У 1914 році розпочалась Перша світова війна. Вона прямо вплинула на український національний рух та свідомість. На самому початку війни, російський цар микола II заборонив друкувати українською мовою в газетах та журналах. Першими наслідки війни зазнали західноукраїнські землі, що перебували під владою Австро – Угорщини. Російська армія почала стрімкий наступ, захопивши Львів 3 вересня 1914 та дійшовши до Карпатських гір. Іван Франко у той час вже знаходився у Львові, коли місто захопила російська армія і коли побачив маніфест верховного головнокомандувача російських військ, він відреагував таким віршем:
І понесуть мої війська оту любов
Мільйонами штиків і сотнями гармат
До поневолених «братушек і рабов»,
Покажуть їм вони, хто кат їх, а хто брат,
Що таке «русскій царь» і що теж «русскій Бог»,
Пізнають руську власть із-за тюремних крат,
Пізнають, що таке ісправник, що острог,
Що православіє й його святая сила
І що таке значить «согнуть в бараній рог».
Одразу після окупації Галичини й Північної Буковини, російська окупаційна адміністрація дала розпорядження про знищення українських культурних цінностей, пам’яток та про початок репресій. Українська національна ідентичність зазнала втрат. Іван Крип’якевич так писав про цензуру і репресії в Галичині. «Вони стали доказувати, що українська течія є дуже небезпечною для будучности росії і нїяких уступок їй робити не можна; коли дати українцям, наприклад, початкову школу, то льогічно треба дати середню і висшу, треба признати окремішність культури; а з окремішністю культури іде і полїтична окремішність.»
У березні 1917 року в Росії відбулась Лютнева революція, завдяки якій царський режим було повністю повалено та сформовано Тимчасовий уряд. В Україні в цей час 20 березня була створена Центральна Рада – представницький орган в умовах революції. Українська інтелігенція висловлювала все більш автономістські та навіть самостійницькі ідеї. Першим універсалом Центральна Рада проголосила автономію українських губерній у складі Росії. Це не визнав Тимчасовий уряд. Після Жовтневого більшовицького перевороту 20 листопада 1917 року УЦР оприлюднила Третій універсал, який проголошував Українську Народну Республіку.
Відповіддю більшовиків стала перша українсько - радянська війна. У січні 1918 року відбувся бій під Крутами – перемога та трагедія, що затримала просування більшовиків на кілька днів, але водночас загинуло сотні студентів – цвіт нації, який міг принести позитивні зміни у майбутньому. Вже в лютому 1918 року більшовики захопили Київ та влаштували «червоний терор». Українцям було заборонено говорити українською мовою, носити вишиванки тощо. Для національної ідентичності це був сильний удар, що глибоко відобразився в майбутньому. За часів Української Держави було відкрито 150 українських гімназій, надруковано багато підручників та засновано 2 українських університети. Павло Скоропадський розвивав українську культуру, намагався повернути традиції козацтва. Однак, з огляду на складну ситуацію, 14 листопада 1918 року він видає Грамоту про федералізацію з Росією, що налаштовує інтелігенцію та народ проти себе.
Після остаточної окупації України більшовики запровадили план «українізації», який полягав у тому, щоб створити ілюзію того, що СРСР турбується про національну ідентичність українців. Така штучна українізація тривала до 1930-х років, коли верховне керівництво ухвалило рішення про розкуркулення, яке передбачало в тому числі депортацію в Сибір селян, серед яких було чимало національно свідомих українців. Українська інтелігенція та народ рішуче відповідали на ці дії спротивом. І тоді, щоб знищити будь – яку волю до спротиву, приймається “закон про 5 колосків”. Усі ці рішення призвели до Голодомору - злочину, що призвів до смерті мільйонів українців. Український народ втратив можливість до спротиву, адже був заляканий та частково знищений.
У 1932 – 1938 роках спецслужби СРСР НКВС розпочали масові арешти національно – свідомих українців, катували їх та вбивали, бо вони несли ідеї «буржуазного націоналізму» та української культури, які суперечили інтересам комунізму. Це увійшло в історію як «розстріляне відродження». Жертвами цих репресій стали Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний та інші. В цей час у Відні 3 лютого 1929 року була створена Організація Українських Націоналістів, яка мала на меті боротьбу за незалежність та свободу України, що стало важливим внеском у боротьбу за національну ідентичність. Боротьба ОУН за незалежність України позитивно вплинула на майже знищену національну ідентичність, вона показала хто такі українці, довела їхню спроможність до спротиву і волі. Сміливість та героїзм вплинули і на репутацію українців та українства за кордону. Так, у 1944 році Шарль де Голль сказав, що якби він мав таку армію, як УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би французьку землю. Український народ боровся з нацизмом до кінця, попри всі жертви та зусилля. Разом з іншими країнами антигітлерівської коаліції, українці знищили націонал – соціалізм, який глобально загрожував світу.
Друга світова війна справила як і негативний, так і позитивний вплив в українську національну ідею. Негативний вплив полягав у великій кількості жертв української нації, репресованих українських інтелігентів. Одними з таких були Олена Теліга та Олег Ольжич, які були членами ОУН – УПА. Мільйони українців були примусово відправлені на роботи до Німеччини остарбайтерами, працюючи в майже рабських умовах. Також можна виділити і післявоєнну політику СРСР, спрямовану на боротьбу з українськими націоналістами. З позитивного впливу можна відзначити пробудження українського національного відродження й ідентичності боротьбою УПА. Ця боротьба мала наслідки в післявоєнний період, коли влада срср була змушена боротись з проявами українського націоналізму до кінця існування самого СРСР.
У післявоєнний період український національний рух почав поступово згасати, через активний спротив радянської влади. Одним із проявів таких репресій є операція «Вісла», влаштована в 1947 році з метою виселення українців з території, підконтрольній Польській республіці. Через цю операцію з українських етнічних землях Закерзоння було депортовано до 150 тис. українців. Це стало ударом по українській адміністративно – етнічній спільноті, яка жила на цих землях ще з часів Русі - України.
Період "хрущовської відлиги", ознаменувався певною "лібералізацією" у порівнянні з сталінськими часами. Розпочався розквіт української національної ідентичності, який з'явився завдяки шістдесятникам та дисидентам. Серед них були такі видатні постаті: Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко та інші. Однак Хрущов створив новий метод боротьби з українцями - каральну психіатрію, яку активно застосовував.Після Хрущова до влади прийшов Брежнєв, який почав нову хвилю русифікації, що знову викликало занепад національної ідентичності. До такої політики можна віднести і спецоперацію КДБ «Блок», що мала на меті арешти українських дисидентів. Однак українське суспільство і інтелігенція вже були підготовленими до такого, і політика русифікації викликала значний спротив. А разом з економічними санкціями заходу та вторгненням в Афганістан, СРСР почав шлях до розвалу.
Останній лідер СРСР Михайло Горбачов ініціював демократизацію і перебудову СРСР, почались відкриватись архіви, з'являтись численні свідчення істориків і науковців про репресії та винищення української культурної еліти.
Після розпаду СРСР, в Україні залишались сильні комуністичні елементи, які блокували розвиток української культури та мови в незалежній Україні. Досі не вирішено «мовне питання». Ще не всі українці зрозуміли, що національна ідентичність – це важливо, і мова – одна з її складової. Одним з виявів української національної ідентичності та українського націоналізму можна вважати УНА – УНСО. Це українська військова політично – напіввійськова організація, що займалась та займається участю в політичному житті та задіяна у війнах в регіоні. Бійці УНА – УНСО воювали в Чечні в 1990-х проти російської армії, брали участь у придністровському конфлікті 1992 року, та воюють у складі ЗСУ з часів АТО – ООС(див. Додаток 5). Її лідер – Дмитро Корчинський справив нейтрально – негативне враження щодо української національної ідентичності, адже відзначився провокаціями, спільними заходами з російськими шовіністами.
«Сплеск» національної ідентичності припав на 2000-і роки, коли в Україні відбулась Помаранчева революція, під час якої, блок очолюваний лідером опозиції Віктором Ющенком, переміг проросійського кандидата Віктора Януковича. Політика Віктора Ющенка відзначилась розвитком національної ідентичності. До його рішень, які на це вплинули, належать:
1) відкриття Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»;
2) визнання голодомору геноцидом українського народу;
3) початок курсу на інтеграцію України у Європейський Союз;
4) присвоєння звання герой України лідеру ОУН – УПА Степану Бандері.
Загалом Віктор Ющенко зробив прогресивні кроки у розвитку української культури й національної ідентичності, але на той час вони не були популярними, оскільки в суспільстві домінувала російська пропаганда, яка знецінювала українську національну свідомість.
Політика його наступника Віктора Януковича була спрямована проти національної ідентичності й нації. Одним із перших його рішень, яке це підтверджує, є Харківські угоди, підписані 27 квітня 2010 року. У них передбачався дозвіл базування російського флоту у Севастополі до 2042 року, в обмін на знижену ціну за природний газ, що фактично ставило нашу державу в енергетичну залежність від Росії. Ще одним ударом по національній ідентичності стали репресії проти учасників Революції Гідності. Спеціальний загін «Беркут» нещадно бив демонстрантів та мирних протестантів для того, щоб залякати населення.
20 лютого 2014 року росія почала анексію Криму та гібридну війну проти України. Російські агенти й військові почали захоплювати адміністративні будівлі на півдні та сході України. На боротьбу з окупантом в Україні мобілізувались тисячі добровольців, які потім брали участь в антитерористичній операції на сході України. Окремі епізоди АТО увійшли в історію української національної ідентичності, десь трагічно, а десь героїчно. До таких можна віднести оборону Донецького аеропорту, яка тривала 242 дні, Іловайський котел, Дебальцеве тощо. До повномасштабного вторгнення питання національної ідентичності було другорядним, а інтереси громадян схилялись у бік власних, ніж національних…
