Арт діяв швидко. Він чув тріск дозиметра Стрільця, зрозумів, що той опромінений. Відкрив пояс, дістав «Граві» і зі свого пояса вклав «Медузу». «Граві» перекочував до контейнера. «Викрут» вкладати не ризикнув через рану на нозі — боявся кровотечі. Ліра була без свідомості. Артур перев’язав рану Стрільця і зайняв позицію для охорони. Кинути їх тут не можна. Сподіватися треба було на те, що Стрілець отямиться і зможе йти сам.
Дозиметр легенди затих. «Медуза» вивела опромінення. Арт дістав зі синьої аптечки стимулятори і вколов йому в ногу. Стрілець повільно розплющив eyes.
— Йти можеш?
— Не знаю.
Сильна рука ветерана підняла легенду. Стрілець обережно став на поранену ногу. Можна терпіти.
— Дійдемо. Якщо дівчину понесеш. Питання потім.
— Віддай «Медузу».
Стрілець віддав артефакт. Арт вклав собі «Граві» до пояса. «Викрут» у парі з «Медузою» нівелювали опромінення. Обережно, з допомогою Стрільця, взяв Ліру на плечі.
— Вперед. Веди.
Стрілець, припадаючи на поранену ногу, досить впевнено пішов вперед. Легенда Зони відчуження бачив аномалії без болтів і детектора, обходив їх широкою дугою. До бункера залишалося кількадесят метрів, як зі сторожової вежі загримів кулемет. До трійці наближалися снорки, що вилізли з колектора. Зомбовані не змогли пролізти в діру з лабораторії, але снорки з цим впоралися і швидко наздоганяли групу.
Охорона бункера, оснащена найновішими зразками озброєння та екіпіровки, маючи тепловізори, нічні приціли і лазерні вказівники, без особливих проблем стримала і відбила хвилю мутантів. Два або три вцілілі снорки розбіглися по болоту. Яскравий спалах «газировки» показав, що один з них вже нікуди не побіжить.
Ось і бункер. Дезактивація. Всередині Арт нарешті стягнув з Ліри скафандр і сів на підлогу, важко дихаючи. Боліли ребра, спина, ноги. «Граві» — то добре, але недостатньо. Добре, що зброї не було при дівчині. Автомат і карабін Арта залишились в тій кімнаті з сейфом. Тепер у пари був один автомат на двох, «Глок» і «Беретта». Снайперську гвинтівку треба було віддати. Та й для Зони це не найкраща зброя.
Арт підвівся і потягнув дівчину до Артема. За ними пошкутильгав Стрілець. Навіть легендам потрібна допомога...
На околицях заводу «Юпітер», біля радіолокаційної станції ЗРК «Волхов», сквад Грунта вів бій із зомбованими. Колись потужний псі-шторм зомбував тут охорону комплексу. Взвод солдатів безцільно бродив по території ЗРК, що дивно — не покидаючи її. Грунт сподівався знайти тут те, що шукав. Дорога до «Юпітера», як не дивно, не була складною. Добре озброєний сквад не зустрів особливих проблем. Кілька мутантів: снорки, пси, коти. Нічого особливого. Грунт хотів використати фору, яку дав йому Музиченко.
Зомбі йшли ланцюгом. Сквад, встановивши перехресний вогонь, стримував і прокошував прогалини в рядах. Грунт відібрав для цього рейду найкращих...
Поранили Короба. Лідер одразу прикрив пораненого. Інший діггер оперативно надав меддопомогу. Колишній спецпризначенець, тренуючи бійців, велику увагу приділяв тактичній медицині. І це себе виправдало.
Боєзапас скваду відчутно схуд. Але ЗРК зачистили.
— Контроль.
Грунт з Коробом стали на прикриття. Двоє інших обшукували зомбованих. Трохи відбили боєзапасу. Пару аптечок навіть знайшли.
Грунт знав, що пункт управління комплексом — під землею. Колись тоді ще майор Дегтярьов зумів відчинити важкі бронедвері до бункера. Тепер сквад діггерів обшукував приміщення. Але все було давно винесене. Нічого цікавого. Принаймні поки що. Комплекс був немалий...
Вовкодав, не отримавши доповіді від Хога, роздумував, що робити далі. Хог пропав. Як? Його викрили діггери? Можливо. Чи зжерли мутанти? Теж можливо. Але вірогідність мала. Хог — профі високого класу. Не все так просто. Вовкодав роздумував. А якщо він у вояк? Кінцевої мети Хог не знав. Це добре. Але наявність хакера на «Агропромі» змушувала замислитись. З'явилася ідея. Доведеться інформувати групи на «Затоні» та «Янові», де синдикат зберігав присутність. Він набрав повідомлення:
«Командирам груп. Ймовірно, Хог втратив об'єкт. При виявленні на своїх територіях відповідальності — взяти під нагляд. В конфлікт не вступати. По можливості — з'ясувати ціль рейду».
Вовкодав розумів ризики. Але вибору не було. Він викликав Грифа.
— Година на збори.
— Куди?
— «Юпітер». Перед виходом отримаєш інструкції.
Гриф розвернувся й вийшов. «Юпітер» так «Юпітер»...
Піаніст зумів залізти у мізки КПК Хога і підключитись до їхньої частоти. Завдяки цьому з'явилася можливість перехоплювати повідомлення мерків. І результат не змусив довго чекати. Невдовзі було перехоплено повідомлення стосовно скваду Грунта. Полковник прочитав і замислився. Таке повідомлення було логічне. Але інтуїція підказувала — щось не те. Губиться якась ниточка.
— Маренич!
З'явився майор.
— Йди сюди, — полковник коротко обмалював ситуацію, — що думаєш?
— Логічний хід. Тільки з цим повідомленням не в'яжеться те, що перші дві групи не знали одна про одну. Спершу така конспірація, а тепер у відкритий канал? Тим більше знаючи, що група пропала?
— Значить, дезінформація?
— Скоріше за все. Але я не впевнений.
— А які дії може приховувати такий вкид?
Маренич трохи подумав.
— Давай підемо іншим шляхом.
Коли вони були самі, субординації не було. Вони знали один одного багато років, разом навчались в академії. Тільки майор не міг дослужитися вище через свій характер — часто любив бити пики штабістам. Тому його й запхали в Зону, до Музиченка. Полковник для нього був чи не єдиним авторитетом.
Майор продовжив:
— Вовкодав — колишній військовий. От як би ти вчинив на його місці, запустивши таку дезу? Щоб досягти мети?
Полковник побарабанив пальцями по столу.
— Ну, я бачу два варіанти. Або обережне витягування інформації через торговців чи сталкерів на базах. Тільки це не гарантує результату і займе багато часу. Або група, силове захоплення і допит. Грунта зламати важко. А ось його людей — не впевнений. І це більш правдоподібно.
— Тоді треба попередити Грунта.
— Треба. Але не напряму.
Майор з розумінням кивнув. Полковник набрав повідомлення на КПК.
— Тепер чекаємо...
Підполковник Шульга, лідер загону «Долгу» на станції «Янів», перечитував повідомлення. Попередити сквад діггерів? Нічого незвичайного, але прохання від військових. Треба було б доповісти Вороніну... Але це може означати втрату часу. Він вирішив ризикнути.
— Колодяжний!
Зайшов прапорщик Колодяжний.
— Капітана Зінченка до мене.
Прапорщик зник. За дві хвилини зайшов капітан.
— Товаришу підполковнику, капіт...
— Сядь. Слухай...
Шульга коротко пояснив задачу.
— Де їх шукати? — капітан зайвих питань не задавав.
— ЗРК або завод. Виконуй.
Капітан вийшов. За десять хвилин сквад «Долгу» вийшов з бази і прямував до ЗРК...
Чорний, лідер групи синдикату на «Юпітері», перечитував повідомлення від Вовкодава. Звернувши увагу на характер написання, він зрозумів — текст повна лажа. Замилювання очей. Головне з тексту він зрозумів: до них йде Гриф. Він пояснить завдання і піде на «Затон». Дорога від Мертвого міста зазвичай займала від трьох до шести годин. Чорний зібрав два сквади.
— Чекаємо на Грифа. Буде робота.
Мерки почали озброюватися. Дисципліна у Чорного була залізна. А якщо йде Гриф, і через канали зв'язку передати не можна — діло серйозне. Або в шоколаді, або в гробу. Чорний був азартним. Любив ризик. І, судячи з того, що він досі живий, ще був везунчик.
Грунт не знайшов на ЗРК нічого, що шукав. Треба було висунутися на «Затон». Ризикнути зараз чи переночувати на «Янові»? Грунт хотів, щоб якнайменше людей знали про його присутність тут. Діггери, як правило, сюди не заходять. Але йти вночі на «Затон»... Ні, «Янів» і ночівля. Та й закупитися треба. У Гавайця, як в Греції, все є. Сквад попрямував до виходу і зіштовхнувся зі сквадом «Долгу». Капітан Зінченко безпомилково визначив лідера і сказав:
— Відійдемо. Розмова є.
Капітан коротко, але змістовно передав послання Музиченка. Грунт замислився. Долгівці жартували з діггерів, діггери з долгівців, не забуваючи контролювати оточення. Грунт думав. Треба було за всяку ціну уникнути зіткнення з синдикатом, бо інакше це загрожувало великими неприємностями. Він вже здогадався, що ціллю мерків був той чортів ноутбук. Де взялася Ліра з ним? Нахіба він його потягнув до вояк? Треба було викинути в «жарку» та купони віддати. Але вже було пізно. Треба щось вирішувати.
— Кеп, ти своє завдання виконав. Тепер куди?
— На базу.
— Ми з вами. Не проти?
— Не проти. Але якщо нас атакують мерки...
— Саме тому й з вами. Вас побояться.
— Та не факт. Добре, вистачить патякання. В дорогу.
Два сквади, прикриваючи один одного, вирушили на «Янів».
Генерал Воронін зачитав коротке повідомлення від підполковника Шульги. Хвилину подумав і викликав Зулуса.
— Бери Анубіса і його людей. Висуваєтеся на «Янів». Група діггерів шукає щось для Музиченка. Завдання — прикрити їх і дізнатися, що вони шукають. По них вислали групу найманців.
— Відомо кого?
— За непідтвердженою інформацією — Гриф.
— Недобре. Серйозний персонаж.
— Виконуй.
— Вже побіг.
Зулус вийшов. Воронін викликав Петренка. Полковник прийшов за пару хвилин.
— Приготуй групу. Я йду на «Агропром». Попередь Музиченка. Є розмова.
Полковник вийшов. За годину група особистої охорони генерала Вороніна висунулась на «Агропром». А в інший бік, на «Янів», йшов сквад Зулуса. Анубіс, як завжди, мовчав. Він знайшов собі добровольця в групу на заміну загиблому в Х-18. Сквад спеців йшов виконувати завдання. Зулус і Анубіс — одні з дуже небагатьох, хто не боявся йти в Зону вночі. Сонце наполовину сховалось за горизонт. Спускались сутінки. До «Янова» було ще далеко...
