Соціальна тривога, соціофобія ( Хтось взагалі плутає з соціопатією. Ахахах, не треба так, то трохи інше!) - назви, які хоч раз та й мелькали у твоїх просторах віртуального, а може й не тільки, світу. І наче, і так зрозуміло, що це страх, який виникає в ситуаціях взаємодії з іншими людьми. Так говорить чи не кожен лінк знайдений по цьому запиту в гуглі. Доволі багато роз’яснень у блогах психологів в Instagram та TikTok. Але все ще є певні пустоти в розумінні, так? У мене теж (
Бо психологія наука про індивідуальність, тож кожен феномен хоч і має спільні ознаки, “симптими”, але все ж буде різним у кожного. Та й розвивається ця наука доволі швижко, тому варто поспівати за “оновленнями”.
Але не про те. Давай почнемо з класичного:
- Що ти відчуваєш? Що ти відчуваєш коли виходиш на вулицю? Підключаєшся до зум конференцій, йдеш на роботу?
- Та наче нічого особливого, може де-не-де якісь думки/тривоги, але нічого поза межами звичайного.
- Добре... Напевне я погарячкувала з питанням, то дійсно складно одразу так проаналізувати.
Спробуємо так: уяви ти виходиш з метро, на тебе лине натовп, через який ти добираєшся до університету. І в якийсь момент цей натовп набуває обличчя. Тобі здається що він дивиться на тебе. Що з ти щось забув, що волосся якось, напевне, не так тирчить, або твоя шкіра має занадто багато висипаннь, або ти якось не так вдягся, скоріше б забігти в корпус універу. Вхідні дері, сходинки, сходинки, хвилинка на милування видом на центр Харкова, сходинки, коридор, “ Всим привіт” . “ Привіт, привіт, привіт” - у відповідь. Викладаєш зошити на парту, а в голові : “А я не дивно привіталася? Може треба було сповільнити дихання, щоб вони не помітили що я бігла? Це взагалі нормально звучало? Бля, я якось дивно відкрила двері. Я не незграбно зайшла?” Відгукується?
- Ну шось є.
- Таких історій можна назбирати безліч за день. Коли я звернула на це увагу зараз - здається це так явно, ті тривожні думки, але якщо повернутись в буденність, то вони губляться в хаосі рутини. І все б нічого, якби вони не визначали ту саму рутину. Звичайно, бувають і не маленькі тривожні думки, бувають і панчні атаки, істерики тощо. Та то вже і так зрозумілий дзвіночок, так?
Як бачиш, соціальна тривога - не є чимось прям одразу явним. Тут намішані і твої глибинні переконання, і самооцінка, і загальна тривожність, і гіперконтроль, і overthinking тощо. Тож і працювати тут є багато з чим. Та поступово, маленькими кроками, можна приручити цього звіра і жити вільно. Саме на це й націлена моя серія дописів “Кроками від соціальної тривоги”. Очевидно, невеличкі довгочити не зможуть замінити терапію, але сподіваюсь вони стануть тобі ніби такою легенькою “першою допомогою”.
Скажеш:
- Добре, тоді я піду до психотерапевта, але як я маю зрозуміти до якого саме? Там же 8277828млн різних напрямків!
- Насправді часто терапевти/психологи пишуть у себе в соц. мережах, або в анкетах на сайтах з пошуку такого роду спеціалістів. Але щоб шукалося швидше, можу порекомендувати шукати в напрямках когнітивно-поведінкової терапії (доволі поширена в Україні), схема- терапії, РЕПТ тощо.
Р.S. Дякую Тобі за прочитання! Зустрінемося в настопному дописі ))
