Хоча обурливі терористичні акти ХАМАСу слід беззастережно засуджувати, не можна плутати, що насправді є проблемою у Святій Землі. Це між фундаменталістами з обох сторін і всіма тими, хто все ще вірить у можливість мирного співіснування.
По-перше, це абсолютний відчай, який характеризує життя більшості палестинців. Згадайте хвилю поодиноких нападів смертників на вулицях Єрусалиму, близько десяти років тому. Звичайний палестинець підійшов би до єврея, витягнув ніж і вдарив жертву, добре розуміючи, що його чи її негайно вб’ють. У цих «терористичних» актах не було жодного посилу, жодних вигуків «Звільніть Палестину!». Також, за ними не стояла якась більша організація. Це були лише окремі акти насильницького відчаю.
Ситуація пішла на гірше, коли Біньямін Нетаньяху сформував новий уряд, об’єднавшись із ультраправими партіями, які підтримують поселенців, які відкрито виступають за анексію палестинських територій на Західному березі. Новий міністр національної безпеки, Ітамар Бен-Гвір, вважає, що «моє право, право моєї дружини, право моїх дітей вільно пересуватися [на Західному березі] важливіше, ніж право арабів». Це людина, якій раніше було заборонено служити в армії через його приналежність до екстремістських антиарабських партій, які були визнані терористичними організаціями, після різанини арабів у Хевроні в 1994 році.
Після тривалого вихваляння своїм статусом єдиної демократії на Близькому Сході, Ізраїль, під нинішнім урядом Нетаньяху, перетворюється на теократичну державу. Нинішній урядовий список «основних принципів» говорить, що: «Єврейський народ має виключне та невід’ємне право на всі частини Землі Ізраїлю. Уряд сприятиме та розвиватиме заселення всіх частин Землі Ізраїлю – у Галілеї, Негеві, Голанах, Юдеї та Самарії».
З огляду на такі зобов'язання, абсурдно докоряти палестинцям, за відмову вести переговори з Ізраїлем. Власна офіційна програма нинішнього уряду знімає переговори зі столу.
Деякі прихильники теорій змови будуть наполягати на тому, що уряд Нетаньяху мав знати про те, що насувається якась атака, враховуючи потужність ізраїльського стеження та збору розвідданих у Газі. Але хоча напад, безумовно, служить інтересам ізраїльських прихильників жорсткої лінії, які зараз перебувають при владі, він також ставить під сумнів те, що Нетаньяху є « майстером безпеки ».
У будь-якому випадку, неважко помітити, що обидві сторони, ХАМАС і ультранаціоналістичний уряд Ізраїлю, – проти будь-якого мирного варіанту. Кожен відданий боротьбі до смерті.
Атака ХАМАС сталася в період великого конфлікту в Ізраїлі, через зусилля уряду Нетаньяху знищити судову систему. Таким чином, країна розколота, між націоналістами-фундаменталістами, які хочуть скасувати демократичні інститути, та рухом громадянського суспільства, який усвідомлює цю загрозу, але не бажає вступати в союз із більш поміркованими палестинцями.
Тепер, конституційну кризу, що насувається, призупинено, і оголошено уряд національної єдності. Це стара історія: глибокі і, очевидно, екзистенціальні внутрішні розбіжності раптово подолані, завдяки спільному зовнішньому ворогу.
Чи повинен бути зовнішній ворог, щоб досягти миру та єдності вдома? Як розірвати це порочне коло?
Шлях вперед, зазначає колишній прем’єр-міністр Ізраїлю — Ехуд Ольмерт, полягає в тому, щоб боротися з ХАМАС, а також звертатися до палестинців, які не є антисемітами і готові до переговорів. Всупереч тому, що стверджують ізраїльські ультранаціоналісти, ці люди існують. 10 вересня, понад сотня палестинських науковців та інтелектуалів підписали відкритий лист «категорично відкидаючи будь-які спроби применшити, спотворити або виправдати антисемітизм, нацистські злочини проти людяності або історичний ревізіонізм по відношенню до Голокосту».
Як тільки ми визнаємо, що не всі ізраїльтяни є фанатичними націоналістами, і що не всі палестинці є фанатичними антисемітами, ми можемо почати визнавати відчай і розгубленість, які породжують спалахи зла. Ми починаємо бачити дивну подібність між палестинцями, чия батьківщина їм відмовила, та євреями, чия історія позначена тим самим досвідом.
Подібна аналогія стосується терміна «тероризм». У період боротьби євреїв, проти британських військових у Палестині, «терорист» мав позитивну конотацію. Наприкінці 1940-х років, американські газети опублікували рекламу під заголовком « Лист до терористів Палестини », де голлівудський сценарист Бен Хехт написав: «Мої відважні друзі. Ви можете не повірити тому, що я вам пишу, тому що зараз у повітрі багато добрив. Євреї Америки за вас».
Відношення Ізраїлю
За всіма сьогоднішніми полеміками щодо того, кого можна вважати терористом, стоїть маса палестинських арабів, які десятиліттями живуть у підвішеному стані. Хто вони, і яка земля їхня? Чи є вони мешканцями «окупованої території», «Західного берега», «Юдеї та Самарії» чи держави Палестина, яка визнана 139 країнами та є державою-спостерігачем ООН, яка не є членом ООН з 2012 року? Проте Ізраїль, який фактично контролює територію, ставиться до палестинців, як до тимчасових поселенців, як до перешкоди для створення «нормальної» держави з євреями, як єдиними справжніми корінними жителями. До палестинців ставляться виключно, як до проблеми. Держава Ізраїль ніколи не простягала їм руку, пропонуючи якусь надію чи позитивно окреслюючи їхню роль у державі, в якій вони живуть.
ХАМАС та ізраїльські прихильники жорсткої лінії — дві сторони однієї медалі.
Вибір не в тій чи іншій жорсткій фракції. Це між фундаменталістами та всіма тими, хто все ще вірить у можливість мирного співіснування. Не може бути жодного компромісу між палестинськими та ізраїльськими екстремістами, з якими необхідно боротися шляхом цілковитого захисту прав палестинців, що йде рука об руку з непохитною відданістю боротьбі з антисемітизмом.
Як би утопічно це не звучало, ці дві боротьби — єдине ціле. Ми можемо і повинні безумовно підтримувати право Ізраїлю захищатися від терористичних нападів. Але ми також повинні безумовно співчувати справді відчайдушним і безнадійним умовам, з якими стикаються палестинці в Газі та на окупованих територіях. Ті, хто вважає, що в цій позиції є «протиріччя», фактично блокують рішення.
Джерело - Project Syndicate
