Від питомих мелодій XX століття до їх обробки та сучасних хітів — українська музика стає гучнішою. Здається, що кожен хоча б раз в житті чув і мугикав «Червону руту» або ж «Чорнобривці», але настав час дізнатися більше про те, що ховається за знайомими мелодіями радянського укрпопу.
«Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття» Філа Пухарєва, що невдовзі вийде друком у видавництві Лабораторія, — це книжка-гайд українською естрадою від ключових постатей і пісень до подій української попсцени радянського періоду. Написана на основі відкритих джерел, журналістських матеріалів автора у медіавиданнях та дописів у авторському телеграм-каналі «ПЛАЙ». Публікуємо уривок з книжки.
Ця пісня має повторити успіх «Червоної рути»! З таким брифом наприкінці 70-х суперпопулярний Назарій Яремчук звернувся до композитора Павла Дворського та поета Володимира Кудрявцева.
Ті довго шукали влучні ноти та рядки, поки не натрапили на народну прикмету: якщо закохані зустрінуться ясної ночі під сузір’ям Стожарів — жити їм у любові довго та щасливо!
Однак долі самих авторів пісні склалися не так безхмарно. Мало хто знає, що за романтичним вайбом «Стожарів» ховається історія про нещасливу любов і трагічну втрату.
Криза «Смерічки» та рятівний хіт
Повернімося у 1975-й — рік, що розділив історію топового буковинського ВІА «Смерічка» на до та після. Нагадаю, що тоді через чиновницький тиск та особисті конфлікти склад ансамблю залишило одразу троє його провідних учасників*.
Художній керівник Левко Дутковський пішов ставити звук для «Хати на тата» на чернівецьке ТБ. Василь Зінкевич перейшов до волинського «Світязя», який згодом очолив. Назарій Яремчук влаштувався асистентом на геофак чернівецького університету (де колись мріяв вчитися), але... за кілька місяців повернувся до «Смерічки» в обмін на новеньку квартиру та одноосібне лідерство в гурті.
В обкомі партії побачили, що трохи переборщили, і вирішили Назарія повернути [...] Телефоную в обком партії, кажу: «Ви хотіли, щоби Назарій повернувся? Він повернеться з умовою, що ви дасте йому квартиру». Обіцяли за пів року. Правда, через три місяці дали.
Левко Дутковський про камбек Яремчука до «Смерічки»
Після розпаду «золотого складу» найпопулярніший ансамбль України стрімко втрачає позиції. Керівники у ВІА «Смерічка» змінюються частіше, ніж солістки у «ВІА Гра», репертуар окуповують російські романси та інший непотріб, а нові пісні і поруч не стоять із ранніми шедеврами Івасюка.
Водночас авторитет самого Назарія Яремчука рветься вгору, як Каденюк на ракеті. 80-ті для співака — це період, коли заліковка працює на нього, а не навпаки. Чим не нагода хайпанути з потужним сольним треком?
По допомогу Назарій Назарович звертається до колеги зі «Смерічки» — темної конячки ансамблю, на якому всі тільки й їздять. І лише Яремчук відчуває у безвідмовному хлопчині з Ленківців неабиякий потенціал.
У Павла дуже душевна мелодія. Напевно тому, що його свого часу двічі не приймали у львівську консерваторію, як мене у львівське музучилище. Якби прийняли, я би, може, й не співав, а так — в мене така натура: ви не вірите, а я докажу! І доказав! Сам собі насамперед.
Назарій Яремчук про себе і Павла Дворського
Від аутсайдера до хітмейкера
Малому Павлу Дворському наснився сон, у якому він співає на великій сцені. Коли буковинець розповів про сон батькові, знаному сільському музиканту, той мудро зауважив: знічев’я таке не насниться! А невдовзі подарував сину... баян. Не дивуйтеся: це зараз баян — «баян»262, а в часи дитинства Дворського інструмент вважався так само крутим, як потім вважатиметься електрогітара чи синтезатор.
У тринадцять Павло пише перші пісні. Але розуміє, що його демки263 нікому не потрібні без професійної музичної освіти. Тому вступає до чернівецького музучилища одразу на три напрями: диригентський, інструментальний і вокальний.
На уроки в район добирався і на конях, і на велосипеді, і на попутніх машинах. Вчитися музиці із села нас поступило п’ятнадцятеро, а закінчило троє.
Павло Дворський
Тим часом у 1973-му на хвилі хайпу «Червоної рути»* вижницька «Смерічка» офіційно прописується в чернівецькій філармонії. Підприємливий Левко Дутковський шукає на новому місці талановитих фрешменів, які не тільки співають та грають на інструментах, а й вміють сонграйтити. Так він знайомиться з Павлом Дворським і робить йому пропозицію, від якої неможливо відмовитися. Втім, занадто правильний хлопець все ж відмовляється: cпершу — диплом, потім — рок-н-рол.
До «Смерічки» Дворський долучився аж у 1976-му, коли це був уже зовсім інший гурт. Що конкретно музикант робив там у ці роки — не відомо. Начебто грав на гітарі й не тільки, виступав на концертах, навіть писав і виконував власні треки. Але на тогочасних записах «Смерічки» ви їх не знайдете. Водночас ось він — крайній ліворуч — широко усміхається на обкладинці платівки 77-го з піснями Дутковського. Людина-невидимка, не інакше!
А у 1982-му новим худкерівником ансамблю стає Назарій Яремчук. І тоді Павло Дворський нарешті отримує заслужену хвилину слави.
[...] Мені хотілося б написати пісню про Назарія [...] У цій пісні я скажу і про плинність нашого життя, і про те, що треба поспішати робити людям добро, і про те, для чого ми живемо на цьому світі і що маємо робити.
Павло Дворський
Італійський роман і загибель онуки
Та поки зазирнемо в офіс «Українського радіо» на Хрещатику, 26. У 70-х там працював музичним редактором поет Володимир Кудрявцев. Складати плейлист і отримувати за це зарплату — безумовно, круто.
А ще крутіше — писати власні пісні, що лунають по той бік приймачів.
Така нагода випадає Кудрявцеву в 1974-му. Завдяки його рядкам і музиці Олександра Зуєва лірично-іронічний шлягер «А ми удвох» у виконанні «Кобзи» стає великим радіохітом. За рік-два резюме Кудрявцева поповнюється колабами із Софією Ротару, Ліною Прохоровою, Василем Зінкевичем і, звісно, Назарієм Яремчуком.
Справи у Володимира Олексійовича йдуть так добре, що наприкінці 70-х його відряджають до Італії. Не відомо, чому 43-річному поету закортіло відвідати місцевий цирк, але там він знайомиться із 26-річною фокусницею Діаною Лібераторі. Цирк зрештою поїхав, а почуття між українцем та італійкою залишилися.
На сцені стояло дві тумби. Моя дружинонька заходила в першу в одному одязі, а за мить з другої виходила в іншому. Я акомпанував їй на баяні.
Володимир Кудрявцев
Заради красуні Кудрявцев готовий кинути успішну кар’єру на Батьківщині і почати все з нової сторінки за кордоном. Але спершу потрібно витягнути з «тюрми народів» родину. Поет вирушає додому, ще не знаючи, що там на нього чекає жахлива трагедія.
Поїхав провідати свою онучку. Привіз усяких подарунків, а їй іще цукерок захотілося. Повертаюся, а Аннушка з балкона п’ятого поверху виглядає. Побачила цукерки, закричала «ура». Перехилилася через перила і на моїх очах розбилася об асфальт. Моя мама після цього померла — не змогла горя пережити.
Володимир Кудрявцев
Скорбота цвяхом прибиває Володимира Кудрявцева до рідного порога. У листі поет повідомляє коханій, що має попіклуватися про згорьованих родичів. Діана викидає свій останній фокус: якщо чоловік не повернеться — між ними все скінчено.
Попереду на Володимира Олексійовича чекатиме затяжний алкоголізм і важка депресія. До кінця життя поет так і не зможе остаточно виборсатися з цієї ментальної ями. Проте зможе вилити душевний біль у своїй найкращій пісні.
«Червона рута · 2» та кліп у Кримських горах
1977 рік. Володимир Кудрявцев приймає вдома на київській Кудрявці гостей. Серед них: поп-зірка Назарій Яремчук і 24-річний музикант «Смерічки» Павло Дворський.
Коли товариство сідає випити за зустріч, Назарій Назарович кокетливо натякає поету та композитору, що звів їх не просто так. Співаку конче потрібен суперхіт — і такий, щоб чіпляв не гірше за «Червону руту»! Кудрявцев та Дворський спантеличені: чи не зависоку планку ставить для них Яремчук? Той імпульсивно махає рукою: якщо автори не потягнуть — тоді й говорити нема про що.
Провокація Назарія Назаровича спрацьовує! Дворський та Кудрявцев починають зідзвонюватися та обговорювати замовлення Яремчука. Та самими балачками сиквелу «Червоної рути» не напишеш. Потрібен поштовх, іскра, спалах...
І першим його помічає Павло Ананійович! Мелодію йому наспівують зорі над одеським степом, через який пролягає гастрольний маршрут «Смерічки».
Я хотів знайти ту дівчину, єдину, і, мабуть, от те юначе кохання, юнача мрія, вилилася у душевну, ліричну мелодію [...] Так, ніби то мені зорі щось навівали, оті високі південні зорі [...]
Павло Дворський про музику до «Стожарів»
З поверненням до Чернівців Дворський одразу стукає Кудрявцеву в месенджер: здається, написалося! Збуджений поет благає композитора негайно вирушати до Києва, поки думки ще свіжі. У дорогу Павло Ананійович бере лише гітару.
Я наспівую, він пише. І я йому кажу, що хотілося б, аби у вірші йшлося про справжнє кохання, але неодмінно під нашою українською, оцією Божою природою, під нашими цими зірками, що на небі.
Павло Дворський про співпрацю з Володимиром Кудрявцевим269
За кілька тижнів поет надсилає композитору готовий текст до пісні, в якому зашифровує присвяту нещасливому італійському коханню. Дворському в ньому подобається все... крім назви.
Думаю: що ж то воно за «Стожари»? Бо я певен, що тисячі людей, як і я тоді, не знали достеменно, що то воно є? Що то є таке сузір’я, із семи зірок, і що за легендою, хто зустріне свою кохану під цими Стожарами — коли вони не сховані за хмарами — то ті двоє будуть вічно щасливими. Вірш справді вдався дивовижний!
Павло Дворський про «Стожари»
Назарій Яремчук знайомиться зі «Стожарами» на зйомках музичного фільму до десятиріччя «Смерічки» в українському Криму. І так проймається свіжаком, що тут таки записує його у студії! Ще й знімає на «Стожари» кліп серед конвалієвого поля у Кримських горах. Обов’язково знайдіть його в ютубі!
Карпатський соул та естрада із Сан-Ремо
Для мене — як і для багатьох, чиє дитинство припало на кінець 80-х чи початок 90-х — хітовість «Стожар» закріпилася десь на підкірці за замовчуванням. Цю пісню ми знаємо й любимо, але не завжди можемо пояснити чому. Воно й зрозуміло: малим пуцьвірінком про таке не думаєш.
Нині ж, будучи дорослими і розумними, маємо нагоду деконструювати творіння Павла Дворського та Володимира Кудрявцева. І зрозуміти, чому «Стожари» качали як вибагливих меломанів, так і тих, хто не надто знався на модній музиці того часу.
Ось куплет — такий собі «карпатський неосоул» із гнучким грувом та ніжним ритмом. Усе за рецептом лікаря:
Був зорепад і зелен сад,
І ми були у парі.
По тім саду без тебе йду,
Коли горять стожари.
А далі — приспів із тривіальним для естради, але чіпким «туц-туц», що розворушило б і російську опозицію. Тепер зрозуміло, що в юнацтві Дворський фанатів від «Бітлз», а пізніше підсів на італійську естраду в стилі фестивалю в Сан-Ремо.
Гей, ви, стожари, мені насняться ваші чари,
Так хочу стріти кохання наяву.
Так чом, стожари, ви знов заходите за хмари,
Коли я з вами і мрію, і живу?
Сенс «Стожарів» заледве зрозумієш без трагічного бекграунду рядків Володимира Кудрявцева. На жаль, зорі віщували поету довічну розлуку з коханою Діаною. Але хтозна, чи десь там — над водами Венеції, руїнами Давнього Риму чи cицилійськими садами — італійка не дивилася на нічне небо, згадуючи про те, що між ними було? І хоч почуття давно минуло, але зоряні Стожари залишилися такими ж, як колись, — звідки їх не споглядай.
Зірки горять, а де ж зоря,
Що долею озветься?
Я кличу знов свою любов,
Вона навіки в серці!
Вічне сяйво «Стожарів»
Насамкінець треба розповісти про те, що з головними героями цього розділу сталося далі. На жаль, гепіенд чекав не на всіх.
У 80-х Володимир Кудрявцев переїде до Ялти, де двічі одружиться. Обидва рази невдало. А потім — повернення до Києва і знову чорна смуга. Свого віку один із найвидатніших поетів-піснярів нашої естради доживатиме в будинку ветеранів сцени на Київщині.
Прожив таке насичене життя, а в старості залишився сам. Сам-один. Така вже, мабуть, моя доля.
Володимир Кудрявцев
Про справи Назарія Яремчука у 80–90-х ви — зі мною чи без мене — щось точно чули. Вкотре нагадаю: у 82-му співак очолить «Смерічку» й переформатує ансамбль під себе любого. Гурт розпадеться лише у 1995-му, після смерті Назарія Назаровича від раку шлунка.
То тільки здається, що нічого не діється. Але навіть не діючись, — діється, — інакше неможливо.
Останній запис зі щоденника Назарія Яремчука
Павло Дворський стане одним із головних сонграйтерів та облич пізньої «Смерічки». Наприкінці 80-х він поповнить репертуар Яремчука та ансамблю «шароварними» шлягерами на кшталт «Смерекової хати», «Писанки» і далі за списком. А після смерті свого наставника й надалі виконуватиме написані для нього хіти — зокрема і «Стожари».
Я не належу до тих, хто ліктями пробиває собі дорогу. Мій девіз: іти до людей [...] Їду туди, де наші серця б’ються, живуть, щоб єднати Україну в цей нелегкий час.
Павло Дворський
