У тіні “Капелюхів…”

Оригінально публікація на WordPress від 15.08.2022.

“Чарівник бібліотеки”, перший томик.

Видавши український переклад “Чарівника бібліотеки”, видавництво “Наша ідея” явно хотіло повторити успіх свого попереднього сейнену — “Ательє чаклунських капелюхів”.

На позір ці два твори дуже схожі: дитина відкриває для себе магічний світ через залучення до специфічного ремесла. В “Ательє” головним героєм є дівчинка-кравчик, тут — злиденний хлопчисько ельф. Там життя дівчинки перевертала зустріч із чарівниками, які чаклують, рисуючи магічні символи; тут долю ельфеня змінює візит у селище делегації бібліотекарок, котрі реставрують магічні книги. Однак у деталях це доволі різні манги.

По-перше, справа у малюнку. “Ательє” сочиться авторським стилем, коли малюнок “Чарівника”, хоч і добрий, але стандартний та прісний. Обрана орієнтальна естетика тут злочинно безжиттєва, зовсім не виграє своїми можливими принадами. Кажу це, бо знаю, як у японському виконанні може забриніти Близький Схід, адже читав неперевершені “Оповідки невістки” (Otoyomegatari).

Шаблонність, на жаль, стосується також дизайну персонажів: ці типажі я бачив не раз. Впевнений, що кожен ота́ку щонайменше двічі зустрічав у аніме́ та манзі таку матрону, як персонаж Андзу Кавішмаф: з таким самим характером, таким самим поглядом і такою самою зачіскою (ну хоч волосся можна було змінити?). Те саме скажу про вовка-єдинорога. Тож попервах я навіть подумав, що маю справу з дуже лінивою вільною адаптацією західної книжки. Проте швидкий пошук в Інтернеті показав, що “Вітрова кафна” Софі Шюйм, зазначена на обкладинці як першотвір, — це вигадка. Софі Шюйм — сама Міцу Ідзумі, аватар автора у власному творі.

Друге, чим “Чарівник” поступається “Ательє”, — це відправною подією і стимулом героя. Весь перший том — суцільний пролог, ненапружений і без великих ставок. Звісно, хлопчисько живе в дискомфортному середовищі, але його життю нічого не загрожує, а рухає хлопчину в бік пригод сама лише забаганка-мрія, не спряжена ні з нагальною потребою, ні з зобов’язанням. Порівняйте із зачином Коко з “Ательє”: вона йде з рідного дому, бо не може лишитись; вона вчиться любому ремеслу, бо зрештою мусить виправити те страшне, що накоїла. Коко обпалилася своєю мрією і водночас потребує її! Своєю чергою малий ельф спонукається звичайнісіньким ескапізмом. Серед його глобальних стимулів я не бачу ані відповідальності, ані навислої небезпеки. А щодо хвилинних загроз: тут вони не його провина, і долає їх не він.

Можливо, автор не змогла вигадати вагому обставину для початку пригоди, оскільки не бачить підводного каміння у захопленні протагоніста? Звернув увагу, що на сторінках манги Міцу Ідзумі необачно оприлюднила лікарський рецепт, у якому перелічила справжні отруйні рослини. Такі ж справжні, як і поради щодо реставрації книжок. Зворотний бік є навіть у любові до читання. Як пишуть у Вікіпедії: “Вікіпедія не дає медичних порад”. На жаль, про неприпустимість підміни кваліфікованості голою начитаністю згадано у творі лише побіжно. Притому, що саме така хиба могла би бути потужним поворотним моментом для сюжету.

Третя вада локальна. Попри наявність аж трьох редакторів в українського видання, воно рясніє помилками набору й стилістичними хибами, як-от гротескний “вихлюп магії” замість виплеску. Щоб не зловживати цитуванням, наведу лишень один промовистий приклад: “Я ж сказала! Бібліотекарка повідомила, що останній том книги про піратів узяв хтось інший!” — неприродно повідомляє мати своєму малому синові. Погодьтесь, наступним чином було б куди живіше: “Говорила ж! Бібліотекарка сказала, що останній том [книжки] про піратів хтось уже узяв”.

Підсумовуючи критику, маю зазначити, що насправді ця манга добрий середняк. Просто без того унікального авторського вогника, що був у “Ательє чаклунських капелюхів”. “Чарівник бібліотеки” відверто ремісницька робота, принаймні в графічній частині. Притім подекуди автор намагається привнести у роботу унікальні речі, як-от практичні поради і висвітлення цілком реальних фактів. Можливо, пані Міцу Ідзумі з тих авторів, які, як то кажуть, “довго запрягають”, і наступний том нас приємно здивує. Ну, а поки моя оцінка 7/10.


І доважком пару слів про “Привида Києва”, якого отримав на початку серпня.

Історії як такої нема — це лише замальовка героїзму українських захисників: один невдалий виліт для росіян. Зате в комплекті шикарний постер, а частина коштів піде ЗСУ.

16 сторінок за 150 гривень, з яких на військо піде 10, — чи варте воно того? Вирішуйте самі.

Привид Києва / Мацуда Джюко ; пер. з яп. Т. В. Сандрович. — Харків: Вид-во “Ранок”, 2022. — 16 с. ISBN 978-617-09-7933-9
Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
М. М. Безрук
М. М. Безрук@UeArtemis

Аматор мовознавства

6KПрочитань
8Автори
37Читачі
Підтримати
На Друкарні з 18 квітня

Більше від автора

  • Кохайтеся, чорнобриві, та не з…

    Серед творів Грабовського існує одна поема, котру, як на мене, літературознавці несправедливо обділяють увагою. Йдеться про “Текінку” (себто туркменку).

    Теми цього довгочиту:

    Українська Література
  • Ранній Сапковський

    Чи знали ви, що Сапковський писав оповідання і до "Відьмка"?

    Теми цього довгочиту:

    Література
  • Росіяни вдарили по дитячому майданчику у Харкові

    Cьогодні, 8 травня 2024, росіяни вдарили по спортивному майданчику біля школи, куди ходила дочка мого товариша. Троє дітей поранено, двоє у тяжкому стані. Серед них і друг доньки мого товариша. Прохання за змоги допомогти гривнею сім'ї постраждалого: картка 5168752082558423.

    Теми цього довгочиту:

    Волонтерство

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається