Гастроінтестинальні стромальні пухлини, або GIST (від англ. Gastrointestinal Stromal Tumors), є рідкісним типом злоякісних новоутворень. Вони розвиваються у стінці травного тракту і довгий час залишалися справжньою медичною загадкою. Проте на початку XXI століття, завдяки проривам у молекулярній біології, їхні механізми були розкриті, що призвело до справжньої революції в лікуванні онкологічних захворювань. Давайте розберемося, що це за пухлини і як їх розпізнати.
Що стоїть за GIST: Біологічна природа
GIST пухлини виникають з особливих клітин, що називаються інтерстиціальними клітинами Кахаля (ІКК). Ці клітини — це своєрідні "водії ритму" нашого травного тракту. Вони регулюють скорочення гладкої мускулатури кишечника, координуючи перистальтику, тобто хвилеподібні рухи, що проштовхують їжу.
Злоякісна трансформація цих клітин відбувається внаслідок мутацій у генах KIT або PDGFRA. Ці гени кодують рецепторні тирозинкінази – білки на поверхні клітин, які відіграють ключову роль у регуляції їхнього росту та поділу. Коли ці гени мутують, клітини починають безконтрольно розмножуватися, утворюючи пухлину.
Важливою особливістю є те, що 95% GIST пухлин експресують білок CD117 (c-KIT). Ця унікальна риса відрізняє їх від інших сарком м'яких тканин і стала основою для розробки як діагностичних методів, так і таргетної терапії. Саме завдяки цьому відкриттю з'явився іматиніб — перший успішний препарат молекулярно-спрямованої терапії солідних пухлин, який "влучно" діє на мутований білок.
GIST є найпоширенішим типом сарком травного тракту, хоча й загалом це рідкісні новоутворення. Щорічно на них хворіє близько 10–15 осіб на мільйон населення. Середній вік пацієнтів становить 50–60 років, при цьому чоловіки та жінки хворіють з однаковою частотою. У дітей та молодих дорослих GIST зустрічаються дуже рідко, зазвичай у контексті спадкових синдромів.
Найчастіше ці пухлини локалізуються у:
Шлунку: 55–60% випадків
Тонкій кишці: 30–35%
Товстій та прямій кишці: близько 5%
Стравоході: менше 1%
Іноді GIST можуть виникати й поза травним трактом – у брижі, сальнику або заочеревинному просторі, що називається позакишковими GIST.
Симптоми GIST: Як розпізнати залежно від локалізації?
Клінічні прояви GIST значно варіюються залежно від місця розташування пухлини.
№1. Шлункові GIST: "Тихі" симптоми та кровотечі
На ранніх стадіях шлункові GIST часто протікають безсимптомно і можуть бути виявлені випадково під час ендоскопічного обстеження.
Зі збільшенням розміру пухлини з'являються неспецифічні диспептичні симптоми:
Відчуття важкості в епігастрії (верхній частині живота).
Швидке насичення під час їжі.
Нудота.
Характерною особливістю є кровотеча з пухлини, що може проявлятися:
Блювотою з кров'ю (гематемезис).
Меленою (чорним, дьогтеподібним випорожненням, що свідчить про кровотечу у верхніх відділах ШКТ).
Великі шлункові GIST можуть пальпуватися як щільне утворення в ділянці шлунка. Пухлини, що ростуть назовні від стінки органа (екзофітно), можуть досягати значних розмірів, не викликаючи при цьому симптомів непрохідності.
№2. GIST тонкої кишки: Біль та небезпека розриву
GIST тонкої кишки частіше проявляються болем у животі, що виникає внаслідок часткової кишкової непрохідності або інтусусцепції (втягування однієї частини кишки в іншу).
Біль має переймоподібний характер, може супроводжуватися нудотою та блювотою.
Кровотеча з пухлин тонкої кишки часто призводить до розвитку хронічної залізодефіцитної анемії.
Унікальною та небезпечною особливістю тонкокишкових GIST є їхня схильність до розриву з розвитком гемоперитонеуму (кровотечі в черевну порожнину). Це пов'язано з крихкістю пухлинної тканини та її багатим кровопостачанням.
№3. GIST прямої кишки: Схожість з раком прямої кишки
Тенезми (хибні позиви до дефекації).
Відчуття неповного спорожнення кишечника.
Зміни характеру дефекації (закрепи, проноси).
Великі пухлини можуть викликати симптоматику обтурації (непрохідності).
Розмір має значення: Ризик злоякісності та метастазування
Важливо розуміти, що усі GIST потенційно здатні до метастазування. Проте ризик істотно залежить від розміру пухлини та її мітотичної активності (швидкості поділу клітин).
Розмір пухлини
< 2 см
> 10 см
Мітотична активність (мітозів на 50 полів зору)
Низька (< 5)
Висока (> 10)
Ризик прогресування (метастазування)
Дуже низький (< 5%)м
Високий
Найчастіше GIST метастазують у печінку та очеревину. Метастази в лімфатичні вузли нетипові (менше 5% випадків), що є важливою відмінністю GIST від інших злоякісних пухлин травного тракту.
Як діагностують GIST: Сучасні підходи
Діагностика GIST вимагає комплексного підходу:
Ендоскопія: Має певні обмеження, оскільки пухлини розвиваються в підслизовому шарі, а слизова оболонка часто залишається неушкодженою. При ендоскопії GIST виглядають як підслизові утворення з гладкою поверхнею, іноді з виразкуванням.
Ендоскопічна ультрасонографія (ЕУС) з тонкоголковою біопсією: Це найбільш інформативний метод доопераційної діагностики. ЕУС дозволяє точно визначити розміри пухлини, глибину інвазії та отримати матеріал для гістологічного дослідження.
Комп'ютерна томографія (КТ) з контрастуванням: Необхідна для оцінки поширеності процесу та виявлення метастазів. GIST на КТ характеризуються неоднорідним контрастним підсиленням через наявність некрозів та кровотеч.
На мікроскопічному рівні GIST можуть мати різну будову:
Веретеноклітинна: 70% випадків.
Епітеліоїдна: 20% випадків.
Змішана: 10% випадків.
Остаточний діагноз встановлюється на основі позитивної імуногістохімічної реакції з антитілами до CD117 та DOG1. Це підтверджує, що пухлина походить саме з інтерстиціальних клітин Кахаля.
Молекулярно-генетичне дослідження мутацій у генах KIT та PDGFRA має не лише діагностичне, а й прогностичне значення. Різні типи мутацій по-різному відповідають на таргетну терапію, що дозволяє індивідуалізувати лікування.
Лікування та прогноз: Шлях до одужання
Хірургічне видалення залишається основним методом лікування локалізованих GIST. Мета операції — повне видалення пухлини без порушення її цілісності. Важливо, що лімфодисекція (видалення лімфатичних вузлів) зазвичай не показана через рідкість лімфогенного метастазування GIST.
Ад'ювантна терапія іматинібом: Рекомендується пацієнтам з високим ризиком рецидиву. Тривалість лікування становить 3 роки для пухлин з мутаціями KIT та 1 рік для пухлин з мутаціями PDGFRA. Цей препарат допомагає запобігти поверненню хвороби.
При метастатичних GIST: Іматиніб забезпечує контроль захворювання у 80–85% пацієнтів. При розвитку резистентності (коли пухлина перестає реагувати на іматиніб) застосовуються інші таргетні препарати, такі як сунітиніб та регорафеніб.
Прогноз при GIST є досить сприятливим при своєчасній діагностиці та лікуванні:
5-річна виживаність при локалізованих GIST становить 85–95%.
При метастатичних формах – 50–60%.
Ризик рецидиву залишається протягом багатьох років після операції, що вимагає тривалого спостереження. Зазвичай КТ органів черевної порожнини та малого таза рекомендується проводити кожні 3–6 місяців протягом перших 5 років, потім щорічно. Особливо важливо моніторити пацієнтів, які отримували або отримують таргетну терапію.
GIST пухлини є чудовим прикладом того, як глибоке розуміння молекулярних механізмів канцерогенезу може призвести до розробки надзвичайно ефективних методів лікування. Успіх таргетної терапії GIST став прототипом для лікування інших онкологічних захворювань, відкриваючи нові горизонти в боротьбі з раком.
Чи були цією інформація корисною для вас? Які ще аспекти гастроінтестинальних захворювань вас цікавлять?
