світанок блакитний — пастельна палітра (ЕР, 2025). Рецензія

Чому «пастельна палітра» — це ідеальний мініальбом для літніх вечірок.

Рік тому «світанок блакитний» був маловідомим інді-гуртом, але вже тоді було зрозуміло, що вони мають величезний потенціал. І майбутнє не змусило на себе чекати. Цей рік гурт сміливо може зарахувати до скарбнички своїх маленьких перемог, адже коли про вас пишуть майже всі відомі культурні медіа — це справжній успіх. Я вражений їхнім стрімким злетом: ще торік у них було 150 слухачів на місяць, а тепер — понад тисячу. Так, для андеграунду це небагато, але це значний крок вперед, а не топтання на місці.

Вони доклали чимало зусиль, щоб про них дізналися. На початку року вийшов світлий та душевний сингл «сон», що став краплиною позитивної енергії у дощові весняні дні. За три місяці гурт випустив сингл «сліди» та анонсував дебютний мініальбом. Відтоді «світанок блакитний» не давали про себе забути: статті про них з'являлися періодично в Telegram-каналах, на сайтах та інших ресурсах.

«пастельна палітра» — це мініальбом із п’яти душевних треків, кожен з яких має свій настрій і «відтінок». Це ніби палітра, де яскраві кольори трохи вицвіли на сонці, але все одно зберегли своє тепло та красу. Кожна пісня — це спроба віднайти один із цих кольорів, відчути радість у дрібницях, як-от у запаху ранкової кави чи в усмішці перехожого, навіть коли світ навколо здається сірим.

Мініальбом поєднує синті-поп і дрім-поп, а за вайбом це космічні балади, латиноамериканський колорит, колискові, аніме-опенінги та джазові інтонації музики 60-х. У кожній пісні є щось справжнє: задокументовані звуки Карпат, спогади з дитинства, краєвиди столиці, сюжети з каналу Discovery та внутрішнє світло, що не згасає навіть у темряві. Самобутність гурту чіпляє своєю щирістю і справжньою наївністю, яку я вважаю компліментом. Написати такий сентиментальний інді-поп без щирих намірів просто неможливо, адже слухач одразу відчує фальш.

Мене вражає нетривіальне поєднання стилів, про яке вже йшлося. Наприклад, у треку «все не назавжди» відчувається вплив Dayglow з його грайливими, танцювальними гітарами, а також Emily Yacina та Soccer Mommy. Виходить, ніби вони вивчили українську, зацікавилися неоромантизмом, погуляли набережними Києва, Трухановим островом і написали текст у стилі наївно-щирого символістського інді-фолку. У підсумку ми отримуємо чудову пісню від київського гурту, лірика якої одразу показує зв’язок з українським культурним контекстом.

Самобутність їхнього почерку криється в багатшій палітрі звуку: насичені синтезатори та теплі хвилі інді-гітар створюють атмосферу sunshine Indie, яка дарує виключно позитивні емоції. Особисто я вважаю «все не назавжди» абсолютним хітом для літніх вечірок у провінційних містечках, де клубну музику ідеально розбавляє ось такий sunshine pop. Уявіть собі цю атмосферу, перенесіться подумки в Мукачево, і ви відчуєте цей неймовірний сплав контрастів.

Недарма цей гурт можна назвати «терапевтичним інді-гуртом». Під їхню музику легко засинати, виконувати кухонні справи, мандрувати й сидіти десь в горах на терасі, насолоджуватися пуншем і на фоні слухати пастельну палітру меланхолійних пісень. Якби я не знав, що вони з Києва, то подумав би, що це гурт з Чернівців, який закінчив обласний коледж, а з музики наслухалися море платівок старої попмузики з 90-х.-

Я люблю «світанок блакитний» саме за вміння комбінувати різноманітні впливи в єдину, текстурну форму, зберігаючи при цьому стилістичну цілісність. Це стосується і пастельної, ніжної та красивої «прогулянки», що продовжує неоромантичну лінію і поетично оспівує метафоричні образи природи. Фіт із Leleka i Paporot показав, з одного боку, близькість їхнього звучання, а з іншого — доповнив пісню фактурними психоделічними колажами та дрім-атмосферою, схожою на сонні марення. Це одна з найкращих композицій у жанрі дрім-попу, де чудово поєдналася амбівалентність обох гуртів.

Якщо «все не назавжди» — це більш танцювальний інді-рок у млосно-меланхолійній естетиці, то головний трек «сліди» занурює у красу, що вислизає, немов у фільмах Бернардо Бертолуччі. Цей мініальбом вийшов кінематографічним, атмосферним і розміреним, нагадуючи щирий артхаус інді-режисерів, чиї роботи могли б показати на Берлінале або в Каннах.

Однойменний трек «пастельна палітра» (який мені також дуже подобається), як і «все не назавжди», спершу викликає асоціації з Dayglow завдяки інструментальним рішенням. Однак у ліричному плані я б поставив його поруч із Re-Read зразка ЕР “Прокладений квітами шлях” , адже вокальне виконання і текст набагато ближчі до емо-поп музики, ніж до міського поп. Це доступні пісні з емоційною, часто вразливою або ностальгійною лірикою. У цьому випадку вона відображає буденність: ранковий виїзд у неділю, холодний вітер, велосипед, Поділ, Дніпро.

Цей текст нагадав мені сучасну хвилю артистів у жанрах емо-поп та bedroom pop, таких як Oso Oso, Snail Mail чи beabadoobee. Усі вони пишуть у схожій манері. Я приємно вражений тим, що чую такі пісні українською, які створюються для звичайних слухачів, малюють образи, граються з буденністю та реалізмом. Це дозволяє слухачеві легко співставити ці образи зі своїм життям. Це ніби слухати Паліндрома, який «колупається в носі», але в менш філософському стилі та з простішими аранжуваннями.

Навіть космічний синті-поп «Вояджер» не вибивається із загальної канви, а, навпаки, занурює нас у таємничі сновидіння. Хоча, мушу визнати, «Вояджер» мені сподобався найменше, він значно програє попереднім трекам, і, крім синтезаторної магії, виділити в ньому мені нічого.

Мініальбом слухається легко і дарує багато позитивних емоцій. Я почув цікаві аранжування, оригінальні ідеї та референси, які хоч і помітні, але, можливо, гурт навіть не здогадується про них. Для мене цей EP написаний з любов’ю до музики і без спроби комусь щось довести, що й робить його прекрасним у своїй простоті. Емоції тут непідробні, а лірика справді щира. Я давно не чув такої романтичної наївності в текстах.