Вступ
Кілька місяців тому побачила в одній соцмережі пост, де людина запитувала у своїх читачів, що вони знають про межовий розлад. Відповіді були різними: хтось писав, що це застаріла назва для біполярного розладу, хтось — що люди з цим діагнозом — аб’юзери й маніпулятори, дехто взагалі вперше почув такий термін.
І я б сказала, що це дуже показова картина. Переважно люди або не знають про існування межового розладу, або мають викривлені уявлення про нього через некоректну репрезентацію в засобах масової інформації та попкультурі.
Саме тому ви зараз читаєте цей текст.
У 2008 році в США травень було оголошено місяцем обізнаності про межовий розлад особистості. І хоч ми й не в США, я вирішила використати BPD Awareness Month як нагоду розповісти вам трохи загальної інформації та ще трошки про свій досвід життя з цим діагнозом.
Частина 1: Що воно таке і з чим його їдять
Примітка:
Часто можна побачити ще такі варіанти назви як емоційно нестабільний розлад чи прикордонний розлад (дуже невдалий переклад з російської). Я користуватимусь тут терміном межовий розлад особистості (МРО). Як на мене, це найближче до англійського borderline personality disorder.
Згідно з Діагностичним і статистичним посібником з психічних розладів (DSM-5), який використовується в психіатрії по всьому світу для діагностики захворювань, межовий розлад належить до розладів особистості кластера B (тобто розладів, що викликають труднощі регуляції емоцій та поведінки).
Тут же спростовуємо міф, ніби це інша назва для біполярного розладу: МРО та БАР (біполярний афективний розлад) — два різних діагнози, які по-різному класифікуються в DSM і мають кардинально різні прояви та механізми.
Щоб отримати діагноз МРО, потрібно відповідати мінімум п’ятьом із дев’яти діагностичних критеріїв протягом тривалого часу.
Тут невеличка ремарка: будь-які людські емоції й стани — це спектр. А симптоми більшості розладів — це ті самі звичайні штуки, які певною мірою відчуваємо ми всі, тільки викручені на цьому спектрі на такий максимум, що не дають жити по-людськи. Тому щоб певні прояви вважалися патологією чи симптомами розладу, вони мають спричиняти значний дискомфорт та/або заважати повсякденному функціонуванню. Нагадую, щоб зараз всі читачі й читачки не діагностували собі МРО й не перелякалися 🙂
А тепер нарешті подивімось на критерії. Перелік взятий з DSM-5 з певними спрощеннями, пояснення надано моїми словами — з власного досвіду, досвіду інших людей та всякої різної прочитаної теорії.
1. Відчайдушні спроби уникнути реальної або уявної ситуації покинення.
Цей симптом може проявлятись не лише в романтичних стосунках, як часто помилково вважають, а й у будь-яких міжособистісних взаємодіях: дружніх, робочих, родинних.
І найбільша проблема в тому, що люди з МРО не просто бояться бути покинутими, а ще й внаслідок схильності до чорно-білого мислення сприймають як покинення абсолютно незначні й тривіальні речі.
Наприклад, найменша зміна в настрої співрозмовника може трактуватися людиною з МРО як «Це зі мною щось не так, мене ненавидять і шукають способу позбутись!» та викликати дуже екстремальні емоційні реакції.
2. Патерн нестабільних та бурхливих міжособистісних стосунків, що характеризуються чергуванням крайнощів ідеалізації та знецінення.
Знову ж таки, внаслідок схильності до чорно-білого мислення людям з межовим розладом важко сприймати інших просто як людей, що можуть бути різними, але все ще лишатися цілісними. При чорно-білому мисленні людина для нас може бути або ідеальна, чудова, прекрасна, або жахлива й огидна. Майже як дві різні людини — в щось одне ці дві протилежності ніяк не інтегруються.
Певною мірою це є наслідком попереднього пункту. Ланцюжок такий: людина поводиться як зазвичай → отже, ми сприймаємо людину як «хорошу» → помічаємо найменшу зміну настрою чи щось, що трактуємо для себе як ситуацію покинення → сприйняття змінюється, людина стає «поганою».
І таке може відбуватись дуже часто: кілька разів на місяць, тиждень, день. Та навіть кілька разів за годину.
3. Порушення ідентичності: помітна та стійка нестабільність образу «Я» та самосприйняття.
У більшості людей є чітке розуміння того, хто вони (я була шокована, коли дізналася про це))). Воно може тимчасово похитнутися через певні життєві труднощі чи обставини, але завжди залишається основою, стрижнем людини. Навіть якщо це не завжди щось, що можна чітко описати чи пояснити словами.
Натомість у тих, хто має межовий розлад, це розуміння або відсутнє зовсім, або постійно змінюється. І це відчувається дуже страшно: наче живеш, але тебе не існує.
Саме тому деякі «межовики» надають надзвичайно великого значення думці людей про себе. Бо «Я ж не знаю, хто я, — то, може, вони знають і мені розкажуть» або «Мене буквально не існує без цієї людини». Ставлення інших до себе ми сприймаємо як свою ідентичність. І тому покинення (реальне чи уявне) відчувається так болісно: бо покинення = «я погана людина». Іншого варіанту немає, бо немає цього внутрішнього стрижня, завдяки якому можна розвивати самоцінність без залежності від інших.
4. Хронічне відчуття спустошеності.
Життя відчувається так, наче у вас дірка всередині, яку ніщо не може заповнити. Жодна з активностей, які мали б приносити задоволення, не дає нічого. Наче ви за величезною скляною стіною, через яку бачите й чуєте світ, але не можете по-справжньому жити. І часто це веде до наступного пункту.
5. Імпульсивність принаймні у двох сферах, наприклад: фінансові витрати, секс, зловживання речовинами, необачне керування автомобілем, епізоди переїдання.
Намагаючись позбутися внутрішньої порожнечі, люди з межовим розладом відчайдушно намагаються її заповнити бодай чимось чи кимось. А оскільки звичайні речі в межах норми результатів не дають, ставки іноді підіймаються настільки, що це може ставати небезпечним для здоров’я чи життя.
Така поведінка може дати ілюзію того, що відчуваєш бодай щось, але ненадовго, тому зрештою повторюється знову і знову.
6. Афективна нестабільність через помітну реактивність настрою.
Перекладаючи простішими словами — дуже інтенсивні емоції, які змінюються з блискавичною швидкістю.
Умовно, дрібна суперечка з колегою людину без межового розладу може засмутити за кілька хвилин, відчуватиметься як легке роздратування чи дискомфорт і мине через годину, тоді як людина з МРО засмутиться буквально за кілька секунд, емоції будуть дуже інтенсивними й болісними та можуть тривати від кількох годин. Навіть якщо людина усвідомлює, що така реакція нераціональна, навіть якщо має високу здатність до рефлексії й розуміє, чому так почувається.
І загалом будь-які емоції (особливо негативні) відчуваються набагато інтенсивніше, ніж мали б. Можна за один день купу разів пролетіти через весь можливий спектр людських емоцій — починаючи від нездорової ейфорії й закінчуючи бажанням порізати себе на шматки аби лиш не було так боляче.
Я часто чую, що цей досвід порівнюють із життям без шкіри — й погоджуюсь із цим кожною своєю клітинкою.
7. Повторювана суїцидна поведінка, спроби, погрози або самоушкоджувальна поведінка.
Іноді емоційний біль, який відчувають люди з межовим розладом, настільки нестерпний, що єдиним дієвим способом його позбутися здається заміщення фізичним болем. Мозок перемикає увагу на інший подразник — і на якийсь період це дає полегшення. Але згодом людина може відчувати провину, що знову стає тригером для емоційного болю — і поведінка повторюється знову й знову.
Переважно самоушкоджувальна поведінка в МРО використовується як механізм регуляції емоцій, а не як спроби самогубства. І навіть повторювані суїцидальні думки є не скільки небажанням жити, як бажанням припинити свій біль за будь-яку ціну. Але пацієнти з межовим розладом все ще перебувають у групі ризику: близько 10% людей із цим діагнозом помирають внаслідок самогубства. [1]
8. Невідповідний до ситуації інтенсивний гнів або труднощі з контролем гніву.
Цей критерій трохи перегукується із загальною емоційною нестабільністю, але гнів винесений окремо. Адже часто він є основною реакцією людей із розладом на уявне чи реальне покинення та загалом на більшість тригерів.
І тут те саме, що я писала вище: якщо якась дрібниця людину без межового розладу може просто роздратувати, то людина з розладом відчуватиме дуже сильний гнів, який іноді переходить в агресію.
9. Тимчасові параноїдні ідеї, пов’язані зі стресом, або важкі дисоціативні симптоми.
Перебування людини з межовим розладом під тиском чи у стресових ситуаціях може спричинити епізоди дисоціації (відокремлення свідомості від тіла, відчуття, що події відбуваються з кимось іншим), або спричинити параноїдні симптоми, такі як галюцинації, маячення (нав’язливі переконання, які не сумісні з реальністю, наприклад «Я знаю, що всі навколо можуть читати мої думки» або «Я знаю, що все моє оточення в змові проти мене») тощо.
Частина 2: Звідки ноги ростуть
Існує багато теорій про причини розвитку межового розладу особистості, але найбільш обґрунтованою є біосоціальна теорія [2] теорія американської психологині Марші М. Лінехан. Згідно з цією теорією МРО розвивається внаслідок поєднання двох чинників:
біологічних вразливостей нервової системи людини, які формуються на ранніх стадіях розвитку мозку
травматичного чи несприятливого середовища, в якому людина перебуває з раннього віку
Тобто для розвитку межового розладу потрібні обидва ці фактори, а вже пропорції впливу того чи іншого варіюються в кожному конкретному кейсі.
Також проводяться дослідження щодо того, яку роль у розвитку цих самих біологічних вразливостей до МРО грає спадковість. І за різними результатами межовий розлад має досить високі показники спадковості: від 40% до 60% варіацій МРО спричинено генетичними факторами. [3]
Це якщо дуже коротко. Насправді ж саму цю тему можна розписати ще на окрему публікацію.
Частина 3: Квест із перешкодами (закреслено) діагностика МРО
Якщо відкрити той же DSM-5 і глянути на критерії, можна подумати, що отримати діагноз дуже просто: треба лише зібрати в цьому «бінго» мінімум 5 із 9 «балів» — і вуаля.
Та насправді все не так легко.
Часто в різних розладах діагностичні критерії схожі між собою настільки, що лікарям складно встановити правильний діагноз.
На перший погляд, МРО можна сплутати з біполярним афективним розладом, комплексним посттравматичним стресовим розладом, тривожними розладами, депресивними розладами, рідше — із психозами, дисоціативним розладом особистості тощо. Погіршує ситуацію й той факт, що людина може мати кілька розладів водночас. Тоді діагностика — це квест.
Ймовірність правильного діагнозу підвищують такі чинники:
Досвідчений психіатр, що з'ясовуватиме не лише симптоми, які турбують, а й механізми їх виникнення, основні тригери, додатковий контекст тощо. Питань на кшталт «Чи відчуваєте ви це, це й ще оце?» недостатньо.
Здатність людини до самоаналізу та рефлексії. Жоден психіатр чи терапевт не проводить з вами стільки часу, як ви самі, тож не має такої повної картини. Наприклад, якщо ви за все життя не зрозуміли, що постійно відчуваєте злість, але ніяк її не проживаєте й спрямовуєте на себе, то дуже малоймовірно, що це зрозуміє психіатр за годину консультації. Тож ваша задача — знати якомога більше інформації про себе й свій стан та вміти її аналізувати.
А ще діагноз межовий розлад іноді ставлять всім, кого не можуть втиснути в критерії інших розладів і не мають бажання чи знань, щоб розбиратися в ситуації. Дуже зручно, правда? (якби тут можна було вставити тяжке зітхання, ви б його почули)
Частина 4: Лікування (або не зовсім)
Наразі немає [4] жодних медикаментів, які визнали б ефективними та офіційно схвалили як засоби для комплексного лікування МРО. Однак, деякі препарати можуть непогано впливати на певні точкові симптоми.
Першою лінією лікування вважається психотерапія, зокрема в методі ДПТ (діалектично-поведінкова терапія). Часто використовуються й інші методи, зокрема когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), схема-терапію, EMDR тощо.
Для кожного конкретного кейсу алгоритм дій буде відрізнятись, і може знадобитись час та багато спроб, щоб підібрати правильне лікування.
«Вилікувати» межовий розлад цілком і повністю, тим паче протягом якогось короткого курсу — неможливо. Медикаментозне лікування — якщо вдасться підібрати ефективне — буде тільки частково полегшувати певні симптоми. EMDR або схема терапія будуть ефективними, якщо в вашому випадку велику роль у розвитку МРО відіграло травматичне середовище, адже дозволять опрацювати травматичну інформацію. ДПТ чи КПТ допоможуть проаналізувати набуті дисфункційні патерни поведінки/мислення й замінити їх на здорові, а також розвинути навички регуляції складних емоцій.
Але ті самі «біологічні вразливості», про які ми вже говорили вище, нікуди не подінуться. Тому під лікуванням радше мається на увазі постійна робота над собою, над тим, щоб навчитися допомагати собі в складних станах, навчитися жити з підвищеною чутливістю до тригерів та з величезною кількістю емоцій всередині однієї людини, а також зменшити інтенсивність зовнішніх проявів.
Частина 5: Мій досвід
Мені діагностували межовий розлад у 24 роки. До того було багато неправильних діагнозів, а ще до того я не зверталась по допомогу, бо не мала можливості.
І як людина, яка в різні періоди життя збирала «бінго» з усіх дев’яти діагностичних критеріїв і все ще збирає більшість, я вам скажу от що: це відчувається нестерпно жахливо. Навіть зараз, коли я на 99% розумію, що і чому зі мною відбувається. А так було не завжди. Я роками почувалась так, наче взагалі не маю контролю над своїм життям, наче все сиплеться й розвалюється, а я не розумію ні причин, ні що мені робити з цим.
Про межовий розлад я вперше прочитала, коли мені було 18. І багато жартувала, що це виглядає як щось, що може бути в мене. Але тільки жартувала, бо шукала людей з МРО в соцмережах, читала про їхній досвід — і здавалося, що багато «пазлів» не сходиться. І це не дивно, адже часто навіть люди з одним і тим же діагнозом мають різні досвіди й можуть не розуміти одні одних. Зокрема тому, що різні поєднання діагностичних критеріїв дають 256 комбінацій [5] симптомів. Також прояви одних і тих же симптомів залежать від культурного середовища, виховання, темпераменту людини тощо. Вкінці публікації я залишу посилання на непогане відео про чотири «неофіційні» (тобто не внесені в стандартні класифікації) підтипи межового розладу — чотири основні способи, як люди по-різному можуть проявляти одні й ті ж симптоми.
Власне, я досі знаю дуже мало людей із діагнозом МРО, чий досвід був би для мене релевантним. Але знаю, що це нормально, і що взагалі у світі немає однакових людей.
Трохи свого досвіду я вже описала в першому розділі, коли давала пояснення наведеним із DSM діагностичним критеріям. А детальніший опис може бути для багатьох людей надто чутливим контентом. Тож хіба додам, що зараз мені набагато краще, ніж навіть ще три роки тому. І ні, це не означає, що я «вилікувалась» чи що не маю симптомів. Хіба що критерій по самоушкоджувальній поведінці вже кілька років як не виконується — і я дуже собою пишаюсь. Це навіть не означає, що я почуваюсь краще. Бо, якщо бути зовсім чесно, більшість часу я почуваюсь просто жалюгідно.
Я не приймаю жодних медикаментів, бо із десяти протестованих препаратів жоден не був ефективним, і наразі я більше не маю сил пробувати. Змінила кілька психотерапевтів, поки знайшла людину, з якою комфортно працювати, і метод, який дає результати. Тож ми вже кілька місяців працюємо в EMDR. Зокрема це і є причиною, чому я почуваюся жалюгідно: бо треба дістати з себе. пережити й опрацювати дуже багато всього, що я ховала все життя. Тож інколи здається, що це аж надто багато всього як для мене однієї, і я не маю сил продовжувати. Або що в результаті я почуваюсь тільки гірше. Але я точно знаю, що зараз я сильніша і що на цьому етапі почуватися краще — не обов’язково означає почуватися добре.
Частина 6: Що ви можете зробити для людей із межовим розладом
Коли я починаю говорити про психічні захворювання загалом чи про власний діагноз десь поза межами своєї бульбашки, то зазвичай чую одні й ті самі типові відповіді. Навіть колись робила жартівливе бінго, де зібрала їх всі.
Тому моя головна порада дуже проста: не будьте такою людиною.
Подумайте, чи казали ви колись щось із цих фраз людям і якщо так, згадайте, чому це робили.
Можливо, вам тоді не вистачало розуміння теми: що таке людська психіка, як вона працює, як влаштовано наш мозок, що таке емоції. Якщо це досі так, виділіть трохи часу, щоб дослідити ці питання.
Можливо, вас зачепило, що хтось відкрито говорить про проблеми, які ви теж маєте, але не наважуєтесь визнати чи попросити про допомогу?
Можливо, у вас є переконання, що людина з психічним захворюванням має виглядати й поводитись тільки певним чином і ніяк інакше?
Можливо, всього потрошки?
Слухайте, що вам розповідають люди. Не знецінюйте їхній досвід і не поводьтесь так, ніби краще знаєте, що вони відчувають, що мають відчувати і як взагалі жити життя.
А більше нічого додати не можу. Бо на всі питання на кшталт «Як поводитись із людьми з депресією/межовим розладом/фізичними захворюваннями/інвалідністю/підставте своє» насправді є лише одна відповідь: людина — це перш за все людина, яку треба поважати; і якщо ви загалом поважаєте людей, то проблем у спілкуванні з різними групами не виникатиме.
Використано в тексті
Psychopharmacologic treatment of borderline personality disorder
The Structure of Borderline Personality Disorder Symptoms: A Multi-method, Multi-sample Examination
Інші посилання
DSM-5-TR — для подання переліку критеріїв.
Вступ до психіатрії: 7-е видання / Дональд В. Блек, Ненсі К. Андреасен — читала давніше, але користувалась у процесі написання, щоб перевірити, чи часом щось не нагалюцинувала 😃
Відео про чотири типи МРО: 4 Types of Borderline Personality Disorder
