Оригінально публікація на ЖЖ від 12.01.2021.
2020 рік був дивним у багатьох сенсах і, на щастя, не завжди в поганих. Зокрема є щось дивне у тому, щоб почати передплачувати паперовий журнал у XXI столітті, витягати зі своєї поштової скриньки не лише рекламу й рахунки, а надто не бути при цьому сивим і зморшкуватим дідом. Хоча останнє, гадаю, вже недалеко.
Звісно, я жартома перебільшую. Адже зі своїм коротким віком я не був свідком докорінно інакшої епохи, якою були вже далекі радянські часи. Тож тим паче символічно, що згадана сивина наздоганяє мене на сторінках виписаного «Всесвіту». Чи точніше спомин про її, чужої сивини, радянську молодість.
Всі ми знаємо легенду про найбільш начитаний багатонаціональний народ СРСР. А ті, хто читали тоді, пам’ятають нюанси читання у Країні Рад. До вашої уваги кілька з них у цитатах із листа Сергія Свириденка до редакції журналу.
Потім дізнавався, що книжки без обкладинок — це репресовані книжки, вилучені із шкільних бібліотек. Директори шкіл повинні були ті книжки знищувати. Просто палити. Бабуся обривала обкладинки і показово їх «утилізувала». А решту ховала у скринях. Рік за роком.
Спасення книг — сильний образ. Не знаю, тут краще згадати Бредбері, Рейх чи менш відомі кримські й донецькі вогнища з підручників рідної мови й історії? Однаково така практика ставить більшовиків у ряд із найгіршими персонажами вимислу й історичної дійсності.
Добре пам’ятаю, що у 70-ті з 80-ми велика (ще й дуже тоді популярна) література у книжкових магазинах була доступною хіба що по блату. А блату у нас не було.
Хоч не був очевидцем, можу підтвердити, що книжковий «ринок» СРСР мало відрізнявся від м’ясного тої ж епохи. Навіть принцип доважків діяв такий самий. Я успадкував від діда кілька сміттєвих книжок, нав’язаних йому «у доважок».
Якось у відрядженні, в Москві 80-х, встиг купити у кіоску «Иностранную литературу». Черга була. Наївно смакував наперед. Ще б пак — столичний журнал. Яке ж було розчарування від того знайомства! Пісний, прісний, заполітизований академічно-радянський часопис! На тлі «Всесвіту» виглядав якимись «Материалами пленума КПСС».
А про вихолощеність тодішньої перекладної літератури слід писати окремий допис.
