Перед тим, як починати розповідь, дозвольте запитати: чи знаєте/пам'ятаєте ви історію про Каїна та Авеля? Ту саму, де сини Адама і Єви вирішили принести богові в жертву плоди своєї праці, але той прийняв тільки дарунок Авеля, тож Каїн поїхав кукухою від заздрості й убив брата.
Саме її Жозе Сарамаґо використав як зав'язку для своєї історії. З невеличкими доповненнями, звісно. Адам і Єва — не перші люди, Авель не добрий та лагідний за своєю натурою, бог... як би це сказати м'якше... мудак і сволота, а Каїн... про нього складете враження самостійно, бо я так і не змогла.
Починається все майже канонічно: Адам та Єва з'їдають яблуко з дерева-яке-не-можна-чіпати-але-яке-стоятиме-прямо-у-вас-перед-носом, отримують божественного копняка з Едему, потрапляють на землю, починають жити життя, заводити господарство, народжувати дітей тощо.
А потім бог з якогось дива цілий тиждень крутить носом на пожертви Каїна, приймаючи дари лише від Авеля, хоч тут, на відміну від Біблії, обидвоє братів спочатку мають добрі наміри. Авель від цього щастя «ловить зірочку», починає насміхатися з брата і всіляко його принижувати, адже він тепер улюблений син божий, обранець! Каїн не витримує (нерви в чувака слабенькі що в канонічній історії, що тут) та вбиває Авеля — і через заздрість брату, і з метою кинути виклик тому, хто так зухвало знехтував його власними дарами. З такої оказії до новоспеченого братовбивці являється бог власною персоною й намагається щось там заливати про гріх, вбивство, злочин та інші неприємні речі, але Каїн йому каже, що «той, хто обікрав виноградник, винний не більше, аніж той, хто стояв на варті». Та й взагалі, на його думку, бог міг би не бути таким мудаком і прийняти жертву Каїна — тоді нічого не сталося б. А так він винен у смерті Авеля набагато більше. Бог, звісно, обурений, але все ж не хоче, щоб про це дізнався хтось ще, тому укладає з Каїном так званий «договір про розподіл відповідальності за смерть Авеля» з наступними умовами: Каїн буде покараний за свою частину злочину тим, що вічно блукатиме по світу, але протягом усього життя перебуватиме під божественною протекцією за будь-яких умов, і ніхто не зможе зробити йому нічого поганого.
Каїн починає свою подорож, яка з кожною наступною сторінкою виглядає все дивніше, адже мандрує він не лише в просторі, а й у часі, стаючи свідком різноманітних подій за участю бога. І в процесі все більше утверджується в своїй, м'яко кажучи, неприязні до нього. Аж поки зрештою не отримує блискучу нагоду підкласти богу свиню й зіпсувати його великий задум.
Якщо глянути одним оком анотацію на звороті книги, там виділено червоним кольором таке собі риторичне запитання: «Каїн — убивця, що наважився сперечатися з богом, чи останній праведник цього світу?». І, здавалося б, якщо бога письменник зображає настільки жорстоким, то Каїн, який наважився йти йому наперекір, таки має бути праведником? Але й він, за стандартними мірками моралі, теж не є зразком доброчесності й укінці розповіді, як на мене, дуже сильно уподібнюється до бога.
Все це наштовхує мене на думку, що Каїн у Сарамаґо — просто людина, як, власне, і бог — творіння людського розуму, з людською подобою, свідомістю та вадами, які помітно ще краще завдяки тому, що він наділений необмеженою (майже) владою. Вони однаково вбивають (хіба з різницею в кількості — теж лише через нерівний розподіл влади). Однаково звинувачують один одного в тих злочинах, називаючи душогубами й намагаючись зняти з себе відповідальність. Однаково захищають лише власні інтереси. Тобто мають типові притаманні людям риси.
Я не певна, чи зробила б такий самий висновок про книгу, якби почала з неї знайомство з творчістю автора, не читаючи перед тим «Євангеліє від Ісуса Христа» (тут можна краще познайомитися з богом-мудаком) і «Сліпоту» (тут можна познайомитися з найогиднішими людськими рисами, від яких волосся стає дибки, але які важко заперечити). Не знаю, що думала б про неї, якби досі ділила світ на «погане» і «добре»... Мабуть, була б, як мінімум, дуже розгублена, бо немає тут ні доброго, ні поганого. Герої книги (чи то пак, книг, якщо я згадала й про інші) Сарамаґо думають, що вони вчиняють правильно — отже, для них це добре. Ті, для кого наслідки тих вчинків є негативними, вважають їх поганими, — цілком слушно, бо це погано для них. А як насправді? Та й чи існує те «насправді»? Я могла б розставити свої власні «кольорові мітки», але навіщо, якщо вони матимуть значення лише для мене й рано чи пізно все одно посиплються в складніших дилемах. Тож «Каїна» я дочитувала з відчуттям трохи сумного усвідомлення й прийняття, як у мене завжди стається з Сарамаґо.
Отже, що у висновку: я не знаю, чи сподобається вам ця книга та творчість письменника загалом, але точно знаю, що якщо ви читатимете відкрито, не обгородивши своє сприйняття уявним триметровим муром, щоб не дай боже туди не впустити нічого нового, це докине вам багато речей, про які варто подумати або й цілком переглянути погляд на них.
І якщо вже зайшла мова про вподобання, то я не можу не згадати, що в Сарамаґо вельми специфічний текст. Для прикладу залишаю вам фото однієї рандомної сторінки з «Каїна».
Якщо вчитатись уважно, можна зрозуміти, що це діалог двох людей. Але типовими для діалогів (та й загалом для багатьох штук) розділовими знаками автор не переймається. У «Каїні» принаймні є розділи, а в деяких інших книгах — максимум невеликі відступи між абзацами, і весь текст просто ллється безперервним потоком у прямому сенсі цього слова.
Як то кажуть, «інколи сині штори — це просто сині штори», але часто я все одно ловлю себе на думці, що це зроблено навмисне, щоб читачі докладали всіх можливих зусиль, аби сконцентруватися на розповіді, бо якщо бодай на мить задумаєшся про своє — чорта з два швиденько повернешся назад у цей потік і зрозумієш, чию репліку читаєш.
Але — як би дивно це не звучало — не всупереч, а завдяки всьому перерахованому мені подобається ця книга й твори Жозе Сарамаґо. Часом це як відро крижаної води, вилите на голову без попередження, а часом буквально мої думки, які давно крутилися в голові, але гостро та лаконічно виліплені в текст із думок іншої людини. А мені однаково потрібне і те, й інше.
Написано для телеграм-каналу "Нотатки про книги і вино".
