Те, з чого почнеться моя розповідь, — не сповідь жертви окупації. Я свідомо не хочу додавати жаху й пекла в психіку читачів: ви й без того щодня зараз пропускаєте крізь себе сотні важких історій. Навпаки, прагну показати одну з найпотужніших естетичних і тілесних терапій у природі — найдієвішу техніку зцілення душі, розуму й тіла.
Опинившись в окупації в Запорізькій області, я почала саджати город. Не через надію, що він мене прогодує (я планувала виїхати як тільки зможу), і не через ілюзію, ніби окупація швидко завершиться. А тому, що це був єдиний спосіб зупинити нескінченний потік тривожних думок і заціпеніння від війни. Я виполювала бур'яни, до яких рік не доходили руки, висадила п'ять сортів помідорів, огірки, картоплю, баклажани, горох і навіть сочевицю. Носила воду відрами з хати на ділянку й щодня з'їдала по дві великі ложки меду — аби від стресу бодай не випало волосся й не посипалися зуби.
І тільки це зупиняло виснажливий потік думок. Ми можемо прочитати сотні книжок і годинами сидіти в класичній медитації, сподіваючись досягти тієї самої «внутрішньої тиші». Та жодна з цих практик не зрівняється з плеканням власного клаптика землі.
По-перше, медитація в нерухомості заради досягнення гармонії — це велика пастка, і, як я підозрюю, наслідок викривлення давніх духовних вчень. Спробуйте надовго посадити дитину на одне місце. Бачите, як вона вертиться? А тепер давайте «вибігаємо» її достатньо. Що ми побачимо й почуємо в результаті? Спокій і тишу! І глибокий, міцний сон.
Спроба заспокоїти внутрішні бурі, тривоги й негаразди нерухомою медитацією — це все одно що заглушити важкими антидепресантами живі внутрішні процеси, які насправді потрібно просто «вибігати».
Цей насильно-седативний метод не дає справжнього полегшення. Розум треба перенаправити, руки — зайняти, а тіло — набігати. І найголовніше — треба занурити руки в землю.
По-друге. Ті, хто любить «копатися в землі», скажуть абсолютно впевнено: це приносить якесь особливе психічне задоволення. І науковці теж намагаються пояснити, чому робота з ґрунтом так добре впливає на психічний стан. Зокрема, увагу дослідників привернула бактерія Mycobacterium vaccae, яка живе в ґрунті. Є дані, що взаємодія з нею може впливати на імунну та нервову системи й на реакцію організму на стрес. Тобто, можливо, коли ми запускаємо руки в землю, задоволення від цього не лише «в голові» — наше тіло справді взаємодіє з живим світом ґрунту.
Тому якщо ви десь чули вислів «треба заземлитися» й сприймали його лише як метафору чи красивий мовний зворот — знайте: техніка й терапія заземлення дійсно існують. І це зовсім не вигадка, а реальна практика зцілення.
Тобто перше, що я зробила, опинившись в окупації, — це заземлилася. У мене була така можливість, і вона буквально врятувала мою психіку.
Я на власному досвіді побачила, як ця фізична, земна праця створила в моєму розумі потужний психологічний щит. Адже в окупації страшно не лише опинитися під обстрілами. Ворог веде методичну психологічну війну, виснажуючи й ламаючи свідомість. Його завдання — знищити самоідентифікацію, знесилити фізично й духом, зламати будь-який опір. Усі грані жаху, невідомі нам досі й описані хіба що тими, хто пройшов крізь подібний досвід (як-от Віктор Франкл), — усі ці руйнівні сили безперервно б'ють по розуму, шукаючи джерело нашої життєвої сили. І як тільки психологічний захист пробито — людина більше не належить собі. Вона стає здобиччю диктатури божевілля.
У такому разі потрібно знайти можливість зникнути на рівні его. Вимкнути власність «я», будь-яку ідентифікацію, за яку божевільний режим міг би зачепитися й зламати свідомість. Це сама по собі надзвичайно складна духовна задача. Що й казати, коли це не умоглядне тренування з медитації заради саморозвитку, а жорстока, реальна боротьба за виживання.
Тому ось моя головна порада всім, кому потрібно вирватися розумом з лещат і жаху цієї війни: заземлюйтеся будь-яким доступним вам способом! Є город — лопата й сапка стануть вашим магічним посохом. Є наділ землі — починайте орати й саджати. Немає такої змоги, бо мешкаєте в місті, — доглядайте шматочок клумби перед під'їздом. Немає й цього — вирощуйте вдома квіти чи зелень. Головне — щоб коріння, гілля, листя й плоди постійно проростали у вашому розумі, а руки постійно торкалися землі. Це єдиний спосіб реально і якісно витруїти звідти паразитичний ментальний бруд.
Після виїзду з окупації я не шукала квартиру чи просто тимчасовий прихисток. Моїм першим прагненням було знайти дім із достатньо великою ділянкою землі. Мені казали: «Ого, 30 соток! Як ти це оброблятимеш?» — «Саме в цьому й річ, — відповідала я. — Доки я доглядаю цю землю, у мене просто не залишається сил годувати власною увагою те, що я не хочу оживляти й підсилювати».
Я шукала дім, щоб просто пережити цей час, і землю — щоб зцілитися. Шукала багато важкої фізичної праці, аби на розумовий балаган у голові просто не залишалося ресурсів.
Саме про це насправді хотіли б розповісти ті переселенці, які зараз так часто знімають відео про свій переїзд у село. Та, найімовірніше, їм просто бракує слів. Вони прагнуть поділитися тією глибокою мудрістю земної праці, яку здобули. Тому я розповім про це за них — бо я вмію розповідати саме про такі речі.
Так як я купила старий дім і заброшений участок — роботи у мене було вище моїх фізичних сил. З того моменту я спостерігаю як лікується моя власна травма біженця. І це — описуватиму тут. Бо комусь це точно стане в нагоді.
Поряд із моєю новою хатою росли хащі бузини. Бузина розрослася так сильно, що навалювалася на електродроти й водостоки будинку. Мені довелося купити бензопилу й навчитися нею працювати, переборюючи страх від її гучного гарчання (в окупації я дістала легку контузію й ще рік після того її лікувала).
Ручною пилкою та бензопилою я воювала з тими хащами понад тиждень. Бузина забрала левову частку моєї уваги, поки я розплутувала її міцне гілля з дротів. А коли я лягала спати — і саме це я хочу вам показати— у моїй голові не залишалося нічого, крім бузини.
Я торкалася подушки, заплющувала очі — і в моїй уяві росла лише бузина. Далі я моментально провалювалася в глибокий сон без сновидінь.
Усі новини, істерія, емоційні гойдалки, намисто з страхів, спогади, біль, ненависть, жах і виснажливі думки — усе застрягло в тому заплутаному гіллі бузини.
І саме тоді з глибини моєї психіки почали повертатися сили. Бо мій розум відпочивав від шуму, нескінченних тривог і спогадів минулого.
Я закарбувала в пам'яті цей момент. Ще з минулого життя я знала: густе гілля має здатність «заплутувати» й розчиняти токсичні мислеформи. Тому найперше застосувала цю терапію до самої себе.
Ви ж неодмінно бували в лісі чи на морі. Помічали, як думки губляться у верхівках дерев чи зникають на гребінцях хвиль? Це не просто абстрактне «зцілення природою» — це чіткий, прагматичний механізм терапії. Важкі думки, чужі нав'язані сенси, чужорідні ментальні програми — усе це потрібно виснажувати, заплутувати й виганяти. І ніщо не виселяє цей бруд із нашої свідомості так швидко й безжально, як жива природа та щоденна праця з нею.
І цей ментальний бруд, ці токсичні мислеформи ви ніколи не виженете, просто ганяючи їх на сеансах у психологів, мов кульку для пінг-понгу, — туди й назад. Вам потрібна техніка, що викорчує їх назавжди. Що їх безкомпромісно витіснить. Що не залишить їм жодного шансу прижитися навіть у найвіддаленішому закутку вашої психіки.
А знаєте, що саме в природі здатне виселити їх із найтаємніших, вам самим не відомих куточків психіки? Бур'ян! Починайте воювати з бур'янами — і ви пізнаєте справжній дзен!
Бур’ян рятує від депресії. Кажу вам щиру істину — пророкую й проповідую! Якщо ви зможете влаштувати собі війну з бур’янами, вони біситимуть вас спочатку не менше, ніж те лихо, що завдало вам травми. Але саме ця боротьба навчить вас відчувати час, розуміти зміну сезонів, опанувати терпіння, смирення й спокій.
Бур’ян росте з такою швидкістю, що всі ваші мрії про ідеальний сад, охайний город чи доглянутий квітник тануть просто на очах. А якщо ще й пройде рясний дощ — маєте класичний мем «Мрії VS Реальність». Він лізе всюди, де його не чекали: загарбує кожен сантиметр землі, сіється, в'ється і знущається з вас!
Ви змушені бігати за ним навипередки з часом. І повірте, жодна зайва думка не проскочить крізь ці хащі: ви просто не встигатимете її подумати — вона миттєво розчиниться в лютій ненависті до бур’яну! А ще — у тихому соромі перед сусідами, бо у господарів, як відомо, свої суворі еталони краси. І ось ви вже переймаєтеся тільки тим, чи вистачить у каністрі тих десяти літрів бензину для бензокоси. Саме ця побутова турбота, мов гостра скалка, засяде у вашій голові, витіснивши тривожний шум.
З вами природним чином відбудеться найбажаніша терапевтична трансформація — ви виллєте всю свою накопичену ненависть і лють на бур'ян! Ви навчитеся опановувати власні емоції, коли методично, цілеспрямовано й неухильно будете його косити, виривати з корінням та випалювати.
День за днем боротьби, війни, батлу, битви з бур'янами, ви відчуєте акт внутрішнього смирення перед природою. Вам почне спадати на думку, що життя воно як ваш сад-город — з бур'янами. Що бур'яни невід'ємна частина життя-буття на землі. Що догляд за землею це догляд за життям — періодично треба воювати з бур'янами. Не раз, не два за життя, а постійно.
Раз за разом ваша психіка почне приймати життя з бур’янами як космічний закон природи. Те, що з вами сталося, стосується не лише вас — є універсальні закони. Бур’яни треба вчасно прибирати, рослини — вчасно поливати. Любов — вчасно плекати, а злість — вчасно спрямовувати в конструктивне русло. Інколи треба вчасно мовчати, а інколи — вчасно говорити. Інакше все життя просто заросте бур’яном.
Можливо, у вас винирнуть у пам'яті рядки зі Старого Завіту: «Час сіяти і час збирати врожай». І ви зненацька побачите часи на землі не лише в рамках вашого життя і з ваших зіниць. А побачите мільярди людей що жили-були до вас, і проходили схожі шляхи. Ви зможете залучитися їх надбаннями, досвідом, духовними силами.
Непомітно для себе ви змиритеся з космічним законом існування бур’янів.
І особливо благословенним знаком від Всесвіту буде той момент, коли у ваше волосся намертво застрягне реп’ях. А краще — одразу декілька. І вам доведеться або стригтися коротко, як монахи Францисканці, або голитися налисо, як буддисти. І тоді ви смиренно, з глибоким видихом святого на землі, діставши з волосся ті кляті реп’яхи — пов’яжете голову хусткою або одягнете крислатий капелюх справжнього фермера. І ніколи більше не полізете в реп’яхи без покритої голови. Як і до землі більше, без покритої голови не вклонитеся!
Ви так набігаєтеся, намаєтеся й задовбаєтеся з цими бур’янами, що нарешті почнете махати рукою на все, чого не встигаєте, відпустите задушливий контроль над собою та припините прагнути недосяжної ідеальності. Вам стане достатньо просто щоденно виконаної роботи — посильної для вас саме сьогодні.
Ви навчитеся ділити завдання на етапи, методично відпрацьовувати кожен окремий шмат землі й перебудуєте біологічні ритми свого організму так, щоб встигати за бур’янами — настільки, накільки це взагалі можливо.
І під зиму ви нарешті зрозумієте, чому кажуть: «природа засинає». Ви будете готові, мов той ведмідь, упасти у барліг на всю зиму й ледь ворушитися до самої весни. Ваші природні ритми почнуть відновлюватися. Вас синхронізує із земними циклами, з віссю Землі, Сонцем, Місяцем, Сонячною системою, космосом і Всесвітом. Це і є справжня «слов’янська гімнастика», про яку я говорила тут.
Не тому що ви медитували на центр Всесвіту чи робили щось спеціально для досягнення такого просвітлення. А тому що ви вклонялися землі по справжньому. І як древні люди, і як людина нашого часу, з всіма знаннями що має зараз людство. Ви втомитеся не розумово а фізично. А от розумово, ви помітите — що ви відпочиваєте.
Зрештою, ви почнете відчувати спокій. Не такий, як раніше. Не «той самий» — бо до колишнього вже ніколи не повернутися. А інший. Глибокий, мовчазний, нарешті абсолютно бездумний — справжній спокій.
Тишу. Ви почнете чути тишу в голові.
І ось тут ви мене згадаєте. Бо той стан свідомості, який я описую, не досягається жодним іншим шляхом. Ви просто не зможете вийти в цей вимір мозкових хвиль інакше. Ані медитація на точку, ані дихальні практики, ані сеанси з психологами чи щира сповідь. Усе це має право бути у вашій аптечці психічного здоров'я, але діє скоріше як пластир чи тимчасове знеболювальне. А щоб відчути абсолютну, бездумну тишу, яка дає справжній перепочинок виснаженим нервам і повністю розвантажує розум, — потрібно, аби у вашій свідомості проростало коріння й живе гілля, разом з бур’яном.
Навіть зараз, коли я пишу цей довгочит, у моєму розумі ростуть сидерати — зелені добрива, якими я засіваю ділянку цими днями. Я фізично відчуваю, як осіння волога просочує насіння, як у ньому прокидається прадавня генетика й як ця проста ботаніка повністю заповнює мою свідомість. Ось насіння випустило перші тонкі корінці. Вони врізаються в землю й водночас у вимір мого життя. Вони пригнічують бур’яни, розпушують ґрунт і ростуть у моєму розумі просто зараз — паралельно з усіма іншими нейронними процесами. Вони забирають левову частку моєї уваги. Уваги, яку я волію віддати їм, аніж ворогу чи страхам.
І коли ви увійдете в цей світ живого рослинного життя — у якийсь момент збагнете, про що насправді писали давні мудреці, промовляючи «Я Є». Рослини теж мають свій особливий, тихий розум. Але вони не живуть у часі, не застрягають у минулому й не тривожаться за майбутнє. Вони просто Є.
Так само й ви. У певний момент ви перейдете в цей стан разом із ними. І відчуєте: ви — просто Є. Бо ви — вкорінені. Ви — заземлені.
Ось що прагнуть розповісти переселенці, котрі почали масово знімати відео про нове життя в селі. Це не тому що їм нічого робити, чи вони хотіли б підзаробити на лайках. Хоча і це може бути. Це тому що вони почали відчувати справжні земні істини, котрих до цього не відали. Коли я попадаю на такі блоги і історії я знаю що у цієї людини — гілля і коріння в розумі росте. Це дає нові сили, звільняє місце для нових досягнень і можливостей, відчиняє нові двері всесвіту. Це їх зцілює.
Хтось із сільських жителів може сказати: «Ось ми все життя живемо в селі, а жодного дзену так і не пізнали». На що я відповім: ви дзен більшою мірою, ніж будь-який міський майстер чи духовний вчитель. Бо ви — це ваші рослини. Це півонії, що пишно розквітають навесні, і жоржини, які (от клопіт!) треба щоосені викопувати й дбайливо берегти всю зиму: покласти в пісок чи тирсу, стежити за температурою у +5…+7 °C і вологістю, бігати в підвал і зволожувати. Ви — це ваші тварини, це ваша земля, це всі корисні бактерії Mycobacterium vaccae у ній, усі птахи й дерева довкола, усі бур’яни та ті сотні простих, обов’язкових щоденних справ, які не дають вам зійти з розуму від страху.
Звісно, розумова праця, інтелектуальний розвиток та освіта необхідні кожному. Та в сучасному суспільстві, переначеканому інформацією, виникла інша біда — нескінченний токсичний шум. Його так багато, а зірок на міському небі так мало, що люди роками живуть у власних ментальних бульбашках, майже не торкаючись живої землі й не глянувши на Чумацький Шлях.
Звісно, ця моя порада підійде не всім. Але якщо ви відчуваєте, як вас засмоктує гарячкова гать психічного виснаження від нездатності вигнати важкі думки, — вам не стільки до психологів. Вам серйозно й довго — вклонятися до землі.
