовних здібностей на допомогу приходить абстрактне мислення, що дозволяє покращити комунікацію, організовувати соціальні групи та детально планувати свої завдання), кліматична гіпотеза (кліматична зміна середовища впливала на збільшення чи зменшення об’єму мозку; принаймні, була виявлена очевидна закономірність збільшення довжини тіла та маси мозку в періоди похолодань та зменшення — в періоди потеплінь), трудова гіпотеза (важливу роль у збільшенні когнітивних здібностей зіграли трудові зусилля та виготовлення знарядь), гіпотеза гетерозису, тобто «гібридної сили» (схрещування раніше ізольованих груп людей давало стимул для розвитку головного мозку) та генетична гіпотеза (одна єдина мутація могла спровокувати процес ущільнення синаптичних зв’язків), опис яких, можливо, вимагав би окремої книги. Судячи з усього, причин могло бути кілька, які з них виявилися ключовими, про це досі точаться суперечки серед учених. Так чи інакше, дослідження в цій галузі продовжуються, а значить, незабаром на нас чекатимуть цікаві відкриття.
Джерела:
Laland, Kevin. Darwin’s Unfinished Symphony: How Culture Made the Human Mind. Princeton University Press, 2017. — 464 р.
Miller, Geoffrey. The Mating Mind: How Sexual Choice Shaped the Evolution of Human Nature. Anchor, 2001. — 528 р.
