За свою коротку історію, гурт встиг залишити цілий мем та трохи відбитків у українській альтернативі.
Українська альтернатива — як трамплін
Українська альтернатива на початку 00-их стрімкими кроками розвивалась і народжувала нові та нові колективи. Вже гриміли перші хіти Тартака та Роллік’с, ТНМК вважали вже не лише одним з перших хіп-хоп колективів в Україні, а ТОЛ та Skinhate рвали неформатні фести у великих та не дуже містах своїм ню-металом. І це тільки те, що я згадав за 30 секунд, поки писав це речення.
Єдина проблема була в тому, що те, що вибухало в умовних Штатах чи Європі, у нас з’являлось років мінімум на 5 пізніше. Але на початку нульових та десь до появи широкомасштабного інтернету це майже нікого не харило, бо самобутність багатьох колективів компенсовувало часову музичну прірву з головою + погодьтесь, слухати було можливо лише те, що було доступно. Умовний супутниковий MTV Polska чи VH1 чи німецький VIVA з нідерландським TMF могли собі дозволити не так багато людей. Зрештою, навіть за таких умов, як мінімум верхівка світової альтернативи до нас приходила без проблем у вигляді піраток чи, рідше, ліцензійок.
От і прихід київського Сірик B.A.N.D.’у з харизматичним Сергієм Хариновичем (у купі з музикантами із локально відомої тернопільської банди Nameless), не став прям такою несподіванкою для українського музичного ринку. Зрештою, старт гурту був дуже захоплюючим: Сергій вже на той час мав купу зв’язків на українській рок-сцені (недарма ж встиг засвітитись в деяких колективах, зокрема і пограти рік на бас-гітарі у тоді вже відомій в альтернативних колах банді Фактично Самі!) — і от вам фіт на “Не убий” на культовому альбому фітів Тартака “Система нервів”. Зрештою, потім збірні солянки з тими ж альтернативщиками типу херсонсько-київських Sбей Пепел’s чи одеських Нумер 482, які тоді були відомі у вузьких колах лише піснею “Не напишу” (“Добрий ранок, Україно” з’явиться лише за 10 років!) на київських та інших гігах.
До побачення, Євробачення!
Але старт-стартом, а єдиною найбільш помітною піснею гурту за увесь час стала… пісня про Євробачення. Вам не здалось. Тоді, після перемоги Руслани у 2004-ому році, Харинович з колективом записали дуже стьобний трек про те, а чи дійсно найбільший європейський пісенний конкурс є таким визначним і чи витрачена купа ресурсів та зусиль вартують того?
Тоді й народився той самий мем, який популярний серед єврофанів й досі: “До побачення, Євробачення!”
Іронічність ситуації полягала ще в тому, що Сірик B.A.N.D. намагались з цією піснею йти на перший Нацвідбір на Євробачення 2005-го року! Але гурт, не те, що не зміг достойно виступити на кваліфікації до пісенного конкурсу, який проходив цього року у Києві — вони й взагалі не пройшли у прямі ефіри! Хоча 75 учасників в 15 півфіналах, більшість з яких, абсолютно сумнівної якості та з напівпрофесіональним підходом, натякали на те, що гурту з таким бекграундом, як мінімум мала би світити дорога у півфінали! Але ходить і така думка, що колектив просто прогавив усі дедлайни, а зробити фінт ім. Миколи Томенка (коли у фінал без жодних півфіналів та відборів, впустили ще декількох учасників) їм вже не вдалось.
Зате на М1 кліп на цю пісню крутився майже півроку аж до самого Євробачення, поки й зовсім не зник остаточно з поля зору. Напевне, далі став неактуальним, як і сама пісня.
Музика — неформат
Далі гурт намагався з’являтись і на Першому Національному у відродженій Території А, і Харинович завдяки своїм зв’язкам намагався пробувати ще просувати гурт кудись… Де там! Аж занадто була сильна конкуренція + продовжувалось тотальне повзуче зросійщення українських масмедіа, через що “абсолютно неформатному” Сірику не було місця взагалі ніде… Хоча, відверто кажучи, проблема була і не тільки у тісності конкуренції, як і у достатньо нехітовому і дуже нестандартному матеріалу Сірик B.A.N.D..
Востаннє гурт промайнув з хоча б чимось помітним у українському сіткомі “Леся+Рома” десь у 2007 році з композицією “Зима” (чи не допомогла тоді Хариновичу робота на ICTV?).
На фоні усього, гурт видає навіть альбом з красномовною назвою “…Задовбало!!!”. До речі, головна тема з нього дуже яскраво описувала стан української поп-культури на той час загалом…
А потім Сірик B.A.N.D. остаточно зник з поля зору. Сергій за останні 15 років багато де засвітиться у закуліссі українських медіа, і навіть зараз іноді його, як журналіста, можна бачити на каналах типу “Київ” чи “5 каналу”.
А от цікаво, чи зміг би гурт такого масштабу зараз стати популярним, за сьогоднішних умов?
