Друкарня від WE.UA

Толкін і "Беовульф"

Оригінальна стаття: https://telegra.ph/Tolk%D1%96n-%D1%96-Beovulf-03-02

Довгочит від 2 березня 2024 року, який був скомпільований з декількох моїх есе протягом навчання на бакалавраті і опублікований спочатку в телеграфі.

Наш з вами улюблений Професор надто пов'язаний із найдавнішою і найбільш славною англосаксонської поемою: дослідження, прозовий переклад (його, до речі, в 2021 обіцяла видати "Астролябія"), натхнення для Леґендаріуму і просте захоплення твором. Даний пост присвячений зв'язку книг Толкіна і "Беовульфа", а саме запозиченням, впливам тощо. Щось із цього ви можете знати, щось тут не буде згадано, тому запрошуємо вас в коментарі - додати, не погодитися абощо.

Почати варто буквально з початку. Адже в першому вірші поеми описане поховання давнього конунґа данів (предків нинішніх данців) Скільда Скевінґа. Все, як і треба: човен, скарби, зброя і почесті.

Рядки 36-37 поеми:

І знесли багато / скарбів заморських, карбованих броней...

Такі поховання в човнах є історичною традицією германців, а найвідомішим, певно, подібне в некрополі Саттон-Гу. І не дивно, що Толкін залишив посилання на цей звичай, використовуючи його в конструюванні власного всесвіту. Про що йдеться? Поховання Боромира. Воно, звісно, відрізняється масштабом, та і настроєм, загальними умовами тощо. Несподівано вбитий, далеко від дому — часу для грандіозної церемонії немає, але воїн має бути похований як воїн. І ховають його у човні з рогом під боком, мечем на грудях і зброєю урук-гаїв в ногах.

Можна заперечити, що даний епізод є конкретним запозиченням із "Беовульфа". Та я не стверджую, що Толкін ніби сидів над рукописом "Володаря перснів" із "Беовульфом" під боком і постійно поглядав на поему. Ми з вами ніколи справді не дізнаємося як він писав — за яким механізмом відбувалися оці от запозичення і вплетення сюжетів із мітів і легенд в Леґендаріум. Та я вважаю, що несвідомо або свідомо, це є таки імплементація традиції, яка, певно, міцно вкорінилася як художній образ в уяві Професора саме завдяки поемі "Беовульф".

Розкопки Саттон-Гу, 1939 р.
F Боромиру

Поховання дещо іншого типу з'являється в останньому вірші: в кургані складають клейноди, проводжаючи в останню путь лементуваннями і піснями воїна, на честь якого і називається твір. Що ж спадає на думку в даному випадку? Поле курганів поруч із Едорасом.

Безперечно, що поховання у вигляді насипів це чи не найбільш розповсюджена традиція, але ж рогірими не нагадують нам, наприклад, скитів чи кельтів. Їхня мова, місця проживання і військова тактика цілком натхненні давніми германцями (битва на Каталаунських полях передає привіт). То ж і поле курганів цілком може бути таким собі омажем похованню самого Беовульфа.

І якщо я вже згадав про мову, то давайте звернемо увагу на лінгвістичні аспекти. Перше — імена. Еомер, племінник короля Теодена, цілком міг бути названий на честь сина короля англів Оффи, який згадується в поемі. Присутнє там і ім'я Фродо, але дещо у видозміненій формі - Фрода (проте виходить так, що видозміненим є саме ім'я гобіта). Про це писав Томас Шиппі у своїй "Дорозі до Середзем'я".

Очевидним мовним і культурним запозиченням є двір королів в Едорасі Медусельд. Ця назва складається з двох англосаксонських слів medu і sæld - мед і зала. У давніх германців такі приміщення називалися винозалами (медовими залами теж), а в "Беовульфі" такою є Георот короля данів Гротґара.

реконструкція медової зали

Сюжетна подібність є в особах Беовульфа і легендарного короля Гельма Молоторукого — обидвоє, наприклад, билися голими руками. Перший проти чудовиська Ґренделя, а другий проти дунладнців. Певно, цей мотив є поширеним для всіх мітологій народів світу (не будемо обмежуватися одними лиш індоєвропейцями), та про це в кінці посту, адже є ще про що сказати.

Але ж про що... про перстені! Ну куди ж без них? Відомо (про це є дуже хороша стаття Віталія Кривоноса, перекладача “Старшої Едди” й багатьох інших творів), що здавна вони були символами влади, клейнодами і дарунками сюзерена васалам тощо. Дарує кільця конунґ Гротґар у "Беовульфі", але якщо поглянути ширше на традиції германської словесності, то згадуємо вже і "Нібелунґів", обидві Едди і Сагу про Вельсунґів.

Важливість перстенів у Толкіна є імплементацією в його твори середньовічних ритуалів, символів, традицій і уявлень, що пов’язані із владою і силою. Так само вплітав він у свій всесвіт поняття честі і воїнського етосу.

Цитата з рядків 2890-91 "Беовульфа":

Для чесного воїна краще вмерти, ніж укритись ганьбою...

Міг це сказати Боромир, коли захищав Меррі і Піппіна, Теоден, коли того придавила літаюча тварюка назґула, Торін на смертному одрі та й будь-який інший захисник Мінас-Тіріта, Гельмового яру тощо...

Та промовив це Віґлаф, супутник Беовульфа, єдиний з-поміж усіх воїнів героя, який не втік з поля останньої битви в житті свого зверхника із жасним драконом, допомігши тому вбити чудовисько. Такі справи.

Смерть Беовульфа. Ілюстрація Дж. Р. Скелтона

Що ж до цих таки чудовиськ, битвам з якими присвятив все своє життя Беовульф, то і тут бачимо явні перегукування між поемою і Леґендаріумом. Смоґ — натхненний безіменним драконом з поеми, адже обидва сидять на горі золота, мають вразливе місце під черевом, уособлюють жадібність і багатство, а будить їх такий собі маленький чоловічок. В давній поемі то був звичайний селянин, який викрав кубок зі скарбу дракона, а в новітній казці то вже її головний герой...

Та от із першими двома великими супротивниками героя цікавіше, то були чудовиська Ґрендель і його мати. Обох Беовульф, звісно ж, вбиває. Та ким же вони були? В поемі сказано, що мати і син були демонічними велетнями, і ведуть свій рід від самого Каїна (синкретизм язичництва і християнства в "Беовульфі" - окрема тема). Через це мені напрошується паралель із бальроґами, адже ті теж недалеко пішли у походженні від єдиного Еру Ілуватара.

Ґрендель. Ілюстрація Дж. Р. Скелтона

Отож, на цьому все. Звісно, що Толкін надихався не лише германськими, а й кельтськими, фінськими, еллінськими традиціями, переказами, уявленнями і сказаннями. А все ж, у "Беовульфі" вони оприявнені чи не найкраще і, можливо, вперше про них Толкін дізнавався саме з цієї поеми.

Позаяк він був саме філологом, то увага його, певне, припадала найперше на літературу, а не хроніки, літописи й інші історичні джерела або ж сучасну йому літературу. Можливо, що ні. Бо в житті його були і казки, і загальна обізнаність, і контекст його часу, і університетські знання. В будь-якому випадку, все це вписується в теорію інтертекстуальності, за якою "Володар перснів" й інші твори Професора є чудовим вшануванням шедевру давньоанглійської літератури. Всі згадані мотиви й елементи вплетені у текст зовсім не грубо і не банально, а майстерно, послідовно й логічно.

Можливо, навіть, методологічно.

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Ihor Horbach
Ihor Horbach@IHorbach

пишу, в основному, про Толкіна

14Довгочити
1.4KПерегляди
16Підписники
На Друкарні з 1 лютого 2025

Більше від автора

  • Огляд на “The Lay of Aotrou and Itroun”

    Давно запланований огляд на давно прочитану книгу Дж. Р. Р. Толкіна "The Lay of Aotrou and Itroun". Вона належить до серії власних версій Професора середньовічних епосів і творів.

    Теми цього довгочиту:

    Толкін
  • Огляд на LOTR: War in the North

    Нарешті і я пройшов ремастер класичної гри в Світі Середзем'я: ВП: Війна на Півночі. Одразу кажу — сподобалось. Є зауваження, але гра дає те, чого від неї очікуєш.

    Теми цього довгочиту:

    Огляд Гри
  • Ярослава Стріха “Такий різний Толкін”

    Рецензія на переклад "Володаря Перстенів" Олени Фешовець. Вперше опубліковано в журналі Київська Русь, №6, 2006.

    Теми цього довгочиту:

    Толкін

Це також може зацікавити:

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити: