Та собака, яку не треба чіпати — не жива тварина, а літературний прийом у дитячій\підлітковій літературі. Англомовні цей прийом влучно назвали “Death by Newberry Medal” (Newberry Medal — це престижна літературна премія для дитячої\підліткової літератури).
І цей мерзенний прийом — у головного героя, що переважно хлопець-підліток (іноді це дівчинка) є — собака. Улюблена, вигодована з цуценятка малого сліпого, друг і єдина істота, що головного героя любить. І — собака раптово та жорстоко помирає! Ні, це не книги про природу чи тварин. Ні, це не жахи\горор.
Це, бодай би таких гуманістів та собака вкусила, прийом для творів, що мають гуманістичне спрямування, мають вчити дітей співпереживанню, милосердю.
От тільки цей прийом працює навпаки. Якщо живий читач\ка любить собак, то співпереживання не буде. Буде злість на такого головного героя, що друга занапастив. Якщо живий читач\ка собак не любить, то реакція буде “тю!” А якщо живий читач\ка втратив собаку , то і реакція трохи не та буде.
І, як показує нам приклад письменника Брендона Сандерсона, що до дванадцяти років дико не любив читати книги саме з-за такого прийому, ще й може відвернути дитину від читання взагалі. (Містер Сандерсон, собі на радість, знайшов фентезі, де ніхто не убивав собак, і тепер ми маємо письменника.)
