Сьогодні ми розберемо смерть Романа Старовойта, на той момент ще міністра транспорту РФ. Його загибель — продовження серії "вкороч
У Росії накопичується купа соціальних, економічних та політичних проблем, які неминуче ведуть режим до глибокої системної кризи. Це невідворотний процес, незалежно від того, як і коли закінчиться російсько-українська війна.
Кар'єрний шлях Старовойта - наочний доказ цього. До травня 2024 року він був губернатором Курської області, після чого його призначили міністром транспорту. І тут йому, можна сказати, не пощастило двічі.
Провал на Курщині. У серпні 2024 ЗСУ провели успішну операцію в Курській області. На Старовойта відкрили кримінальну справу про розкрадання на будівництві фортифікацій. Але виглядає це як спроба перекласти відповідальність з військових на цивільного чиновника. Навіть наші бійці підтверджували, що укріплення там були, але їх просто не було кому захищати — російські війська були під Покровськом.
Транспортний колапс. На посаді міністра він зіткнувся з величезними проблемами в транспортній галузі: недофінансована залізниця, зношена логістична мережа та, що найголовніше, постійні атаки дронів, які фактично паралізували авіасполучення в багатьох регіонах.
Іронія в тому, що в обох випадках звинуватити Старовойта було важко. Проте саме його зробили винним. Це класичний приклад того, як працює будь-яка диктатура.
Коли в авторитарній системі виникає проблема, вона не змінює правила гри чи управлінські підходи. Вона знаходить “винного”, показово його карає, і на цьому все закінчується. Ідея, що системні проблеми, як-от корупція чи неефективність, можна вирішити «посадками», глибоко вкорінена і в Росії.
У відкритій системі (так, Україна така) підхід інший. Коли в Міноборони виявили корупцію (ой!) - першопричина якої у поєднанні функцій контролю і реалізації політики (один і той самий орган і закуповував, і регулював), функції розділили, створивши окремі агенції. Це складний і тривалий процес побудови інституцій, але він спрямований на вирішення першопричини проблеми.
В Росії ж усе інакше. Знаходять винного - і карають його. Когось у в'язницю, хтось «випадає з вікна», хтось у заслання. Але сама система, яка генерує ці проблеми, не змінюється. Бо якщо почати її змінювати, виникне питання до головного «архітектора»: «А що ти тут робиш 25 років?».
У Путіна ж залишається все менше інструментів для підтримки лояльності та працездатності свого апарату. Система «батога і пряника» більше не працює. Залишився тільки батіг — страх. А грошей стає все менше.
Сучасна модель управління в Росії виглядає так:
Чиновник отримує карт-бланш на будь-які дії та корупцію для виконання завдання.
Якщо він потрапляє в немилість (часто з незалежних від нього причин, як-от успішна атака українських дронів), його призначають винним і показово карають.
На його місце приходить інший, який буде ще більш обережним і менш ефективним, бо боятиметься роздратувати керівництво.
Раніше ця система трималася на величезних грошах від експорту нафти й газу. Грошей вистачало всім, і вони дозволяли закривати очі на колосальну корупцію та неефективність. Війна все змінила. Грошей стало значно менше, а проблем - більше. Система почала давати збої.
У відповідь Путін посилює репресії, що остаточно руйнує будь-які механізми зворотного зв'язку. До царя можна приходити лише з добрими новинами.
Все це веде до явища, про яке я писав ще у 2022 році - вихор управлінського колапсу. Це стан, коли система просто перестає виконувати накази. Коли потяги зупиняються, а до монарха заходить генерал зі словами: «Ваше величносте, вашого відречення хочуть усі».
Коли саме це станеться — питання часу, «чорного лебедя» чи серйозних військових або економічних потрясінь. Але це неминуче. Система, яка з нами воює, приречена. Нам треба до того довести.
